1.4.4. Проблеми практичного застосування геп-менеджменту

Головна ідея геп-менеджменту полягає в тому, що розмір та вид гепу мають відповідати з прогнозам зміни відсоткових ставок і робочому циклу, базуючись на загальних принципах розвитку економіки. Як відомо, в економічному циклі вирізняють чотири основні стадії розвитку: ріст (підйом); пік; зниження ділової активності (спад); найнижча точка циклу. На ранніх стадіях економічного росту геп повинен бути додатним, оскільки очікується підвищення ставок. Далі — розмір гепу зменшують шляхом подовження термінів виплат за активами і скорочення термінів виплат за пасивами. У стадії піку необхідно перейти до від’ємного гепу, що дасть змогу зафіксувати ставки за активами на рівні піку, а скорочення строків за пасивами дозволить зменшити відсоткові витрати. На ранніх стадіях спаду при очікуванні зниження відсоткових ставок геп має бути від’ємним. На пізніших стадіях спаду потрібно поступово перейти до додатного гепу, скоротивши строки виплат за активами і подовживши строки виплат за пасивами. Додатний геп зберігається і під час найнижчої точки циклу, коли фіксуються ставки за пасивами на найнижчому рівні і скорочуються терміни виплат за активами, завдяки чому згодом можна буде реінвестувати активи під вищу ставку.

Зауважимо, що прогнози не справджуються негайно: зміни ставок досягаються не відразу. Тоді як напрямок руху відсоткових ставок може бути передбачений правильно, час зміни та розміри важко спрогнозувати. Застосування стратегії гепу потребує достатньої тривалості відсоткових циклів, аби вистачило часу скористатися перевагами. Реальне життя не дає банкам необмеженої гнучкості у виборі джерел фінансування та напрямків кредитування. Фінансові ринки ще далекі від досконалості, а позичальники дедалі частіше складають прогнози, які збігаються з банківськими. Досвід показує, що концепція циклу відсоткових ставок набагато простіша в теорії, ніж підтверджена дійсними коливаннями ставок протягом ділового циклу, тривалість якого, до того ж важко виміряти. Той факт, що рух відсоткових ставок та ринку облігацій важко спрогнозувати, не раз був доведений на практиці, але все ж таки ці зміни виявились більш передбачуваними, ніж коливання ринку акцій.

Отже, методи управління гепом на практиці мають ряд істотних недоліків.

1. Навіть нульовий геп не гарантує повного захисту від ризику, оскільки ставки за активами та зобов’язаннями можуть змінюватися по-різному. У періоди економічного підйому ставки за активами ростуть швидше, ніж ставки за пасивами. Під час спаду зниження ставок за зобов’язаннями випереджає відповідні зміни у ставках за активами. У цілому ставки за активами мають тенденцію змінюватися швидше, ніж ставки за зобов’язаннями. Між моментами зміни ставок існує розрив у часі.

2. Методи управління гепом потребують наявності точного та надійного прогнозу мінливості відсоткових ставок, який є необхідною умовою ефективного застосування розглядуваного підходу. Водночас абсолютно точний прогноз зміни всіх параметрів ставки — напряму, швидкості (часова компонента) та розміру, отримати неможливо. Дві основні характеристики відсоткових ставок — мінливість і непередбачуваність значно ускладнюють використання у процесі управління банком стратегії гепу.

3. Ефективність управління кумулятивним гепом значною мірою залежить від правильності вибору періодів переоцінювання. Не дуже просто визначити момент, коли конкретні види активів та зобов’язань мають бути переоцінені. Крім того, вибір планових періодів, протягом яких проводиться балансування активів і пасивів, чутливих до змін ставки, досить суб’єктивний, що може призвести до несприятливих наслідків через потрапляння окремих статей у проміжки між періодами переоцінювання.

4. Перехід від додатного гепу до від’ємного і навпаки потребує певного часу, а банки не завжди мають у своєму розпорядженні фінансові інструменти та механізми, які б дозволили зробити це швидко. Через це ефективність застосування геп-менеджменту знижується.

Перелічені недоліки значно ускладнюють процес управління гепом і збільшують ризик фінансових втрат, тому більшість банківських менеджерів у процесі управління активами і пасивами спираються на стратегію хеджування ризиків.

Ідея розглянутих методів управління активами і зобов’язаннями може бути застосована у процесі управління валютним ризиком банку чи фірми. У такому разі аналізується співвідношення строків і сум активів та зобов’язань, які виражені в одній і тій самій іноземній валюті. Іноді такий підхід називають методом узгодження надходжень та платежів в іноземній валюті.

32