Тестові завдання

1. Професійними учасниками валютного ринку в Україні є:

1. уповноважені банки;

2. уповноважені небанківські фінансові установи;

3. Національний банк України;

4. всі відповіді є вірними.

2. Пункт обміну валюти в Україні може відкрити:

1. уповноважений банк;

2. уповноважена небанківська фінансова установа;

3. суб'єкт господарювання, який уклав з уповноваженим банком агентську угоду на відкриття пункту обміну валюти;

4. всі відповіді є вірними.

3. Для здійснення діяльності на валютному ринку України небанківська фінансова установа повинна одержати:

1. генеральну ліцензію НБУ на проведення операцій з валютними цінностями;

2. індивідуальні ліцензії НБУ на проведення операцій з валютними цінностями;

3. дозволи НБУ на здійснення валютних операцій;

4. всі відповіді є вірними.

4. До поточних торговельних операцій належать:

1. купівля-продаж дорожніх чеків за готівку:

2. кредитні операції банків;

3. розрахунки між суб'єктами господарювання - резидентами і суб'єктами господарювання - нерезидентами за поставленими товарами;

4. переказ валютних цінностей за кордон.

5. Операціями, що пов'язані з рухам капіталу на валютному ринку, є:

1. кредитні операції:

2. депозитні операції;

3. здійснення прямих і портфельних інвестицій за межі України:

4. всі відповіді є вірними.

6. Реалізація фізичною особою валютно-обмінної операції на суму, що перевищує 15 тисяч гривень здійснюється через:

1. будь-який обмінний пункт;

2. касу уповноваженого банку;

3. обмінні пункти і каси уповноважених банків;

4. касу небанківської фінансової установи.

7. Професійний учасник валютного ринку зобов'язаний здійснити ідентифікацію фізичної особи у разі здійснення нею валютно-обмінної операції на суму, що перевищує:

1. 5000 грн.;

2. 10000 грн.;

3. 15000 грн.;

4. 50000 грн.;

5. Відсутня вірна відповідь.

8. Валютно-обмінними операціями в Україні вважаються:

1. придбання валютних цінностей за дорученням клієнта на міжбанківському валютному ринку;

2. придбання валютних цінностей за дорученням клієнта на міжна­родному валютному ринку;

3. купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову валюту;

4. всі відповіді є вірними.

9. Касові валютні угоди передбачають проведення розрахунків за валютними цінностями:

1. в обмежений термін часу;

2. негайно після укладення угоди;

3. протягом 2-х робочих днів без врахування дня укладення угоди;

4. не пізніше ніж на 5 робочий день після дня укладення угоди.

10. До касових валютних угод належать:

1. опціонна угода;

2. угода СПОТ;

3. угода СВОП;

4. ф'ючерсна угода.

11.Валютний арбітраж являє собою:

1. купівлю (продаж) іноземної валюти з метою розміщення заощаджень;

2. купівлю (продаж) валюти з метою одержання доходу;

3. купівлю (продаж) валюти з подальшим здійсненням контр-угоди для одержання курсового прибутку;

4. купівлю валюти з метою виконання зобов'язань перед нерезидентами.

12. Угода, що поєднує в собі конверсійну і депозитну валютні операції і метою одержання прибутку за рахунок різниці в процентних ставках, називається:

1. комерційним арбітражем;

2. процентним арбітражем;

3. просторовим арбітражем;

4. часовим арбітражем.

13. Простий валютний арбітраж - це арбітраж, що здійснюється з:

1. однією валютою;

2. двома валютами;

3. трьома валютами;

4. більшою кількістю валют.

14. Угода- репо це:

1. угода, пов'язана з купівлею іноземної валюти на визначених умовах V майбутньому;

2. угода, пов'язана з продажем іноземної валюти на визначених умовах у майбутньому;

3. термінова угода, за якою власник валюти продає її контрагенту з зобов'язанням викупити її у майбутньому за більш високим курсом;

4) ф'ючерсна угода, укладена без покриття.

15. Співвідношення вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті визначає його:

1. валютні резерви;

2. валютні зобов'язання;

3. валютну стратегію;

4. валютну позицію.

16. Генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій можуть одержати:

1. банки та небанківські фінансові установи, що є резидентами України;

2. іноземні банки та іноземні небанківські фінансові установи;

3. суб'єкти господарювання, що регулярно здійснюють валютні операції;

4. всі відповіді є вірними.

Бібліографічний список до теми

[4,5,10,22,28,30,32,36-41,47-51,53,59,63,67,70,72,76-81,83,88,91,93]

Модуль I. Теоретико-методологічні засади організації та функціонування ринку фінансових послуг

Змістовий модуль 2. Функціональний механізм ринку фінансових послуг

Тема 7. Фінансові послуги на ринку позичкового капіталу

План вивчення теми

1. Кредитування юридичних осіб, як вид фінансової послуги.

2. Лізингові операції фінансових установ.

3. Факторингові послуги банківських установ.

4. Довірчі послуги фінансових установ.

5.Споживче кредитування.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

1. Кредитування юридичних осіб, як вид фінансової послуги

Фінансові послуги на ринку позик надаються багатьма оферентами:

1. Банками;

2. кредитними спілками;

3. лізинговими та факторинговими компаніями;

4. ломбардами тощо.

Основними видами фінансових послуг, що реалізуються на ринку позик є: акредитування; довірчі та гарантійні операції. Кредитування забезпечує процес передачі грошей, товарів або майна в борг на умовах платності, строковості і повернення. Довірчі послуги надаються фінан­совими установами з метою реалізації намірів власників грошей, майна, цінних паперів, майнових прав щодо забезпечення ефективного управління цією власністю. Гарантійні послуги кредитних установ спрямовані на перейняття ризику суб'єктів ринку при здійсненні господарських операцій, що супроводжуються виникненням відносин боргу. Серед фінансових послуг, що надаються на ринку позик, провідне місце належить кредитуванню.

Кредитні послуги являють собою фінансові операції щодо передачі позичальникам у користування грошових засобів, товарів або майна на засадах платності, строковості, повернення та цільового характеру їх використання. Надання кредитних послуг регламентується кредитними договорами, які укладаються в письмовій формі, і визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін Найбільший обсяг кредитних послуг надається банками, для яких кредитування є основним видом активних операцій.

У сучасних умовах саме банкам належить провідна роль у креди­туванні суб'єктів господарювання.

Згідно з українським законодавством, банківські кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб та громадян.

Кредитування базується на принципах кредитної політики банку. При проведенні кредитної політики банківські установи виходять і і необ­хідності поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та позичальників із врахуванням напрямів грошово-кредитної політики держави. Банківські установи, як основні оференти кредитних послуг, самостійно визначають порядок проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсотковій ставок та комісійних винагород.

При наданні кредитних послуг банки враховують такі параметри кредитної політики, як пріоритетні напрямки кредитування, обсяги кредитів та структура кредитного портфеля, граничні розміри кредиту на одного позичальника, методи оцінки фінансового стану та кредито­спроможності позичальника, алгоритм обрахунку процентної ставки тощо.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків креди­тування здійснюється з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності банків та вимог щодо формування ними обов'язкових, страхових та резервних фондів.

Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьми­кратного розміру власних коштів банку. При видачі позичальнику кредиту, розмір якого перевищує 10 % власного капіталу банку, кредитор зобов'язаний поінформувати Національний банк про факт надання такого кредиту. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку.

Банківські кредити надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності, статусу та галузевої приналежності .

Іпотечний кредит – це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Креди­торами за таким кредитом можуть виступати спеціалізовані іпотечні банки, комерційні банки або іпотечні компанії. Предметом іпотеки за такими кредитами можуть бути житлові приміщення, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не с об'єктом застави за іншою угодою. Відповідно до українського законодавства сума іпотечного кредиту не може перевищувати 70 відсотків від оціночної вартості предмета іпотеки. Основне зобов'язання за таким кредитом підлягає амортизації шляхом поступового зменшення його вартості внаслідок внесення платежів позичальником коштів. Зобов'язання за декількома договорами про іпотечний кредит можуть бути реформовані у консолідований іпотечний борг. Консолідований іпотечний борг повинен об'єднувати зобов'язання не менш як трьох боржників. Сума окремого консолі­дованого іпотечною боргу при реформуванні зобов'язань повинна бути не меншою за 200 тисяч євро за курсом НБУ на дату здійснення такої операції. Одночасно з таким реформуванням кредитор створює іпотечні пули, які об'єднують об'єкти нерухомості, що передані в забезпечення за окремими договорами про іпотечний кредит. З метою збільшення кредитних ресурсів кредитор, який є власником іпотечних активів, може випускати іпотечні сертифікати для розміщення на ринку

Лізинговий кредит є формою майнового кредиту, який передбачає передачу банком у користування об'єкта лізингу (рухомого та нерухомого майна) на умовах оренди з набуттям права володіння та розпорядження ним у встановлених лізинговою угодою межах.

Факторинговий кредит відображає відносини між: суб'єктами факторингової угоди з приводу придбання банком грошових вимог постачальника до покупця та їх дострокової інкасації за винагороду. Бланковий кредит надається банківськими установами без застави майна чи інших видів забезпечення тільки під зобов'язання повернути кредит. Такий кредит видається лише в межах наявних власних коштів банку із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і достатньо високу ділову репутацію.

Консорціумний кредит це кредит, що надається банківським об'єднанням - консорціумом, утвореним для надання великих кредитів. З метою обмеження ризиків при наданні великих кредитів банками укладаються угоди про консорціумів кредитування. В рамках таких угод банки-учасники встановлюють умови надання кредитів і призначають відповідальних за виконання цих угод. Для консорціумних кредитів характерними є великі розміри, тривалі терміни користу­вання, багаточисельний склад кредиторів, декілька позичальників. Ризик за наданими консорціумними кредитами розподіляється між банками-учасниками пропорційно до внесених у консорціум коштів. Поряд з вищерозглянутими формами кредиту банківські установи можуть надавати такі види кредитних послуг, як: форфейтинг; акредитування за поточним рахунком підприємства (овердрафт); здійснювати мікрокредитування тощо.

Форфейтинг забезпечує кредитування зовнішньоекономічних опера­цій у формі купівлі в експортера векселів, що акцептовані імпортером. Кредитування за поточним рахунком (овердрафт) являє собою кредитну послугу, що реалізується надійному клієнту і полягає в наданні йому короткострокового кредиту понад залишок коштів на його поточному рахунку. Мікрокредитування забезпечує потреби малих і середніх підпри­ємств приватної форми власності, а також фізичних осіб - підприємців в терміновому одержанні кредитних коштів.

Процентний дохід банківської установи за надання кредитної послуги залежить від рівня відсоткової ставки, який визначається кредитором самостійно з урахуванням таких чинників, як кредитний ризик, ліквід­ність наданого забезпечення, кон'юнктура ринку позик, строк користу­вання кредитом, рівень облікової ставки НБУ та процентної ставки за депозитами банку тощо. Банкам забороняється надавати кредити під процентну ставку, рівень якої є нижчим за процентні ставки, за якими банк формує свої кредитні ресурси.

Погашення заборгованості за банківським кредитом та сплата відсотків за користування ним здійснюється у черговості, що узгоджена сторонами при укладенні кредитного договору. У разі несвоєчасного погашення кредиту або несплати відсотків за його користування, банк має право вимагати оплати боргового зобов'язання у примусовому порядку.

Поряд з банківськими установами кредитування визначених видів суб'єктів господарювання здійснюють кредитні спілки. Отримати кредити в кредитній спілці можуть селянські (фермерські) господарства (на купівлю насіння, палива, техніки) та приватні підприємства які знаходяться у власності членів кредитної спілки. Як показує практика, для фермерів кредитні спілки є найбільш доступними кредитними установами.

Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20 % від капіталу кредитної спілки. У випадку нестачі власних ресурсів для потреб кредитування кредитна спілка може залучати на договірних засадах кредити банків.

Умови надання та строки повернення кредитів, способи забезпечення кредитних зобов'язань, розмір плати (процентів) за користування креди­тами визначаються кредитною спілкою самостійно. Функції розгляду заяв членів кредитної спілки про надання кредитів і прийняття рішень з цих питань, здійснення контролю за якістю кредитного портфеля та вирішення інших питань, пов'язаних з кредитною діяльністю, покладені на кредитний комітет спілки.