Сек’юритизація
Сек’юритизація — це продаж активів банку через перетворення їх в цінні папери, які в подальшому розміщуються на ринку. В основному сек’юритизація застосовується до банківських кредитів, даючи можливість банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку — інвесторам, які купують цінні папери. Крім того, за допомогою сек’юритизації банк може здійснити трансферт ризику зміни відсоткової ставки та ризику дострокового погашення кредиту. Процес сек’юритизації дозволяє перемістити балансові активи банку за баланс, тобто є одним із видів позабалансової діяльності банку. Сек’юритизація активів знижує рівень ризикованості банку, покращує якість активів, дозволяє підвищити за інших рівних умов показники адекватності капіталу
У процесі сек’юритизації беруть участь кілька сторін: банк як ініціатор продажу пакету кредитів; компанія, яка займається емісією цінних паперів; гарант (страхова компанія); інвестори (фізичні чи юридичні особи), котрі купують цінні папери на ринку. Процедура сек’юритизації починається з того, що банк, який є ініціатором продажу кредитів, укладає договір з компанією, котра на загальну суму сек’юритизованих кредитів робить емісію цінних паперів. Перед розміщенням пакету цінних паперів на ринку, компанія-емітент має здобути підтримку гаранта, який виконує функцію страхування емітованих цінних паперів. Часто така підтримка надається у формі урядових гарантій чи акредитивів великого банку. Відтак цінні папери розміщуються на ринку, а отримані від їх продажу грошові кошти починають надходити до гаранта та компанії-емітента, які передають їх банку-ініціатору.
62.див 61
63.див 61
64 Процес формування резерву починається з оцінювання якості кредитного портфеля банку — класифікації кредитів. За певними критеріями кожний кредит відносять до однієї з кількох категорій, диференційованих за рівнем кредитного ризику та розмірами можливих втрат. Нарахування до резерву здійснюються за встановленими для кожної категорії нормами відрахувань, визначеними у відсотковому відношенні до суми кредитів цієї категорії. Критерії оцінки кредитів, кількість категорій та норми відрахувань за кожною категорією кредитів на міжнародному рівні не стандартизовано, тому вони визначаються центральним банком кожної країни самостійно залежно від економічних умов та ситуації.
Після того, як усі кредити класифіковано, обчислюється розрахункова величина резерву на покриття втрат за кредитними операціями. Надалі банк формує цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву — одна з найважливіших проблем у банківській діяльності. В міжнародній практиці резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дозволяє зменшити оподатковувану базу на суму відрахувань до резерву і зменшує величину податків. Такий підхід створює для банків стимул сформувати резерв у повному обсязі.
65. Цей підхід базується на принципі обачності, за яким кредитні портфелі банків оцінюються на звітну дату за чистою вартістю, тобто з урахуванням можливих втрат за кредитними операціями. Для покриття цих втрат передбачається створення спеціального резерву переказуванням частини коштів банку на окремі бухгалтерські рахунки, з яких у разі неповернення кредиту списується відповідна сума. Якщо такий резерв не сформовано, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок власного капіталу банку. Значні кредитні ризики можуть призвести до повної втрати капіталу і банкрутства банку. Отже, створення резерву дає змогу уникнути негативного впливу кредитних ризиків на величину основного капіталу і є одним зі способів самострахування банку.
Крім резерву під кредитні ризики банки створюють загальний резерв, джерелом формування якого є чистий прибуток. Створення та використання загального резерву регулюється чинним законодавством кожної країни. Кошти загального резерву можуть спрямовуватися на покриття втрат за кредитами, які виникли з вини банку, на відшкодування судових витрат, на покриття втрат у повному обсязі, якщо коштів резерву під кредитні ризики для цього виявилося недостатньо.
66. Показник ризику кредитного портфеля банку знаходять як відношення розрахункового значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку до вартості всього кредитного портфеля (у відсотках):
(5.6)
де IR — показник ризику кредитного портфеля; R — розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку; V — обсяг кредитного портфеля банку.
Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем банку визначається за формулою:
(5.7)
де kC — коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем; d — дохідність портфеля; r0 — ставка без ризику; IR — показник ризику кредитного портфеля.
Розглянемо економічний зміст показника ефективності. Безризикова кредитна ставка r0 показує рівень дохідності портфеля, сформованого наданням кредитів тільки першокласним позичальникам із рейтингом, наприклад, ААА за системою Standard&Poors. Зауважимо, що назва «ставка без ризику» є досить умовною й означає не цілковиту відсутність ризику, а лише його мінімальний (найнижчий із усіх можливих варіантів) рівень. Як правило, така ставка дорівнює базовій ставці, яка діє на даному кредитному ринку (LIBOR, prime-rate, ставка рефінансування, ставка за цінними паперами уряду), хоча в окремих випадках може й відрізнятися від неї.
- 1. Сучасний етап розвитку банківського менеджменту.
- 2. Які необхідні та достатні ознаки добре керованого банку?
- 3. Відмінності між стратегічним та операційним менеджментом.
- 4. Які сфери банківської діяльності охоплюють організаційний та фінансовий менеджмент?
- 5. У чому полягають пріоритетні завдання фінансового менеджменту?
- 6. Стратегії управління прибутком та ризиком банку.
- 7. Методи реалізації фінансових стратегій управління банком.
- 8. Організаційна структура банку.
- 9. Які основні типи організаційних структуру банках?
- 10. Які показники використовують для оцінювання прибутковості банківської діяльності?
- 11. Які причини змусили банки звернутися до планування?
- 12. Стан сучасних фінансових ринків.
- 13. Яким вимогам має відповідати науково обґрунтований план?
- 14. Сутність стратегічного планування банком.
- 15. Мета оперативного планування.
- 16. Свот аналіз
- 17. Види планування за ознакою тривалості періоду планування.
- 19. Які етапи включає процес планування?
- 20. Методи узгодження фінансових планів.
- 23. У чому полягає економічна суть поняття капіталу банку?
- 24. Яка з функцій банківського капіталу є пріоритетною і чому?
- 25. У чому полягають відмінності між основним та додатковим капіталом банку?
- 26. Які існують методи оцінки вартості банківського капіталу?
- 27. Які нормативи нбу регламентують діяльність банків щодо формування капітальної бази?
- 28. Як розраховуються активи, зважені за ступенем кредитного ризику?
- 29. Які чинники зумовлюють потребу в нарощуванні капіталу банку?
- Нормативи мінімального розміру регулятивного капіталу банків (тис. Євро)
- Які внутрішні джерела поповнення капіталу може використати банк?
- Які переваги та недоліки методу внутрішніх джерел поповнення капіталу банку з погляду банківського менеджменту?
- Які зовнішні джерела поповнення банківського капіталу може використати банк?
- Які переваги та недоліки методу зовнішніх джерел поповнення капіталу банку?
- Які джерела формування ресурсів є найвигіднішими для банку з погляду витрат і чому?
- У чому полягають відмінності між залученими та запозиченими коштами з погляду методів управління?
- Які методи застосовуються для управління залученими коштами банку?
- Які чинники впливають на формування відсоткової ставки за банківськими депозитами?
- Які джерела запозичення коштів існують в сучасній банківській практиці?
- Які чинники має враховувати менеджмент банку, вибираючи джерело запозичення коштів?
- Які механізми рефінансування комерційних банків діють в Україні?
- Що таке кількісний тендер і як він проводиться?
- Які типи кредитних угод укладаються на міжбанківському ринку?
- У чому полягають особливості управління запозиченими коштами банку?
- У чому полягає сутність поняття «управління активами і пасивами» у сучасному банківському менеджменті?
- 54/Див питання 51
- Диверсифікація
- Установлення лімітів
- Резервування
- Сек’юритизація
- Які методи використовуються для управління проблемними кредитами банку
- Які функції виконує портфель цінних паперів банку
- У чому полягає відмінність між активною та пасивною інвестиційною політикою банку на ринку цп
- Які основні типи портфелів цп може сформувати банк
- Чим відрізняється ринкова ціна та внутрішня вартість цп
- Що показує несистемний ризикі які методи застосовують для його зниження
- Які чинники впливають на рівень системного ризику
- Для оцінки ефективності якого портфеля цп використовується коеф Шарпа
- Що таке інвестиційний горизон портфеля цп банку
- У чому полягають особливості інвестиційної стратегії довгострокового акценту
- Які переваги та недоліки притаманні інвестиційній стратегіїдовгострокового акценту
- Що таке дюрація цп та в яких одиницяхвона вимірюється
- Як впливає зміна відсоткових ставокна ринку на внутрішню вартість облігацій
- Які основні причини виникнення попиту на ліквідні кошти в банку
- Яка мета управління банківською ліквідностю
- У чому полягає сутність дилеми «ліквідність – прибутковість»
- У чому полягає зміст «золотого банківського правила» та які недоліки використання цього підходу за сучасних умов
- Які загальноекономічні чинники впливають на обсяги, структуру та стабільність ресурсної бази банку
- Які переваги та недоліки притаманні основним стратегіям управління ліквідністю
- Які методи оцінювання потреби у ліквідних коштах можуть бути використані менеджментом банку
- Які недоліки методу коефіцієнтів для оцінювання потреби банку в ліквідних коштах
- Коефіцієнти банківської ліквідності