Забезпечення фінансової стійкості банку

Питання до розгляду

1. Поняття фінансової стійкості банку. Формування резервів для покриття можливих втрат від активних операцій.

2. Фінансові звіти банку та аналіз його діяльності.

3. Аналіз прибутковості банку.

4. Регулювання діяльності банків.

Аналіз діяльності банку є одним з найважливіших напрямів економічної роботи. Без правильної організації аналітичної роботи як на мікрорівні (тобто в окремому банку), так і на макрорівні (у банківській системі в цілому) Національний банк України не зможе визначити:

• основні напрями грошово-кредитної політики;

• прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни;

• висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому;

• виконання банками встановлених економічних нормативів.

Основним об’єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку.

Суб’єктами аналізу виступають як самі комерційні банки, так і Національний банк, аудиторські фірми, реальні та потенційні клієнти. У зв’язку з цим виокремлюють різні напрями та критерії аналізу:

• для акціонера – можливість одержати максимальні дивіденди на вкладений капітал;

• для підприємства – спроможність банку швидко проводити розрахунки, надавати якісні послуги;

• для фізичної особи – надійно зберегти свої збереження, захистити їх від інфляції та отримати певну величину доходу.

Разом з тим методика аналізу балансу має бути єдиною для порівняння одержаних результатів. Для цього застосовується загальновідома система рейтингу CAMEL та інші.

Метою аналізу є визначення фінансового стану та результатів діяльності банку, доцільності та перспектив подальшої його діяльності.

Завданнями аналізу є:

• визначення джерел, якості і стійкості банківських доходів;

• дотримання всіх вимог щодо ліквідності;

• підтримання стану адекватності і достатності капіталу;

• порівняння фінансового стану і результатів діяльності банку з результатами діяльності інших банків;

• узагальнення результатів аналізу і підготовка рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на покращення діяльності окремого банку.

Основним інформаційним джерелом для здійснення аналізу є баланс комерційного банку.

Бухгалтерський баланс – це звіт про фінансовий стан банку, який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.

Балансовий звіт складається з двох частин. В лівій частині відображаються активи, а в правій – обов’язки і власний капітал банку. Статті активу та пасиву подаються у балансовому звіті у порядку зменшення їх ліквідності.

Нижче наведена структура балансу комерційного банку.

Відображення інформації в балансі досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням:

А = П = З + К,

де А – активи,

П – пасиви,

З – зобов’язання,

К – капітал.

Наведена рівність відома як класичне бухгалтерське рівняння, або функціональна облікова модель. Обидві його частини повинні бути рівними.

Це рівняння відображає фінансовий стан банку. Під фінансовим станом розуміють наявність економічних ресурсів, що належать банку, і весь капітал, який протистоїть їм на певний момент часу.

Активи – це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті попередніх операцій і які повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому. Інакше кажучи, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому дохід.

У банківському балансі активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позичками, цінних паперів, які знаходяться в портфелі банку та інші.

Зобов’язання (залучений капітал) – це кредиторська заборгованість банку, що виникла в результаті попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Зобов’язання банку передбачають зменшення доходів, які пов’язані з придбанням активів або отриманням послуг від інших осіб внаслідок раніше проведених операцій. Зобов’язання включають: залишки грошових коштів на поточних рахунках, вклади, боргові зобов’язання банку (векселі, облігації, що емітовані банком) та інші.

Власний капітал – це різниця між активами та зобов’язаннями, тобто частина активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. Вона показує частку власника в активах банку: для товариства – це капітал партнерів, для акціонерної компанії – акціонерний капітал. До рахунків капіталу належать сплачений зареєстрований статутний капітал банку, емісійні різниці, резерви банку та інші.

Використання цього рівняння дозволяє візуально, за загальними даними балансового звіту, визначити платоспроможність банку. Підтвердженням того, що банк платоспроможний, є превалювання його сукупних активів над сукупними зобов'язаннями. Різниця між банківськими активами і зобов’язаннями складає реальну величину власного капіталу комерційного банку.

Капітал = Активи - Зобов’язання

Комерційний банк є платоспроможним, якщо величина його власного капіталу більша, ніж 0. Неплатоспроможний банк – це такий банк, який має нульову чи негативну величину власного капіталу.

Різницю між активами і зобов’язаннями ще визначають як чисті активи. Зміна чистих активів за звітний період відображає зміну фінансового стану банку. Приріст чистих активів досягається у разі отримання банком прибутку, тобто за рахунок збільшення власного капіталу банку:

ЧА₁ - ЧА₀ = К₀ + P,

де ЧА0 – чисті активи на початок звітного періоду,

ЧА1 – чисті активи на кінець звітного періоду,

К0 – власний капітал на початок звітного періоду,

P – прибуток, отриманий за звітний період.

Основними видами аналізу балансу банку є:

1. Аналіз структури – дає змогу оцінювати зміни структури активів та пасивів протягом часу, проводити співставлення з іншими банківськими установами. Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний та кількісний. Якісний аналіз полягає у визначенні переліку операцій на момент проведення аналізу. Кількісний аналіз полягає у визначенні питомої ваги окремого виду операцій в їх загальній сумі.

2. Коефіцієнтний аналіз балансового звіту. Він проводиться з викорис­танням трьох основних коефіцієнтів:

• коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт виміру ліквідності, який обчислюється шляхом додання до готівки та прирівняних до неї коштів міжбанківських активів за мінусом міжбанківських пасивів та позичок від центрального банку. Він також може розраховуватися як відсоток до загальних (або робочих) активів.

• коефіцієнт співвідношення позик та депозитів. Цей коефіцієнт визначається сумою всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо), поділені на основні депозити (включаючи до «запитання», термінові та ощадні депозити за винятком короткотермінових грошового ринку та довготермінових запозичень). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити від суспільства для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Вищий коефіцієнт традиційно асоціюється з більш високим елементом ризику, оскільки він може відображати нижчу ліквідність (та уразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів. Низький рівень співвідношення може відображати недостатні можливості кредитування або небажання прийняття існуючого ризику при наданні позик. “Нормальний” рівень залежить від країни, однак 70-80% може складати помірне співвідношення між ліквідністю (що вимагає меншого коефіцієнта) та дохідністю (яка, звичайно, краща від більш високого коефіцієнта). Якщо у всієї фінансової системи показник перевищує 100%, тоді у промисловості можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, при рефінансуванні центральним банком торговельних операцій чи привілейованому кредитуванні. Незабезпечені кредити мають бути покриті за рахунок відповідних контрактивних рахунків. Вони мають прийняти форму забезпечення під збитки за позиками, що віднімаються із останніх надходжень і, таким чином, із резерву капіталу. Також важливо, що «позики», які використані в цьому коефіцієнті, мають бути чисті від резерву під збитки.

• коефіцієнт достатності капіталу. Цей коефіцієнт подає «реальний» капітал як відсоток загальних активів, зважених на ризик. І капітал, і активи мають бути повністю очищені від відповідних забезпечень під збитки за позиками та нематеріальних активів. Цей коефіцієнт показує межу захисту кредиторів та вкладників банку від непередбачених збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності. Таким чином, це показник того, наскільки банк протистоїть економічним скрутам та складностям. Цей коефіцієнт переглядається наглядовими органами та кредитними аналітиками як один із ключових показників економічного стану банку. Повний підрахунок достатності капіталу включає зваження кожної категорії активів на коефіцієнт ризику, виключення з них нематеріальних активів та дебіторської заборгованості відповідних контрагентів та нематеріальних активів з активів та капіталу, і додання потенційних зобов’язань до зважених на ризик активів.

Існують також інші коефіцієнти, що використовуються в різних випадках, але їхнє використання може призвести до зменшення віддачі.

Такими коефіцієнтами є:

• дохідні активи до загальних активів. Складаються з доходних активів (підпроцентні депозити, розміщення цінних паперів, позики, авізо та інструменти капіталу), поділених на загальні активи. Цей показник має показувати, наскільки продуктивно керівництво використовує активи. Однак деяке “непродуктивне” використання є цілком нормальним, оскільки в той час, як приміщення та обладнання не можуть прямо давати прибуток, вони необхідні для підтримання операційної діяльності банку. Крім того, вимоги резервування можуть призвести до того, що банк не матиме згоди використовувати деякі активи. Цей коефіцієнт не вимірює ефективності використання активів.

• співвідношення резервів під збитки за позиками та загальних позик. Цей коефіцієнт характеризує якість банківського портфеля позик та покриття безнадійних боргів.

Кожний з цих коефіцієнтів може обчислюватися на базі окремого балансового звіту, оскільки кожний з них складається на окрему дату, що відповідає даті балансу. Банки, що залучені до фінансування сезонного виробництва, можуть показувати сезонні зміни цих коефіцієнтів, тому для ізоляції тенденцій від сезонних розходжень необхідно проводити порівняння між такими установами за один і той самий місяць, за кілька років чи за середньорічними показниками. При цьому можуть бути внесені деякі зміни, наприклад, додавання довгострокового підпорядкованого боргу до капіталу при визначенні достатності капіталу, а аналітики мають використовувати деякі міркування з приводу того, що є прийнятим для кожної конкретної країни.

Прибуток – це різниця між доходами та витратами банку. Балансовий прибуток банку – це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності банку, яка відображається в балансі. Складається із прибутку від операційної діяльності та надходжень і збитків від позареалізаційних операцій.

Основним джерелом банківського прибутку є дохід від відсоткової різниці, що визначається як відсотки отримані мінус відсотки сплачені.

Нижченаведена таблиця наводить узагальнену форму звіту про фінансові результати, тобто про прибутки та збитки (за важливістю статей, починаючи з процентної різниці та доходу від плати за послуги і операційними видатками). Потім покриваються позаопераційні доходи та видатки, забезпечення під збитки за позиками та податки.

Аналіз структури базується на відсоткових значеннях, кожного рядку по відношенню до загального підсумку. Зміни відносної важливості статей протягом часу показують зміни питомої ваги операцій банку. Наприклад, підвищена залежність від доходу від комісії може сигналізувати про проблеми банку щодо основних надходжень від процентної різниці і про те, що керівництво, можливо, намагається підняти дохід від плати за послуги через надання нетрадиційних послуг.

Коефіцієнтний аналіз передбачає аналіз структури за рахунок віднесення доходів та видатків до відповідних статей балансу (таблиця 3).

Таблиця 3.

Звіт про прибутки та збитки комерційного банку

Д о х о д и

1. Процентні доходи за кредитами клієнтів, цінними паперами, коштами, розміщеними в НБУ та в банківському секторі

2. Комісійні доходи за операціями з банками та клієнтами

3. Прибуток (збиток) від торговельних операцій

Прибуток (збиток) від торгівлі цінними паперами на продаж

Прибуток (збиток) від торгівлі іноземною валютою

4. Інші банківські операційні доходи (дивідендний дохід, штрафи, що отримані за господарськими операціями)

5. Інші небанківські операційні доходи (доходи від продажу основних засобів, штрафи, що отримані за господарськими операціями)

6. Зменшення резервів за заборгованістю

7. Непередбачені доходи

В и т р а т и

1. Процентні витрати за коштами клієнтів банку, за коштами, одержаними від інших банків та НБУ, за цінними паперами власного боргу

2. Комісійні витрати за операціями з банками та клієнтами

3. Інші банківські операційні витрати (штрафи, що сплачені за банківськими операціями)

4. Інші небанківські операційні витрати

Витрати на утримання персоналу

Сплата податків (крім податку на прибуток)

Витрати на утримання основних засобів

Інші експлуатаційні витрати

5. Інші небанківські операційні витрати

6. Відрахування в резерви

7. Непередбачені витрати

8. Прибуток (збиток) до сплати податку

9. Податок на прибуток

10. Чистий прибуток (збиток)

Кількість коефіцієнтів, що можуть бути використані при аналізі фінансового стану, обмежена лише кількістю рахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати. Аналітики, законодавці, керівники банку та інвестори – всі мають свої завдання щодо висвітлення специфічних аспектів стану банку. Наступна таблиця 4 показує найбільш поширені коефіцієнти фінансового стану. Ці коефіцієнти подають дані у відсотковому виразі, протягом одного року, що може висвітлювати поточні тенденції, а тому внутрішнє керівництво та наглядацькі органи повинні обчислювати коефіцієнти щоквартально чи щомісячно. Найкориснішим буде аналіз тенденцій за кілька років, що дає змогу відокремити вплив сезонних факторів на ключові коефіцієнти фінансового стану.

Таблиця 4.

Основні коефіцієнти показників діяльності банку

Наведені коефіцієнти рекомендуються як оптимальні для банків США, Великої Британії та деяких інших країн.

Найважливішими показниками прибутковості банку, які рекомен­дуються розраховувати, є:

• дохід на активи;

• дохід на капітал.

Дані показники розраховуються таким чином:

Дохід на активи (%) = х 100%

Дохід на капітал (%) = х 100%

Показник доходу на активи характеризує ефективність викорис­тання всіх ресурсів, які банк отримав у своє розпорядження, а показник доходу на капітал – дохідність капіталу учасників. При цьому узагальнюючим показником банківської дiяльностi слід вважати дохід на капітал, а показник доходу на активи пропонується вважати частковим показником, який відображає внутрішню політику банку, професiоналiзм його апарату, який підтримує оптимальну структуру активів та пасивів з точки зору доходів та витрат.

Для підвищення доходу на капітал банку, необхідно збільшувати прибутковість його активів i зменшувати частку статутного фонду в загальній сумі коштів банку.

Для збільшення доходу на активи застосовуються такі заходи:

• збільшується ставка вiдсоткiв за активними операціями та зменшується ставка вiдсоткiв за залученими коштами;

• збільшується частка власних коштів банку в загальній сумі його коштів (показник платоспроможності);

• зменшується спiввiдношення власних та залучених коштів.

Вимірювання ефективності дiяльностi банку визначається за допомогою таких показників:

Чистий спред (%) =х 100% -х 100%

Цей коефіцієнт повинен враховувати тільки активи та пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Таким чином, він виключає вплив безпроцентних депозитів «до запитання», капіталу та невиконаних вимог резервування на чисті отримані проценти, і – звідси – на прибутки банку. Це ізолює вплив процентної ставки на прибуток банку і цим самим дає більш глибоке розуміння джерел прибутку банку та наслідків уразливості надходжень.

Чиста процентна маржа (%) =х 100%

Цей коефіцієнт визначає здатність банку приносити прибуток - його дохід від процентної різниці як процент середніх загальних активів.

На практиці існує альтернативна формула, яка подає в чисельнику дохідні активи, базуючись на тому припущенні, що процентна маржа стосується тих доходних активів, що задіяні у процес отримання доходу від процентів. Однак і ті активи, проценти за якими не отримуються, і пасиви, проценти за яких не сплачуються, мають значний вплив на чисту процентну маржу. Так відбувається внаслідок того, що активи, за якими не отримуються проценти, є тягарем на дохід, особливо якщо вони фінансуються за рахунок підпроцентних пасивів; у той час, як депозити, за якими не нараховуються проценти, надходження збільшуються, особливо якщо за їх рахунок фінансуються ті активи, за якими отримують високі проценти.

Інший операційний дохід до загальних активів (%) = х 100%

Цей коефіцієнт показує залежність від «нетрадиційного доходу». Збільшення цього коефіцієнта може показувати здорову диверсифікацію в платні фінансові послуги чи нездорове намагання досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від процентів.

Чистий операційний дохід

до загальних активів (%)

Цей коефіцієнт відрізняється від коефіцієнта доходу на активи на розмір непроцентних операційних витрат, сплачених податків та непередбаченого доходу чи збитку.

Чиста операційна маржа (%) = х 100% -х 100%

Посередницька (операційна) маржа може бути визначена як різниця між вартістю залучення коштів та доходом на доходні активи, плюс дохід від відповідних комісійних та зборів. Різниця визначає кількість коштів, що виділені банківською системою на посередництво між тими, хто надає кошти, і тими, хто їх використовує.

Оскільки оплата праці є найголовнішим компонентом непроцентних видатків банку, то продуктивність роботи працівників, що вимірюється як через витрати на їх утримання, так і через їх кількість, може свідчити про ефективність роботи самого банку. Однак, продуктивність роботи потрібно розглядати, беручи до уваги той факт, що у поточний період економія на зарплаті через її значне скорочення може призвести до зниження якості та мотивації у роботі, і звідси – до зниження через деякий час ефективності роботи банку.

Чистий дохід на одного працюючого =

Необхідно звернути увагу на те, що цей показник суттєво відрізнятиметься при співставленні банку з невеликою кількістю працівників (але з високою заробітною платою) і банку з великою чисельністю низькокваліфікованих працівників (з низькою заробітною платою).

Чистий дохід до витрат на утримання персоналу =

Цей коефіцієнт вимірює окупність витрат на утримання працівників. Цей коефіцієнт є більш універсальним, ніж коефіцієнт, що характеризує чистий дохід на одного працівника, оскільки дає змогу деяким чином порівнювати організації різного типу. Він показує чистий ефект рішень щодо працівників, незважаючи на те, чи ці рішення спрямовані на низьку кваліфікацію та низьку заробітну плату (або на високі видатки для висококваліфікованих працівників).

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності НБУ встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. Економічні нормативи об'єднані у три групи:

І група – нормативи капіталу:

1. Норматив капіталу () комерційного банку. Розраховується як сума основного (капітал 1-го рівня) і додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Такий капітал називають невідкоригованим.

До основного капіталу включаються: статутний капітал; емісійні різниці (різниці між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю); резервні фонди, які створюються за рахунок прибутку банку; прибуток минулих років.

До додаткового капіталу включаються: загальні резерви; результати переоцінки основних засобів; результат поточного року.

До відвернень належать: цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення банку в асоційовані компанії та дочірні установи.

Загальна сума капіталу, невідкоригованого на основні засоби, визначається за формулою:

,

де ОК – основний капітал,

ДК – додатковий капітал,

В – відвернення.

При розрахунку сума додаткового капіталу не повинна перевищувати суму основного капіталу.

Відкоригований капітал банку визначається як:

,

де 03 – основні засоби,

(03 – К1) – перевищення капітальних витрат над сумою капіталу банку.

Якщо 03 > К1, то до розрахунку приймається позитивна різниця.

Якщо 03 < К1, до розрахунку приймається 0.

Отже, мінусування вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.

Для діючих банків, які були зареєстровані до 01.01.97р., мінімальні вимоги до розміру капіталу визначені у сумі:

• еквівалентній 2 млн. євро на 01.01.2002р.;

• еквівалентній 4 млн. євро на 01.01.2006р.;

• еквівалентній 5 млн. євро на 01.01.2008р.

Для банків, які були зареєстровані після 01.01.97р., та для новостворених банків норматив капіталу Н1 стає обов’язковим для виконання після одного календарного року з початку діяльності.