2. Споживачами фінансових послуг в Україні можуть бути:

1. фінансові установи;

2. державні органи;

3. фізичні та юридичні особи;

4. всі відповіді є правильними.

3. За функціональною ознакою в складі учасників ринку фінансових послуг виділяють:

1. емітентів фінансових активів;

2. індивідуальних та інституційних інвесторів;

3. інститути інфраструктури ринку;

4. всі відповіді є правильними.

4. За інституційною ознакою в складі у часників ринку фінансових послуг представлені:

1) кредитні спілки;

2. страхові компанії;

3. пайові та корпоративні інвестиційні фонди;

4. всі відповіді є правильними.

5. Наданням фінансових послуг, за умови виконання вимог законодавства, можуть займатись:

1) суб'єкти господарювання, що мають укладені агентські угоди з уповноваженими банками на відкриття пунктів обміну валюти;

2. суб'єкти господарювання, що надають послуги з фінансового лізингу на регулярній основі;

3. суб'єкти господарювання, що систематично натають позики фінансовими активами;

4. всі відповіді є правильними.

6. Реалізація фінансових послуг здійснюється їх оферентом на підставі:

1. одержання відповідного дозволу (ліцензії) від уповноваженого державного органу;

2. внесення його до відповідного державного реєстру фінансових установ;

3. регулярної звітності перед уповноваженим державним органом;

4. 1-ша і 2-га відповіді є правильними.

7. Емітенти фінансових активів – це особи, що:

1. надають фінансові послуги, як правило, на платній основі;

2. пропонують свої заощадження на певний термін і на платній основі;

3. здійснюють випуск фінансових активів з метою залучення додаткових фінансових ресурсів;

4. користуються фінансовими послугами з метою формування фондів фінансових ресурсів.

8 Заощаджувані – це особи, що:

1. здійснюють випуск фінансових активів;

2. займаються розміщенням фінансових активів на ринку;

3. надають посередницькі послуги щодо розміщення заощаджень в економіці;

4. відмовляються від споживання частини поточного доходу з метою його накопичення у майбутньому.

9. Наміри заощаджувачів і позичальників капіталу на ринку фінансових послуг:

1. збігаються;

2. є протилежними;

3. залежать від рівня інфляції в країні;

4. залежать від стратегії економічного розвитку країни.

10. До інститутів інфраструктури ринку фінансових послуг належать:

1. банківські установи;

2. інвестиційні фонди;

3. фондові і валюші біржі;

4)ощадні установи контрактного типу.

11. Інвестиційні заощадження громадян призначені:

1. для купівлі товарів тривалого користування;

2. на непередбачений випадок і старість;

3. для вкладення у фінансові активи;

4. для поточних потреб.

12. Заощадження населення на непередбачений випадок та старість залучаються:

1. кредитними спілками;

2. недержавними пенсійними фондами;

3. страховиками, що надають послуги зі страчування життя;

4. 2-га і 3-тя відповіді є правильними.

13. Поточні заощадження громадян акумулюються на:

1. карткових банківських рахунках;

2. термінових депозитних рахунках у банках та кредитних спілках;

3. особових рахунках в недержавних пенсійних фондах;

4. всі відповіді є правильними.

14. Розвинута ринкова економіка характеризується:

1. обсягом заощаджень, що динамічно зростає;

2. обсягом заощаджень, що постійно зменшується;

3. різноманітною структурою заощаджень у суспільстві;

4. 1-ша і 3-тя відповіді є правильними.

15. Які з нижченаведених чинників мають вплив на обсяги і структуру заощаджень у суспільстві?

1) рівень життя та величина доходів населення;

2. соціальна структура суспільства;

3. рівень інфляції в країні та стабільність національної грошової одиниці;

4. всі відповіді є правильними.

16. Передача коштів від заощаджувачів до позичальників за допомогою фінансових посередників вважається:

1. прямим фінансуванням;

2. опосередкованим фінансуванням;

3. внутрішнім фінансуванням;

4. зовнішнім фінансуванням.

17. Пропорція, в якій одиниця поточного споживання обмінюється на майбутнє споживання, це:

1. доходність неринкових фінансових інструментів;

2. ринкова процентна ставка;

3. темп інфляції;

4. індекс інфляції.

18. При зростанні ціни капіталу в країні:

1. зменшується обсяг заощаджень;

2. зростає обсяг заощаджень;

3. зростав попит на інвестиційні ресурси;

4. попит на інвестиційні ресурси залишається незмінним.

19.Чинниками, що впливають на ціну фінансової послуги, є:

1. пропозиція фінансових послуг на ринку;

2. державне регулювання процесу ціноутворення на ринку фінансових послуг;

3. ступінь ризику що виникає в процесі надання послуги;

4. всі відповіді є правильними.

20.Намірами фінансового посередника в процесі надання фінансової послуги є:

1) одержання прибутку;

2)мінімізація витрат;

3) обмеження або уникнення ризику що може виникнути під час реал паші фінансової операції;

4)всі відповіді є правильними.

Бібліографічний список до теми

[4-6,12,15,16-20,27,30,31,43,49-53,55,56,59,

63-65,75-77,81-84,88-92]

Модуль I. Теоретико-методологічні засада організації та функціонування ринку фінансових послуг

Змістовий модуль 1 Сутність, особливості структури та функціонування ринку фінансових послуг України

Тема 3. Поняття і класифікація фінансового посередництва

План вивчення теми

1. Суть фінансового посередництва та його значення для функціо­нування економіки.

2. Типи фінансових посередників.

3. Функції фінансових посередників.

4. Роль банків у фінансовому посередництві.

5. Необхідність функціонування та розвитку небанківського фінан­сового посередництва.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

1. Суть фінансового посередництва та його значення для функціо­нування економіки

Діяльність фінансових посередників є обов'язковим атрибутом сучасної економіки В умовах розвинутої ринкової економіки свою діяльність здійснює величезна кількість фінансових посередників, які за винагороду надають різні види фінансових послуг. В Україні інститут фінансового посередництва знаходиться в стадії становлення та розвитку. Фінансове посередництво це діяльність з акумуляції та перероз­поділу наявного у суспільстві вільного капіталу та реалізації фінансових операцій, що супроводжують ці процеси. Господарський кодекс України визначає фінансове посередництво як діяльність, що пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Така діяльність є різновидом фінансової діяльності банків та інших фінансово-кредитних організацій.

В економічній літературі осіб, які забезпечують фінансове посе­редництво, називають фінансовими посередниками Ними с фінансові установи, які шляхом реалізації різноманітних фінансових операцій здійснюють акумулювання наявного у суспільстві вільного капіталу та його перерозподіл.

Сучасні фінансові посередники є професійними учасниками фінансового ринку і відіграють важливу роль у його функціонуванні, а через нього впливають і на розвиток економіки.

Основне призначення фінансових посередників полягає в фінансуванні економічної діяльності та забезпеченні ефективного перерозподілу капіталу у суспільстві Завдяки цьому створюються сприятливі умови для ефективного функціонування реального сектора економіки та прискорення кругообігу капіталу в процесі господарської діяльності. Поряд з цим діяльність фінансових посередників сприяє активізації підприємництва, стимулює платоспроможний попит з боку населення та збільшує грошову масу в країні.

Фінансові посередники є інституційними інвесторами фінансового ринку і, окрім виконання суто посередницьких функцій, можуть самостійно акумулювати вільний капітал та здійснювані інвестування за рахунок власних і залучених коштів.

Значення діяльності фінансових посередників знаходить своє безпосереднє вираження у процесах фінансування суб'єктів економічної діяльності. Така діяльність сприяє підвищенню ефективності функціонування економіки та її розширеному відтворенню.

Передача капіталу від заощаджувачів до позичальників може відбуватися за двома схемами, а саме шляхом прямого і опосередкованого фінансування. Пряме фінансування забезпечується без участі фінансо­вих посередників, і полягає у переміщенні заощаджень безпосередньою від власників заощаджень до позичальників шляхом розміщення фінан­сових активів позичальників на ринку. Проте цей механізм в більшості випадків характеризується низькою ефективністю, що пов'я­зана зі значними витратами позичальників на пошук інвесторів, тривалим терміном розміщення на ринку випущених фінансових активів та недооцінкою їх вартості, впливом фінансових ризиків тощо