4. Момент виникнення та переходу права власності на цінні папери

Стаття 334 ЦК України встановлює, що право власності на річ переходить з моменту передачі її набувачеві, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правова природа цінного папера дозволяє виділити дві ви­значальні його характеристики. По-перше, цінний папір — це документ, який посвідчує грошове або інше майнове право і ви­значає взаємовідносини між особою, яка його випустила, і влас­ником, тобто фіксує зобов’язальні відносини (ст. 194 ЦК України). По-друге, цінний папір віднесено ЦК України до категорії речей, які є самостійними об’єктами цивільного обороту.

З точки зору подвійної правової природи цінного папера, який, з одного боку, є об’єктом матеріального світу (річчю), а з іншого, — фіксує майнові права його володільця, у ЦК України передбачена можливість передачі прав з цінного папера в по­рядку цесії.

З моменту прийняття рішення про розміщення будь-якого виду цінних паперів та до початку розміщення цінних паперів цього випуску емітент (засновники — у разі розміщення акцій при створенні АТ) повинен (повинні) забезпечити організацію обліку розміщення випуску цінних паперів, зокрема обліку осіб, які підписуються на цінні папери в процесі відкритої підписки або серед яких розподіляються цінні папери, або які купують цінні папери. У разі створення АТ однією особою встановлена цим розділом процедура організації обліку розміщення випус­ку акцій не запроваджується. Цей облік ведеться в журналі об­ліку розміщення (п. 1 розділу 6 Положення про порядок веде­ния реєстру власників іменних цінних паперів).

Кількість сплачених особою цінних паперів визначається відповідно до умов розміщення випуску, визначених емітентом (засновниками). Сплачена сума визначається як повна сплата за певну кількість цінних паперів, можливо, меншу за кількість цін­них паперів, які придбаває особа, або спочатку формується у ви­значених обсягах передплата за повну кількість цінних паперів у випуску, визначену в договорі на придбання, і тільки залишок, що перевищує вказану суму, визначається як доплата до повної вартості окремих цінних паперів.

Сертифікати цінних паперів видаються власникам тільки на сплачені відповідно до умов випуску цінні папери. До виго­товлення сертифікатів акцій та видачі їх власникам визначеним способом право власності на акції підтверджується договорами на придбання акцій та/або тимчасовими свідоцтвами, видани­ми особам, які придбавають цінні папери (п. 6 р. 6 Положення йро порядок ведения реєстру власників іменних цінних папе­рів). Однак тим­часові свідоцтва не є цінними паперами і не можуть вважати­ся документами, що підтверджують право власності на акції їх держателів. Статус договору як документа, який матеріально оформляє угоду, також навряд чи доцільно визначати як під­тверджуючий право власності на акцію документ. У разі здійс­нення емісії акцій засновники АТ або саме товариство ще не ма­ють самого майна — акцій, а отже, не можуть передати права власності на них покупцеві. В момент укладання договору та ви­дачі тимчасових свідоцтв ще не існує ні самих акцій як об’єктів, ні АТ як зобов’язаної з них особи. Статус акціонера (власника акцій) зазначені особи набувають лише з моменту передачі їм самих акцій (сертифікатів акцій).

Таким чином, єдиним документом, що підтверджує пра­во власності продавця на цінний папір, випущений у докуме­нтарній формі, в залежності від його виду є сертифікат ак­цій, облігації тощо.

Облік прав власності на іменні цінні папери, випущені в до­кументарній формі: акції, облігації підприємств, облігації місце­вих позик, інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати, сер­тифікати ФОН - відображується в системі реєстру власників імен­них цінних паперів. Особовий рахунок власника відкривається в процесі реєстрації взяття на облік на його ім’я цінних паперів у разі, якщо ця особа не має такого рахунку в системі реєстру (п. 5 розділу 5 Положення про порядок ведения реєстрів влас­ників іменних цінних паперів).

Права із цінного папера на пред’явника передаються шляхом вручення цінного папера, права із іменного цінного папера — у порядку цесії, права за ордерним цінним папером — шляхом вчи­нення індосаменту (ст. 197 ЦК України).

У той же час у ГК України питання передачі цінних папе­рів вирішено інакше. Відповідно до ГК України правовий ре­жим обігу цінних паперів на пред’явника не відрізняється від режиму, встановленого у ЦК України. Такі цінні папери обер­таються вільно. Іменні ж цінні папери згідно з п. 3 ст. 163 ГК України передаються шляхом повного індосаменту, тобто шля­хом вчинення передавального напису, який засвідчує перехід прав за цінним папером. Таким чином, між ст. 197 ЦК України і ст. 163 ГК України існує суперечність, усунути яку вбачаєть­ся можливим тільки шляхом прийняття відповідних змін до ЦК України.

Відповідно до ст. 4 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять усі посвідчені ним права. Обмеження обігу та/або реалізації прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, передбачених законом. Для пере­дачі іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред’яв­ника, достатньо вручити цінний папір цій особі. Права, посвід­чені іменним цінним папером, передаються у порядку, встанов­леному законами України. Права, посвідчені ордерним цінним папером, передаються шляхом вчинення на цьому папері індо­саменту. Індосант відповідає за наявність та здійснення цього права.

Згідно з індосаментом до особи, якій (або у розпорядження якої) передаються права, посвідчені цінним папером (індосата), переходять усі ці права. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, щодо якої має бути здійснене виконання зо­бов’язань) або ордерним (із зазначенням такої особи).

Стаття 5 Закону України «Про Національну депозитарну си­стему» регулює порядок переходу права власності на цінні па­пери в Національній депозитарній системі. Іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), переда­ються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). У разі відчуження знерухомлених іменних цінних папе­рів право власності переходить до нового власника з моменту за­рахування їх на рахунок власника у зберігача. Права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних папрерів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Право власності на цінні папери на пред’явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з момен­ту передачі (поставки) цінних паперів.

У разі відчуження знерухомлених цінних паперів на пред’яв­ника право власності на цінні папери переходить до нововго власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у збе­рігача.

Право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зараху­вання цінних паперів на рахунок власника у зберігача. Підтвер­дженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі — виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобо­в’язаний надавати власнику цінних паперів.

Виписка з рахунку у цінних паперах не може бути предме­том угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери.

Таким чином, законодавець розрізняє момент переходу прав на ціннй папір та прав з цінного папера.

Деякі дослідники вважають, що говорити про право влас­ності на цінний папір (зокрема, на акцію) окремо від моменту виникнення у власника цього цінного папера прав із цінного па­пера немає сенсу. Прихильники такого погляду вважають, що оскільки власник іменних цінних паперів може здійснювати ре­алізацію таких прав лише з моменту внесення його до системи реєстру, то і моментом набуття права власності на зазначені цін­ні папери необхідно визнати момент фіксації нового власника в системі реєстру. При цьому використовуються аргументи, пов’язані і з тим, що без фіксації права власності в системі реєстру досить складно буде скликати загальні збори акціонерів, і з тим, що у разі кількох послідовних відчужень цінних паперів без від­повідної фіксації таких відчужень останній набувач також за­знає труднощів при реалізації прав із цих цінних паперів.

Не беручи під сумнів серйозність подібних аргументів, слід зазначити, що чинне законодавство не дає підстав пов’язувати момент виникнення права власності на іменні цінні папери, ви­пущені в документарній формі, з моментом фіксації їх набувача в системі реєстру.

Одним із наслідків розвитку комерційних відносин і відпо­відно правового регулювання таких відносин є той факт, що кла­сична теорія цінних паперів також зазнає відповідної модифі­кації. Традиційний постулат «право із папера слідує за правом на папір і водночас право на папір слідує за правом з папера» в сучасних умовах має кілька винятків. При первісному набутті права власності на цінні папери права із таких паперів виника­ють у набувачів навіть значно раніше виникнення самого папе­ра. Таким же винятком у сьогоднішніх умовах є й операції з від­чуження іменних цінних паперів при реалізації похідних спосо­бів набуття права власності на них.

Дійсно, чинне законодавство пов’язує можливість реалізації прав із зазначених цінних паперів з фіксацією власників у сис­темі реєстру. Але право на цінний папір, хоча досить тісно і по­в’язане з правом із папера, все-таки є окремим, самостійним пра­вовим інститутом. Жоден із аналізованих нормативних актів не пов’язує момент виникнення права власності на зазначені цінні папери із моментом фіксації такого права або з моментом виник­нення можливостей реалізації прав із паперів.

Набувач цінних паперів набу­ває разом з правом на папери і право вимагати від зобов’язаної особи здійснити відповідні дії з фіксації трансферту. Чинне за­конодавство не встановлює строку, протягом якого набувач має передати відповідні документи реєстраторові для внесення змін до системи реєстру. Отже, набувач цінних паперів, приймаючи від власника цінні папери з виконаним індосаментом і відповід­ні документи для здійснення перереєстрації у системі реєстру власників цінних паперів, якщо в договорі не визначено інше, відповідно до положень ст. 334 ЦК України набуває і права влас­ності на ці цінні папери, За загальним правилом, реалізувати права із цих цінних паперів такий власник може з моменту його фіксації в системі реєстру.

Що стосується реалізації прав на самі цінні папери, то ще М.М.Агарков на запитання, чи обов’язково для кожного на­бувача пред’являти цінний папір зобов’язаній особі, давав не­гативну відповідь, зазначивши, що сама мета інституту набут­тя прав з цінних паперів за передавальними написами полягає у можливості подальшого відчуження їх без пред’явлення зо­бов’язаній особі після кожного переходу з рук у руки. Отже, можна вважати, що за загальним правилом перехід права влас­ності на іменні цінні папери, випущені в документарній формі, не можна пов’язувати з моментом здійснення певних дій тре­тьою особою — внесенням реєстратором відповідних змін до си­стеми реєстру. Відповідно до ст. 334 ЦК України винятком із цього правила є деякі випадки, передбачені законами (напри­клад, момент набуття права власності на акції, придбані на сертифікатному аукціоні), які лише підтверджують загальне пра­вило. Неможливість реалізації новими власниками своїх прав із цінних паперів, складність скликання загальних зборів акціоне­рів — це, звичайно, аспекти негативного характеру, але ніякого відношення до інституту речового права на цінні папери вони не мають.

Як справедливо зазначають деякі дослідники, спроби ви­значати момент набуття права власності на зазначені цінні па­пери моментом фіксації набувача в реєстрі є обмеження влас­ника щодо права розпорядження своїм майном, яке не базується на законі. Крім того, визначення моменту набуття права влас­ності моментом фіксації набувача в реєстрі призводить до того, що у разі коли відчужувач передав набувачеві цінні папери ра­зом з відповідними документами, а останній, не обтяжений ні­якими строками щодо передачі таких документів реєстраторові, не здійснить такої передачі, відчужувач, який з власної волі по­збавився цінних паперів, проти своєї волі все ще вважатиметься власником. Така конструкція суперечить самій основі інститу­ту права власності, тим більше що вона не має ніяких законних підстав. Оскільки момент виникнення права власності на імен­ні цінні папери, випущені в документарній формі, не пов’язаний з моментом фіксації у реєстрі, то відповідно немає ніяких за­конних підстав заборонити власникові, який не зафіксований у системі реєстру, здійснювати реалізацію свого права власнос­ті шляхом подальшого їх відчуження, тим паче, що нормативні акти, які регулюють процедуру внесення змін до реєстру влас­ників іменних цінних паперів, не забороняють подачу цінного папера із рядом індосаментів разом з пакетом документів, які по­слідовно фіксують ланцюжок відповідних угод. На практиці операції по відчуженню цінних паперів супро­воджуються укладенням відповідних цивільно-правових дого­ворів (купівлі-продажу, дарування, міни тощо) з одночасним оформленням передавального розпорядження реєстратору (при здійсненні операцій з іменними цінними паперами) і розпоря­дження зберігачу (при відчуженні знерухомлених цінних папе­рів або цінних паперів, випущених в бездокументарній формі) відповідно до вимог рішень НКЦПФР від 17 жовтня 2006 р. № 999 та № 1000 про порядок ведення реєстрів власників імен­них цінних паперів та про депозитарну діяльність.

Незважаючи на те, що відповідно до ЦК України права із іменних цінних паперів передаються у порядку цесії (а не індо­саменту), вочевидь, при здійсненні операцій з такими цінними паперами буде також оформлюватися і передавальне розпоря­дження — письмове розпорядження власника, який дає розпо­рядження реєстроутримувачу внести зміни до реєстру власни­ків іменних цінних паперів у зв’язку з передачею іменних цін­них паперів іншій особі. Нагадаємо, що свого часу НКЦПФР дала роз’яснення, відповідно до якого іменні цінні папери пере­даються новому власнику шляхом повного індосаменту, який здійснюється через заповнення передавального розпорядження (роз’яснення від 4 серпня 1999 р. № 16). Усі зміни до системи реєстру або надання інформації про її стан реєстроутримувач здійснює на підставі письмових розпоряджень або запитів від імені осіб, які мають на це право (п. 1 розділу 7 Положення про порядок ведения реєстру власників іменних цінних паперів). Тому при укладенні угод з іменними цінними паперами, випу­щеними в документарній формі, слід також оформлювати пере­давальне розпорядження.

Внесення у систему реєстру записів про перехід прав влас­ності за цінними паперами за наслідками до­говорів здійснюється реєстроутримувачем відповідно до п. 14 роз­ділу 7 Положення про порядок ведения реєстру власників імен­них цінних паперів на підставі подання таких документів:

• передавального розпорядження, складеного від імені за­реєстрованої особи (залишається у реєстроутримувача);

• сертифіката цінних паперів власника, який передає цінні папери (погашається та залишається у реєстроутримувача);

• оригіналу або нотаріально засвідченої копії цивільно-правового договору, яка підтверджує перехід права власності на цінні папери (залишається у реєстроутримувача);

• оригінали або копії документів, засвідчені в порядку, ви­значеному законодавством, які підтверджують правомірність участі та повноваження третіх осіб щодо внесення відповідних змін до системи реєстру від імені зареєстрованої особи;

• у разі переходу прав власності на акції до юридичної особи, яка є емітентом іменних акцій документарної форми існуван­ня, остання надає довідку, що містить інформацію про реєстра­тора, який здійснює ведення реєстру власників іменних цінних паперів цієї юридичної особи.

При реєстрації переходу прав власності на цінні папери реєст­ратор повинен видати виписку з реєстру про стан особового ра­хунку новій зареєстрованій особі.

При здійсненні операцій із знерухомленими цінними папе­рами або випущеними в бездокументарній формі від продавця слід вимагати документ, що підтверджує його право власності на такі цінні папери. Документом, що підтверджує право власності особи на цінні папери у такому випадку, є виписка з рахун­ку у цінних паперах, видана зберігачем (ч. 4 ст. 5 Закону Украї­ни «Про Національну депозитарну систему і особливості елект­ронного обігу цінних паперів в Україні», п. 2 глави 3 Положення про депозитарну діяльність). Для оформлення у зберігана опе­рації щодо відчуження цінних паперів, випущених у бездоку­ментарній формі або знерухомлених, продавець має оформити відповідне розпорядження (п. 7 глави 3 розділу 5 Положення про депозитарну діяльність). Спосіб підтвердження достовірнос­ті підпису на розпорядженні обумовлюється відповідно до ви­мог законодавства у договорі (про відкриття рахунку в цінних паперах, депозитарному, про обслуговування емісії цінних па­перів або про кореспондентські відносини).

Відкриття рахунку в цінних паперах депоненту або клієнту здійснюється депозитарною установою після укладання відпо­відного договору та подання визначених пунктами 3.6—3.10. гла­ви 1 розділу 5 Положенням про депозитарну діяльність доку­ментів. Для обслуговування обігу цінних паперів зберігачі на підставі договору про відкриття рахунку в цінних паперах від­кривають рахунки у цінних паперах власникам цінних паперів — юридичним та фізичним особам, резидентам і нерезидентам, які після відкриття рахунку набувають статусу депонентів (п. З гл. 1 р. 5 Положення про депозитарну діяльність).

Право власності на цінні папери, придбані в ході їх розмі­щення, виникає з моменту їх зарахування на рахунок у цінних паперах власника у зберігача (п. 9 р. 6 Положення про депози­тарну діяльність).

Обслуговування операцій з цінними паперами на рахунках у цінних паперах здійснюється депозитарними установами: за розпорядженнями депонентів, клієнтів; унаслідок виконання безумовної операції з цінними паперами відповідно до вимог за­конодавства, у разі укладення договорів щодо цінних паперів на організаторі торгівлі, депозитарієм — на підставі відомості сквитованих розпоряджень, що надходить від організатора торгівлі та складена відповідно до договорів, укладених в установлено­му законодавством порядку; зберігачами — на підставі отрима­ної інформації про укладені договори від депозитарію, що має бути обумовлено в договорі про відкриття рахунку в цінних па­перах (п. 1 гл. 2 р. 5 Положення про депозитарну діяльність).