17. Загальні засади конституційного ладу України.

Розділ І Конституції України має назву “Загальні заса-ди” і скл. з 20 ст. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є базою для конституційного регулювання найважливіших суспіль-них відносин. Ст.1 проголошує Україну суверенною, не-залежною, демократичною, соціальною, правовою дер-жавою. Ст.2 проголошує Укр. унітарною державою, то-бто такою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. В Україні встановлено республікансь-ку форму правління. Столцею держави, тобто адміністр-ативно-політичним центром і місцеперебуванням зага-льнодержавних законодавчих, виконавчих і судових ор-ганів, є місто Київ. Відповідно до ст.6 “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодав-чу, виконавчу і судову”. У ст. 8,9,19 закріплено основні принципи побудови та функціонування нац. правової системи (верховенство права, найвища юридична сила Конституції, визнання положень Конституції нормами прямої дії. Норми, визначені ст. 10 –12 Конституції пок-ликані врегулювати основи нац. розвитку та міжнаціо-нальних відносин. Основні засади екон. відносин закріп-лено у ст. 13,14,16. Ст. 15 гарантує побудову суспільно-го життя “на засадах політичної, економічної та ідеоло-гічної багатоманітності”. У роділі І Конституції закріп-лено засади нац. безпеки та зовнішньоекономічної дія-льності нашої держави. З метою забезпечення належно-го рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки Укр.

18. Конституційні права, свободи та обов’язки люди-ни і громадянина. Питання прав і свобод людини і гро-мадянина нині є найважливішою проблемою внутріш-ньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Теорія права розрізняє поняття “права людини” і “права громадянина”. У першому випадку мова йде про права, пов'язані з самою людською істо-тою, її існуванням і розвитком. Людина (як суб’єкт прав і свобод) тут виступає перважно як фізична особа. За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст.27), право на повагу до гідності лю-дини (ст. 28), право на свободу і особисту недоторкані-сть (ст. 29), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) тощо. Права ж громадянина зумовлені сферою відносин держави з суспільством, державою, їх-німи інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є. Права людини порівняно з правами громадянина прі-оритетні. Адже права людини поширюються на всіх лю-дей, які проживають у певній державі, а права громадя-нина – лише на тих осіб, які є громадянами певної краї-ни. До прав громадянина, закріплених Конституцією, ві-дносять право на свободу об'єднання в політ. партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами; право на проведення зборів, мі-тингів, походів, демонстрацій; право на соц. захист то-що. У Конституції України (перважно у розділі ІІ) визначено такі групи основних прав: громадянські (мо-жливості людей, що характеризують їхнє фізичне та біо-логічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб); політичні (можливості людини і громадянина брати участь у громадському та держ. жи-тті, вносити пропозиції про поліпшення роботи держ. органів, їхніх службових осіб та об’єднань громадян, критикувати вади в роботі, безпосередньо брати участь у різних об’днаннях громадян); економічні (можливості людини і громадянина, що характеризують їхню участь у виробництві матеріальних благ); соціальні (можливост людини і громадянина із забезпечення належних соц. умов життя); екологічні (права людини і громадянина на безпечне екологічне середовище); культурні (можливост доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та всього людства); сімейні (можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах). Основні права громадян нерозривно пов’язані з їхніми обов’язками. Основний обов’язок гро-мадянина – встановлені Конституцією держави вид і мі-ра його необхідної обов’язкової поведінки. Конституці-йні права, свободи та обов'язки разом із конституційни-ми принципами й гарантіями утворюють основи право-вого становища громадян, або конституційний статус особистості в Україні. Становище, статус громадян Ук-раїни відзначається на лише його правами, а й тими обо-в’язками, що їх він несе перед державою, перд іншими громадянами, перед організаціями. Основні обов'язки громадян закріплює Конституція України. Умовно їх можна кваліфікувати по групах. У сфері економічного й соціального життя – це обов'язки сплачувати податки й збори, подавати декларації про свій майновий стан і до-ходи, зберігати природу і охороняти її багатства. У ца-рині культурної діяльності громадяни несуть обов’язки з охорони історичних пам’яток та інших культурних цін-ностей, повинні відшкодовувати завдані ними збитки. До обов’язків у сфері суспільно-політичного життя на-лежать обов'язки додержуватися Конституції та законів України; оберігати інтереси держави і сприяти зміцнен-ню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину, служити у Збройних Силах України; поважати нац. гід-ність інших громадян. У царині особистої та індивідуа-льної свободи серед обов’язків громадян – необхідність поважати права та законні інтереси інших осіб.

19. Громадянство України: порядок набуття та підс-тави припинення. Громадянство – це усталений пра-вовий зв’язок особи з державою, який виражається в су-купності їхніх взаємних прав, обов'язків і взаємної від-повідальності. Громадянство України грунтується на та-ких принципах: єдине громадянство; збереження грома-дянства України в разі одруження чи розірвання шлюбу; збереження громадянства України особами, які прожив-ають за межами України; захист державою громадян, які проживають за кордоном; недопустимість видворення за межі України й видачі іншій державі. Громадянство на-бувається: 1) за народженням; 2) за походженням; 3) че-рез прийняття до громадянства України; 4) через понов-лення в громадянстві України; 5) на інших підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на обо-в’язковість яких надається Верховною Радою України; 6) на підставах, передбачених міжнародними договора-ми, згода на обов’язковість яких надається ВРУ. Інозем-ців та осіб без громадянства може бути прийнято за їх-нім клопотанням в громадянство України. Умови набут-тя громадянства: визнання і виконання законів та Конс-титуції України; неперебування в іноземному громадян-стві; безперервне проживання на законни хпідставах на території України протягом останніх 5 років (не поши-рюється на осіб, які народилися чи довели, що хоча б один з батьків дід чи баба народилися на території Укр); володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування; наявність законних джерел існування. Гро-мадянство України припиняється: внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; на підставах, передбачених міжнародними до-говорами, згоду на обов’язковість яких надано ВРУ. Громадянство України регулюється Конститкцією, ЗУ “Про громадянство України” та ухваленими до них ін-шими нормативно-правовими актами.

20. Форми народовладдя в Україні. Референдум: по-няття і види. Народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (пря-мої) чи представницької (виборної) демократії (засіб ре-алізації волі народу через обраних ним представників в органи влади – насамперед, нардепів, Президента, нар-депів ВР АРК, депутатів органів місцевого самоврядува-ння). До інститутів безпосередньої демократії, які забез-печують ухвалення державного рішення прямим волеви-явленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів держ. влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депу-татів і виконавчих органів перед населенням. Референ-дум – голосування населення всієї держави (загально-державний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливі-ших питань державного і суспільного життя. Залежно від тих чи інших ознак референдуми поділяються на пе-вні види. Розрізняють такі видиреферендумів: за юри-дичними наслідками – імперативний (має загальнообо-в’язкове значення і не потребує ніякого затверження), консультативний (його результати юрид. сили не мають. Призначення полягає в установленні думки голосуючих щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов’язковою для вирішення державними орга-нами відповідної проблем); є конституційний референ-дум (унаслідок якого змінюється, приймається або від-хиляється конституція) та законодавчий (щодо зміни, прийняття або відхилення певного закону); обов’язко-вий (це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених Конституцією пролем) й фа-культативний (коли референдум визначається як один із можливих, але необов’язкових способів вирішення пев-них питань).