1.3.4. Стратегiї управлiння структурою активiв та зобов’язань

Незалежно вiд того, якого пiдходу до управлiння активами та пасивами додержується банк, перед менеджментом неминуче постає важливе питання: чи мають величина та структура зобов’язань впливати на напрямки розмiщення активiв?

Традицiйний пiдхiд до розв’язання проблеми полягає в об’єднаннi джерел фiнансування. Згідно з таким методом управлiння структура зобов’язань не впливає на вибiр напрямкiв розмiщення активiв, усi кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенцiал банку без урахування особливостей рiзних видiв зобов’язань. Завданням керiвництва банку є визначення пріоритетних напрямкiв розмiщення активiв, що розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об’єднання джерел фiнансування є простота й доступнiсть його практичного застосування, а головним недолiком — виникнення проблем з лiквiдністю. Ризик лiквiдностi зростає, якщо зв’язки мiж активами i зобов’язаннями не враховуються. Намагаючись вибрати найбiльш прибутковi напрямки вкладення ресурсiв, банк може видати довгостроковi кредити, якi фiнансуватимуться за рахунок короткострокових депозитiв. Така трансформацiя з великою ймовiрнiстю призводить до пiдвищення рівня ризику лiквiдностi.

Якщо менеджмент банку вирiшить застрахуватися вiд пiдвищення рiвня ризику лiквiдностi і з цією метою розглядатиме високолiквiдні активи як пріоритетний напрямок розмiщення коштів, то йому доведеться відмовитися вiд одержання максимально можливого прибутку для акцiонерiв банку.

Альтернативний пiдхiд до управлiння структурою активів та зобов’язань банку базується на подiлi джерел фiнансування. Сутнiсть методу полягає у встановленнi вiдповiдностi мiж конкретними видами таких джерел та напрямками використання ресурсного потенцiалу. Частина ресурсiв, яка сформована за рахунок мiнливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клiєнтiв, одержанi кредити “овернайт”, має вкладатися в короткостроковi позики та цiннi папери. Кошти, одержанi з вiдносно стабiльних джерел, таких як строковi вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитiв і придбання облiгацiй.

У процесi застосування методу подiлу джерел фiнансування менеджмент банку має ретельно стежити за розмiрами сум та строками рiзних видiв зобов’язань і приводити у вiдповiднiсть до них структуру активiв. Через необхiднiсть постiйного балансування мiж структурою пасивiв та активiв зазначений метод стає вельми трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недолiком є можливе зменшення доходiв банку, спричинене вiдмовою вiд прибуткового вкладення коштiв, якщо не iснує вiдповiдного джерела фiнансування. Перевагою розглядуваного методу є зниження ризику лiквiдностi, оскiльки потреба в лiквiдних засобах у будь-який період може бути передбачена.

Метод поділу джерел фінансування набув значного поширення у практицi в перiод керування банками через пасиви. Установлення контролю над структурою та стабiльнiстю зобов’язань дозволяє формувати депозитну базу у вiдповiдностi з потребами щодо проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу подiлу джерел, яка полягає в зниженнi ризику лiквiдностi, втратила своє значення. Банки дістали можливiсть у будь-який час залучати лiквiднi кошти на мiжбанкiвському ринку.

Останнiми десятирiччями в мiжнароднiй банкiвськiй практиці застосовується iнтегральний метод управлiння, який включає методи об’єднання та подiлу джерел фiнансування i забезпечує бiльшу гнучкiсть при управлiннi активами та зобов’язаннями банку.

Управлiння структурою балансу при iнтегральному методi розглядається лише як засiб для досягнення цiлей банку. Головною метою дiяльностi будь-якого банку є збiльшення прибутку, тому за розглядуваного пiдходу до управлiння пріоритет надається видачi прибуткових кредитiв, якi вiдповiдають установленим стандартам якостi. Залучення коштiв для фiнансування таких кредитiв розглядається як другорядне за важливістю завдання. Лiквiднiсть забезпечується за рахунок як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх ресурсних джерел.

Якщо ризик лiквiдностi зменшується завдяки можливостям, якi надає розвинений фiнансовий ринок, то ризик змiни вiдсоткових ставок на цьому ринку, навпаки, значно зростає. Саме розвиток та вдосконалення дiяльностi фiнансових ринкiв, перетворення їх на свiтовi ринки, iнтенсивне впровадження сучасних засобiв зв’язку та iнформацiйних систем спричинилися до того, що мiнливiсть i непередбачуванiсть стали основними характеристиками вiдсоткових ставок. В умовах, коли вiдсотковi ставки можуть змiнюватися щохвилини, ризик вiдсоткових ставок став головним банкiвським ризиком. Серед усiх видiв ризикiв, з якими стикаються банки, не знайдеться такого, аналiзу i контролю якого придiлялось би стiльки уваги в мiжнароднiй банкiвськiй практицi останнiх років, як ризику змiни вiдсоткових ставок.