28. Судова система України.

Судова система України – це сукупність усіх судів, що діють на території, мають загальні завдання, організова-ні і функціонують на єдиних демократичних принципах, пов’язаних між собою відносинами із здійснення право-суддя. Відповідно до ст. 124 Конституції правосуддя зді-йснюється виключно судами. Делегування ф-ій судів, також привласнення цих ф-ій іншими органами або по-садовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у дер-жаві. Судочинство в Україні здійснюється Конституцій-ним Судом і судами загальної юрисдикції. Організація, порядок діяльності і компетенція судів загальної юрис-дикції визначається Конституцією і ЗУ. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами терито-ріальності і спеціалізації. Найвищим судом цієї системи є Верховний Суд України, який здійснює нагляд за су-довою діяльністю судів республіки в порядку, визначе-ному законодавством України. Верховний Суд АРК, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, які є другою ланкою судової системи, розглядають у межах своєї компетенції справи як суд першої інстанції, в каса-ційному порядку, в порядку нагляду і за обставинами, що знову відкрилися; здійснюють нагляд і за обставина-ми, що знову відкрилися; здійснюють нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрайонних (окруж-них) судів, також вивчають і узагальнюють судову прак-тику, аналізують судову статистику, здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством. Прирівняні до них міжобласні суди є лише судами першої інстанції і в межах своїх повноважень розглядають на режимних об’єктах, розташованих на території України, всі кримі-нальні і цивільні справи, а також справи про адміністра-тивні правопорушення. Районні (міські), міжрайонні (окружні) суди є першою ланкою суової системи Украї-ни. Районні (міські) суди утворюються в кожному райо-ні або місті без районного розподілу. Вони є основною ланкою судової системи, оскільки розглядають переваж-ну к-сть кримінальних і цивільних справ, становлять кількісну більшість у системі, максимально наближені до населення. Міжрайонні (окружні) суди створюються для забезпечення колегіального розгляду судових справ районними судами, до яких обрано недостатню к-сть суддів. У системі судів загальної юрисдикції входять також спеціалізовані суди – військові й арбітражні. Вій-ськові суди здійснюють правосуддя в Збройних Силах України й інших військових формуваннях, передбаче-них законодавством. Арбітражні суди, що діють на те-риторії України в теперішній час, прийшли на зміну органам державного і відомчого арбітражів. Арбітраж-ний суд є незалежним органом у вирішенні всіх госпо-дарських спорів, що виникають між юридичними особа-ми, державними й іншими організаціями. До системи арбітражних судів України належать: Вищий арбітраж-ний суд України, Арбітражний суд АРК, обласні, Київ-ський і Севастопольський міські арбітражні суди.

29. Прокуратура України: конституційно-правовий статус та повноваження. Прокуратура – єдина цент-ралізована система державних органів, які від імені Ук-раїни здійснюють нагляд за точним виконанням та єди-ним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення і при-тягнення винних до відповідальності. Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань на: закріплені Конс-титуцією України незалежність держави, суспільний і державний лад, політичну та економічну систему. Права національних груп і територіальних утворень; гаранто-вані Конституцією, іншими ЗУ та міжнародними право-вими актами соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи людини й громадянина; основи демок-ратичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад народних депутатів, органів територіаль-ного громадського самоврядування. На органи прокура-тури покладено такі ф-ії: підтримання держ. обвинува-чення в суді; представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять опера-тивно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідст-во; нагляд за додержанням законів під час виконання су-дових рішень у кримінальних справах, а також у разі вживання інших заходів примусового характеру, пов’я-заних з обмеженням особистої свободи громадян. Відпо-відно до п.9 Перехідних положень Конституції прокура-тура продовжує виконувати ф-ію нагляду за додержан-ням і застосуванням законів та ф-ію попереднього слідс-тва – до набрання чинності законів, що будуть регулю-вати ці положення. Основні принципи організації та дія-льності прокуратури полягають в тому, що вони: станов-лять єдину централізовану систему, яку очолює Генера-льний прокурор України, з підпорядкуванням прокуро-рів за ієрархією; здійснюють їхні повноваження на під-ставі додержання Конституції та чинних на території ре-спубліки законів, незалежно від будь-яких органів держ. влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’-єднань чи їхніх органів; захищають у межах їхньої ком-петенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соц. по-ходження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; вживають заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення; ді-ють гласно, інформують державні органи влади, громад-скість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів. Втручання інших орга-нів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їхніх представників у діяльність прокуратури з нагля-ду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється. Вимоги про-курора, які відповідають чинному законодавству, є обо-в’язковими для всіх органів, підприємств, установ, орга-нізацій, посадових осіб і громадян та виконуються неві-дкладно або в передбачені законом чи визначені проку-рором строки.

30. Поняття, система та джерела адміністративного права. Адміністративне право яв-ляє собою окрему галузь права України, що покликана регулювати особливу групу суспільних відносин. Голов-ною їх особливістю є те, що вони виникають, розвиваю-ться і припиняють своє існування у сфері державного управління у зв’язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях управління в державі. Предмет регулювання адміністративного права охоплює коло однорідних суспільних відносин, до яких необхідно віднести: управлінські відносини, в межах яких безпосередньо реалізується завдання, функції та повноваження виконавчої влади; управлінські відносини внутрішнього організаційного характеру, що склались у процесі діяльності інших органів державної влади; упра-влінські відносини, що виникають за участі суб’єктів місцевого самоврядування; управлінські відносини організаційного характеру, що виникають усередині си-стеми громадських організацій. Отже, адміністративне право є окремою галуззю права, що складає систему правових норм, покликаних регулювати суспільні від-носини управлінського характеру в сфері державно-уп-равлінської діяльності органів виконавчої влади. Дже-рела адміністративного права – це зовнішні форми ві-дображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів. Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає і різні дже-рела адміністративного права України. За певними кри-теріями їх можна поділити на нормативні акти органів законодавчої влади, а також затверджені зазначеними органами положення, устави, нормативно-правові доку-менти, що регулюють управлінську діяльність. Необ-хідно зазначити, що джерела адміністративного права мають свої особливості, що обумовлюються спрямова-ністю норм, їхнім змістом, а також юридичною силою та сферою поширення. За вказаними ознаками джерела права поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов’язковими для вико-нання всіма органами управління незалежно від їх під-порядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи. Залежно від територіального устрою держави джерела поділяються на державні, обласні, міські, районні. Джерела адміні-стративного права, що базуються на нормах Конститу-ції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчим за іє-рархією органами виконавчої влади. З огляду на чисель-ність джерел адміністративного права доцільно роз-ділити їх на такі види: Конституція України. Вона ве-де перед у системі джерел адміністративного права, є Основним Законом України. Закріплені в ній норми ма-ють пряму адміністративно-правову спрямованість. Во-ни визначають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження між це-нтральними й місцевими органами влади, закріплюють права і свободи громадян щодо здійснення ними держа-вного управління, участь громадських організацій в уп-равлінні державними та громадськими справами тощо.

Адміністративно-правові норми закріплюються в за-конодавчих актах, що їх приймає Верховна Рада Украї-ни. До найбільш актуальних законодавчих актів необхі-дно віднести Закони України “Про об’єднання грома-дян”, “Про державну службу”, “Про місцеве самовряду-вання” та ін. Постанови Верховної Ради України, які охоплюють адміністративно-правові норми організацій-ного характеру. Укази й розпорядження Президента у сфері державного управління. Нормативні постанови й розпорядження КМУ, а також затверджені ним поло-ження, устави, правила, інструкції та інші кодифіковані акти. Нормативні постанови прийняті КМУ спільно з профспілковими організаціями. Джерелами адмініст-ративного права в міжгалузевому й галузевому масшта-бах виступають нормативні акти, що їх приймають міні-стерства, державні комітети і служби України. Норма-тивні накази керівників міністерств, державних комісій і служб. До цієї групи слід віднести положення, правила та інші акти, затверджені керівниками згаданих вище ін-ституцій. Нормативні накази керівників державних підприємств, об’єднань та організацій (чи акти їхніх ко-лективних органів). Дії норм зазначених актів обмежено конкретним формуванням. Джерелами адміністратив-ного права можуть бути також нормативні акти предста-вницьких і виконавчих органів місцевого самоврядуван-ня. Акти органів громадських організацій, якщо вони затверджені чи санкціоновані державними органами і містять правила, що регулюють будь-які аспекти адміні-стративного управління (скажімо, положення про ради громадськості мікрорайону). Адміністративне право на-лежить до найменш систематизованих галузей правової системи України. З одного боку, такий стан речей пояс-нюється багатомагнітністю предмета регулювання сус-пільних відносин адміністративним правом, а з іншого – відсутністю належного впорядкування наявних адміні-стративно-правових норм. Тому зараз однією з актуаль-них є проблема прискорення роботи з систематизації та кодифікації наявних адміністративно-правових матеріа-лів. В Україні було проведено клопітку роботу з коди-фікації адміністративно-правових актів; наслідком її стало прийняття 7 грудня 1984 року Кодексу про адмі-ністративні правопорушення (набрав чинності з 1 чер-вня 1985р). Він складається з 5 розділів (33 глави).