3.2 Зарубіжний досвід

Довгострокове кредитування набуває все більшого розвитку в нашій країні. Це обумовлюється двома основними причинами. З одного боку, потребами більшості українських підприємств, що потребують суттєвого оновлення та модернізації виробничих потужностей. З іншого боку, збільшеними можливостями вітчизняних банків, що мають на сьогоднішній день необхідну для довгострокового кредитування ресурсну базу. Проте, все ж на сьогодні довгострокове кредитування не набуло такого розвитку,як у розвинутих зарубіжних країнах.

З 1 січня 2004 року Україна отримала новий виток розвитку довгострокового кредитування - іпотеку. Набрали чинності закони України "Про іпотеку”. Гравці іпотечного ринку отримали чітко визначені поняття учасників іпотечних відносин, обєкта цих відносин, певні правила гри, яких вони повинні дотримуватися. Проте, за їхніми словами, цього ще не досить. Ці нормативно-правові акти заклали основу, але необхідно ще багато зусиль для того, щоб спрямувати “русло” іпотеки у правильному напрямку.

Україні для побудови діючої іпотечної системи необхідно добре вивчити досвід у реалізації іпотечних відносин найбільш економічно розвинених країн, таких як США, Канада, Німеччина тощо [3].

Так, ключовою ланкою американської системи іпотечного кредитування є державна структура - федеральна національна іпотечна асоціація (Federal National Mortgage Association, FNMA), що називається “Фенні Мей”. Вона є найбільшою спеціалізованою організацією в країні і займається викупом стандартизованих кредитів, виданих різними кредитними і некредитними організаціями, випускає цінні папери, забезпечені пулами викуплених кредитів.

У США відпрацьований механізм рефінансування для позичальників, що робить набагато привабливішим іпотеку. Якщо процентна ставка, що збільшилася, по кредиту зі складним відсотком не влаштовує позичальника, він може рефінансувати отриманий кредит - взяти новий на більш вигідних умовах (тобто з меншою процентною ставкою або з меншим терміном кредитування) і достроково погасити той, що його не влаштовує. Існують навіть спеціальні розрахунки для того, щоб дізнатися, коли можна одержати вигоду від рефінансування кредиту, а коли цього робити не варто.

Розглянемо європейський ринок довгострокового кредитування житла на прикладі іпотечних відносин, що склалися в Німеччині. Зразком для наслідування при введенні іпотеки в інших країнах є німецька іпотечна система, про досконалість якої постійно розповідає світова преса.

У Німеччині діє дві форми фінансування придбання житла: система іпотечних банків і система контрактних будзаощаджень, що становлять альтернативу одна одній.

Система іпотечних банків складається не тільки з іпотечних банків, але й з інших кредитних організації. Вони видають довгострокові кредити під заставу нерухомості (до 30 років під 8-12 % річних), а для покриття своїх витрат по кредитах випускають іпотечні облігації. Вони випускаються зі строком обертання в 1, 3, 5 або 10 років і погашаються наприкінці терміну обертання[3].

Система контрактних будзаощаджень (Bausparkasse) являє собою сукупність кас заощаджень населення. Основна її ідея полягає в мобілізації вільних грошових коштів населення на будівництво і купівлю житла. Кошти мобілізуються за допомогою спеціалізованих банківських інститутів - будівельних ощадних кас. У них майбутні позичальники протягом визначеного терміну спочатку накопичують приблизно 50 % вартості майбутнього житла, а потім одержують позику на суму, якої не вистачає на придбання житла.

Сьогодні в Україні доцільно використовувати особливості довгострокового кредитування житла зарубіжних країн, адже значна частка населення не має можливості придбати житло одним платежем. А умови, які сьогодні пропонують банки по довгостроковому кредитуванні житла є не доступними для всіх. Тому, на мою думку українські банки та інші фінансові структури повинні впроваджувати закордонний досвід у своїй довгостроковій кредитній діяльності.