Операції банку з цінними паперами

Питання до розгляду

1. Діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів.

2. Емісійні операції банків.

3. Інвестиційні операції банків з цінними паперами.

4. Професійна діяльність банків.

Згідно з чинним законодавством комерційні банки в Україні можуть поєднувати банківсь­кі, інвестиційні та страхові операції. Участь комерційних банків в інвестиційному процесі має як позитивні, так і негативні моменти.

До позитивних можна віднести наступні:

1. Допуск банків на фондовий ринок сприятиме конкуренції між його учасниками, що означає зменшення витрат емітентів та інвесторів.

2. Вкладення банком коштів у цінні папери диверсифікує його активи, що підвищує стабільність банку, а отже, і надійність збереження коштів вкладників.

3. Взаємопроникнення банківського та промислового капіталу покра­щує потік інформації, посилює конкурентноздатність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство у поверненні кредитів.

Проте є ряд негативних аспектів щодо участі комерційних банків в інвестиційному бізнесі:

1. Операції з цінними паперами є більш ризиковим видом діяльності, ніж банківська справа.

2. Збитки банків від зміни курсової вартості цінних паперів або невда­лого їх розміщення при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати банківську систему.

3. Наявність системи страхування депозитів зменшує самосвідомість банкірів.

4. Поєднання банківського та інвестиційного бізнесу здатне спричи­нити конфлікт інтересів між структурними підрозділами банку.

5. Занадто близькі відносини банку та підприємства внаслідок володін­ня банком пакетом акцій можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів – це підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів й організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності. Професійну діяльність на ринку цінних паперів здійснюють юридичні і фізичні особи тільки на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством і нормативними документами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

В Україні зараз випускаються та перебувають в обігу такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішньої республіканської і місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати та векселі.

Згідно з чинним законодавством комерційні банки можуть здійснювати операції з цінними паперами у таких напрямах:

1. Як емітенти цінних паперів (випуск акцій, облігацій, ощадних і депозитних сертифікатів, емісія банківських векселів).

2. Як інвестори (вкладання коштів банків у цінні папери).

3. Як посередники, що виконують операції з цінними паперами в інтересах та за доручен­ням своїх клієнтів (брокерські операції, дилерські, довірчі, реєстраторські, депозитні, розрахун­ково-клірингові, консультаційні).

Діяльністю по випуску цінних паперів визначається виконання торговцями цінних паперів за дорученням від імені та за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець може брати на себе зобов'язання викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

Обігом цінних паперів називають укладання та виконання угод щодо цінних паперів, яке не пов'язане з їх випуском.

Торгівля цінними паперами – це здійснення угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінними паперами проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерські чи комерційні операції).

Іншим видом діяльності комерційного банку на ринку цінних паперів є депозитарна, тобто діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами. Вона може здійснюватися юридичними особами, що одержали в установленому порядку дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення депозитарної діяльності. Порядок видачі дозволу комерційним банкам на здійснення депозитарної діяльності затверджено Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку 08.05.98 № 57.

Обслуговування обігу державних цінних паперів та депозитарна діяльність щодо державних цінних паперів здійснюється депозитарієм НБУ, який є складовою верхнього рівня Національної депозитарної системи України (Закон «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»).

Депозитарій НБУ здійснює такі види депозитарної діяльності:

• зберігання та обслуговування обігу державних цінних паперів та операцій емітента щодо випущених ним державних цінних паперів;

• кліринг і розрахунки за угодами щодо державних цінних паперів.

Власник цінних паперів чи особа, яка діє за його дорученням, що користуються послугами депозитарію зі зберігання цінних паперів та обліку прав власності на них, є його депонентами (клієнтами). Взаємовідносини між депозитарієм і депонентом регулюються договором, укладання якого не обумовлює перехід до депозитарію прав власності на цінні папери депонента.

Депозитарна діяльність поділяється на такі види:

• відповідальне зберігання та облік прав власності на цінні папери;

• депозитарні операції з цінними паперами, тобто комплекс облікових дій, результатом яких є зміна залишків на рахунку депо (депозитарного обліку);

• розрахунково-клірингові операції по угодах з цінними паперами, які укладаються на фондових біржах або в електронних торговельно-інформаційних мережах.

Комерційні банки можуть здійснювати діяльність з управління цінними паперами, тобто таку, що ведеться від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом терміну, визначеного стосовно управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб.

У процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних дилерів комерційні банки можуть надавати послуги, які безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінники паперами на біржовому та позабіржовому ринках цінних паперів.

Комерційні банки України використовують емісію цінних паперів при ство­ренні банку задля розширення його операцій, а також при формуванні ресурсів для своїх активних операцій.

За рахунок випуску простих та привілейованих акцій відбувається утворення капіталу комерційних банків, які мають статус акціонерного товариства. Власники простих акцій беруть участь в управлінні банком і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не заробляє прибутку, власники простих акцій не отримують дивідендів; їм нічого не гарантується і у випадку ліквідації банку. Прості акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів.

Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.

Перший випуск акцій банку повинен складатися виключно із простих акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого акціонерного товариства, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Таким чином підвищується відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знижується ризик, пов'язаний з фінансовими зловживаннями та махінаціями.

Процес випуску акцій містить такі етапи:

1. Прийняття рішення про емісію.

2. Випуск проспекту емісії, який готують спеціалісти банку. У прос­пекті визначаються вид акції, обсяг емісії, витрати на неї, тривалість. Проспект емісії готується: при першій емісії - засновниками банку, при наступних емісіях - Правлінням банку. Проспект емісії має надавати таку інформацію:

• характеристика емітента;

• органи управління банком та вищі посадові особи;

• опис ділової активності, діяльності емітента;

• інформація про емісію;

• фактори ризику.

3. Затвердження проспекту емісії Правлінням банку та його посвідчення незалежною аудиторською компанією.

4. Реєстрація проспекту емісії в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

5. Публікація проспекту емісії в пресі.

6. Розміщення цінних паперів. Відбувається такими способами:

• вільний продаж;

• капіталізація власних коштів;

• обмін акцій попереднього випуску.

7. Реєстрація підсумків випуску.

8. Публікація підсумків емісії у пресі.

Емісія акцій як форма створення та наповнення статутного фонду комерційного банку регулюється Законами України «Про господарські товариства» (від 19.09.91р.) та «Про цінні папери та фондову біржу» (від 24.06.91р.).

Випуск простих акцій дозволяє банку отримати додаткові кошти у безстрокове користування, збільшити капітал банку, що дає змогу нарощувати обсяг активних операцій. Якщо прибуток відсутній чи невеликий, то банк може не виплачувати дивіденди акціонерам. Однак випуск простих акцій має й свої недоліки:

• є дорогим джерелом, оскільки дивіденди виплачуються з прибутку;

• розмір дивідендів, як правило, вищий за процент, що виплачується кредиторам банку.

Випуск привілейованих акцій також має свої переваги і недоліки. Так, до позитивних сторін можна віднести:

• зростання капіталу, а отже й розширення спектра активних операцій;

• кошти отримують у безстрокове користування;

• немає загрози дійсним акціонерам щодо зменшення контролю над банком.

Проте випуск привілейованих акцій є дорогим джерелом, оскільки дивіденди по них бувають вищими за дивіденди по простих акціях. Згідно з Базельськими рекомендаціями привілейовані акції належать до додаткового капіталу, а в Україні вони, перебуваючи в складі статутного капіталу, відносяться до основного капіталу.

У деяких випадках, а особливо коли ціни на прості акції низькі, банки випускають конвертовані префакції, які через певний строк чи за певних умов можуть бути обмінені на прості акції.

Якщо розглянути емісію банківських облігацій, то вона має такі самі вимоги, що й емісія акцій. Комерційним банкам суворо заборонено випускати облігації для поповнення статутного капіталу та покриття збитків банку. Реалізація облігацій може здійснюватися шляхом їх продажу за договорами або обміну на раніше випущені облігації.

На відміну від іпотеки, що забезпечується землею та нерухомістю, банківські облігації не мають реального забезпечення. Вони носять середній та довгостроковий характер.

Перевагами емісії облігацій можна вважати такі:

• вони дешевші, аніж емісія акцій, оскільки виплата процентів вноситься до складу витрат банку;

• у порівнянні з простими акціями вони не загрожують існуючим акціонерам у частині зменшення контролю над банком;

• у порівнянні з депозитними сертифікатами строк погашення чітко визначений, а це зручно для прогнозування ресурсів банку.

Разом з тим випуск облігацій має й свої недоліки:

• платежі фіксовані і можуть припасти на несприятливий для банку період;

• мають обмежений строк порівняно з акціями.

• необхідно створювати резерв для сплати процентів і погашення облігацій.

Поширеною формою строкових вкладів є ощадні і депозитні сертифікати – цінні папери, які засвідчують факт депонування в банку грошових коштів і право держателя цінних паперів отримати після встановленого терміну суму вкладу та проценти.

Ощадний сертифікат має певні переваги перед строковим вкладом, адже тут існує можливість передачі третій особі, і клієнт отримує винагороду, якої б він був позбавлений в разі дострокового вилучення депозиту.

Щодо депозитних сертифікатів, то вони, як і облігації, є борговими зобов'язаннями. Можуть випускатися банками будь-якої організаційної форми.

У банківській практиці вкладення коштів у цінні папери називаються інвестиціями. Останні певним чином відрізняються від кредитів:

1. Позичка припускає використання коштів протягом відносно корот­кого проміжку часу з умовою повернення її або її еквівалента. Інвестування передбачає вкладання грошей з метою забезпечення надходження коштів протягом порівняно тривалого часу до того, як вкладені кошти повернуться до власника.

2. При банківському кредитуванні ініціатором угоди, як правило, виступає боржник, а при інвестуванні – банк, який намагається купити активи на ринку.

3. При кредитуванні банк часто є єдиним чи одним з небагатьох кредиторів, тоді як при інвестуванні він є одним з багатьох інвесторів.

4. Кредитування пов'язане з особистими відносинами банку з позичаль­ником, а інвестування є знеособленою діяльністю.

Проте між кредитними та інвестиційними операціями існує і тісний зв'язок:

• зазначені операції найбільш прибуткові, а значить – найбільш ризиковані;

• банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її на користь кредитів або на користь інвестицій.

До основних цілей інвестицій належать: дохідність вкладень, безпека вкладень, ризик інвестицій та ліквідність вкладених коштів.

Жоден цінний папір не відповідає всім зазначеним цілям. У процесі управління портфелем цінних паперів банк може досягти компромісу між інвестиційними цілями або ж робити акцент на якійсь з них.

Сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій з метою отримання прибутків, складає його інвестиційний портфель. У цю сукупність входять зобов’язання, які обертаються на ринку у вигляді акцій, облігацій та векселів.

Участь банку в капіталі акціонерного товариства дозволяє отримувати дивіденди на вкладений капітал, а також бути співвласником даного товариства.

Номінальна вартість акції не має нічого спільного з курсовою ціною (продажна ціна у певний період часу), по якій продають і купують акції на біржі. Курсову ціну акції там визначають попит та пропозиція. За акціями не існує терміну погашення, тому їх можна розглядати як довічну ренту. Ціну акції можна визначити, дисконтуючи суму дивідендів за нескінчений період:

,

де P – ціна акції;

D – постійний річний дивіденд на акцію;

К – річна ставка дисконту (очікувана ставка доходу).

Дисконтна ставка – це відсоткова ставка, яка застосовується до майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і непевність, пов’язану з фактором часу. Очікувана ставка дисконту залежить від основної реальної норми процента, який існує для інвестицій з мінімальним ризиком, від премії за кредитний ризик, від очікуваного рівня інфляції і від строку погашення цінного паперу. Якщо в майбутньому інфляція буде більшою, чим очікувалось, то кредитори програють, а позичальники виграють, якщо інфляція буде меншою, чим очікувалось, то виграють кредитори, а позичальники програють.

Попереднє рівняння можна переписати у вигляді простої формули:

Власники привілейованих акцій регулярно одержують фіксовані дивіденди від компаній, які випускають акції. Тому ціну привілейованої акції легко визначити за вказаною формулою.

Складнішим є визначення ціни звичайної акції. За звичайними акціями величина дивідендів заздалегідь не фіксується і відсутні гарантії на їхнє одержання. Розмір дивідендів зумовлений величиною прибутку компанії.

Якщо розмір дивідендів не змінюється, то ціна акції розраховується за вказаною вище формулою.

У тому випадку, коли розмір дивідендів постійно зростає, формула ціни акції трансформується:

.

де Р – ціна звичайної акції;

– останній сплачений дивіденд на акцію;

–дивіденд на акцію через рік;

К – річна очікувана ставка доходу (ставка дисконту);

g – постійний очікуваний темп приросту дивіденду.

У тому випадку, коли дивіденди на звичайну акцію зростають нерівномірно, то слід обрахувати майбутні дивіденди окремо за кожен період, потім дисконтувати ці суми до теперешньої вартості і додати отримані результати.

Вкладення в облігації є менш ризикованими у порівнянні із вкладеннями в акції. Самими надійними і безпечними на фондовому ринку є державні боргові зобов’язання. В Україні поки що важко гарантувати ліквідність урядових запозичень із-за економічної нестабільності та дефіциту державного бюджету.

Комерційні банки можуть купувати боргові цінні папери на дату їх випуску або після цієї дати протягом строку їх дії. Боргові цінні папери можуть бути придбані за номіналом, з надбавкою (премією) або знижкою (дисконтом). Премія – це перевищення ринкової вартості (вартості придбання) облігації над її номінальною вартістю без врахування нарахованих на час придбання відсотків (купона). Дисконт - це різниця між номінальною вартістю облігації та її ринковою вартістю (вартістю придбання), якщо ринкова вартість нижча номінальної без врахування нарахованих на час придбання відсотків.

Формула розрахунку ціни купівлі-продажу однієї облігації така:

V = Н + P,

де V – ціна купівлі-продажу;

Н – номінальна вартість однієї облігації;

P – премія або дисконт.

Виходячи з бажаної дохідності можна розрахувати курсову різницю по одній облігації за формулою:

,

де P – премія або дисконт;

D – дохід по облігації;

C – бажана дохідність облігації;

к – C : 100%;

n – кількість днів до погашення;

Н – номінальна вартість однієї облігації.

Т – максимальна кількість днів у році за умовами угоди.

Формула розрахунку дохідності облігації при придбанні така:

,

де С – дохідність облігації, %;

D – дохід по облігації;

P – премія або дисконт;

V – ціна придбання облігації;

n – кількість днів до погашення;

Т – максимальна кількість днів у році за умовами угоди.

Розглянуті вище формули застосовуються для облігацій з термінами погашення до 1 року.

Для визначення ціни облігації з терміном погашення понад 1 рік застосовується така формула:

де P – вартість облігації;

Н – номінальна вартість облігації;

D – річний купонний дохід на облігацію;

К – річна очікувана ставка доходу на облігацію (або дохід на облігацію при її погашенні);

n – термін розміщення облігації.

Таким чином, ціна облігації складається із суми теперішньої вартості грошового потоку майбутніх відсоткових платежів плюс теперішня вартість суми облігації, яка погашається при настання строку. Ціна облігації може бути вищою за номінал і нижчою від нього. Вона прямо пропорційна купонній відсотковій ставці та обернено пропорційна ставці очікуваного доходу.

Як правило, розрахунок ціни облігації складніший, ніж у наведеній формулі. При її визначення можуть додатково враховуватись такі фактори:

скільки разів протягом року нараховуються відсотки купонного доходу;

за якою ставкою оподатковується купонний дохід за облігацією та очікуваний дохід за облігацією при її погашенні;

за який час до отримання наступного купонного доходу купується облігація.

Якщо купонний дохід нараховується m разів протягом року, то тоді замість річної ставки дисконту використовується ставка , розрахована на менший інтервал часу, що дає змогу врахувати реінвестування відсотків протягом року:

Найважливішою характеристикою облігації є її дохідність. Розрізняють такі види дохідності: купонну, поточну та повну.

Купонна дохідність визначається відносно номіналу і показує, який відсоток нараховується щорічно власникові облігації. Ця ставка встановлюється згідно з умовами випуску.

Поточна дохідність визначає відсоток, який щорічно одержує власник облігації на інвестований капітал. Вона розраховується як відсоткове співвідношення між річним купонним доходом від облігації і тією ціною, за якою інвестор її придбав. Слід розрізняти дохідність, що наводиться у біржових зведеннях, і дохідність для певного інвестора: у першому випадку використовується поточний курс цінного паперу, у другому випадку у знаменнику записують курс, за яким облігацію купив інвестор.

Повна дохідність характеризує не тільки поточний дохід за облігацією, а й виграш (збиток), що його одержує інвестор, погашаючи облігацію за ціною, вищою або нижчою за ціну купівлі.

Активні операції комерційних банків включають також облік і дисконт векселів.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя.

Якщо векселедержатель зацікавлений у достроковому поверненні коштів, відвернених у розрахунках, він може продати боргове зобов’язання комерційному банку. Вексель передається банку при наявності повного передаточного напису – індосаменту, який означає перехід права одержання платежу по векселю до банка.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримав за цим векселем у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом.

Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:

,

де Д – сума дисконту;

Н – номінальна сума векселя;

к – річна ставка дисконту;

n – строк у днях від дня обліку до дня платежу;

Т – максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Сума дисконту стягується банком ніби наперед, але зараховується на дохідний рахунок банку тільки після отримання платежу за векселем.

Враховуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження, стає кредитором – векселедержателем з усіма правами і обов’язками останнього згідно з Положенням про вексель.

Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, також підлягають ризикам. Банківським інвестиціям властиві такі ризики:

1. Кредитний ризик. Пов'язаний з імовірністю того, що фінансові можливості емітента знизяться настільки, що він виявиться неспроможним виконати свої зобов'язання щодо сплати основного боргу та доходів по цінних паперах.

2. Ринковий ризик. Випливає з того, що за непередбачуваних обставин на ринку цінних паперів або в економіці привабливість цінних паперів як об'єкта грошових вкладень може бути частково втрачена, внаслідок чого їх продаж стане можливим лише за умови великої знижки.

3. Процентний ризик. Пов'язаний з тим, що зростання чи зниження процентних ставок негативно вплине на різницю між процентними доходами і процентними витратами. Наприклад, зростання процентних ставок веде до зниження ринкової ціни раніше емітованих зобов'язань.

4. Інфляційний ризик. Імовірність того, що ціни на товари і послуги, що придбаваються банком, збільшаться або вартість активів банку буде зведена до нуля через зростання цін.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в нинішніх умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:

1. Метод короткострокового акцепту. Цей метод відноситься до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2-3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2. Метод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

3. Метод довгострокового акцепту. Цей метод є протилежністю методу короткострокового акцепту. Доцільний в період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4. Метод процентних очікувань. Застосування цього методу пов’язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.

5. Метод «штанги». Цей метод є найбільш доцільним для комерційних банків. При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов’язань, що врівноважуються коротко­строковими паперами, в той час як облігацій з середнім терміном дуже мало або вони взагалі відсутні.

Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити.

При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10% від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.

Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу.

Комерційні банки можуть надавати послуги фінансового брокера, депозитарію, незалежного реєстратора, гаранта, а також довірчі, розрахун­ково-клірингові, консалтингові послуги. Часто всі ці послуги надаються в комплексі, за що банк отримує винагороду у вигляді комісії. Комісійні встановлюються в процентному відношенні до суми угоди. Окрім комісійної винагороди, банк може стягувати плату за обслуговування.

Розглянемо банк як фінансового брокера. Банки виконують посеред­ницькі функції з операціями по цінних паперах за рахунок і за дорученням клієнта. Але якщо дилер діє від свого імені і купує цінні папери, то брокер діє від імені і за рахунок свого клієнта. Брокерські операції можуть здійснюватися на підставі договору комісії і договору-доручення.

Брокерські операції за договором комісії здійснюються за рахунок клієнта, але від свого імені. Це називається комісійною угодою.

Дана угода може мати два варіанти: проста комісія і комісія за участю банку.

При простій комісії укладаються два види договорів:

• комісійний договір між банком (комісіонером) і клієнтом (комітен­том);

• договір між комісіонером і третьою стороною угоди.

Перед укладанням комісійної угоди на купівлю комітент перераховує на свій поточний рахунок відповідні кошти, а перед укладанням угоди на продаж блокує на рахунку депо представлені для реалізації цінні папери.

При комісії за участю банку останній продає цінні папери зі свого портфеля або купує у клієнта цінні папери за рахунок власних ресурсів з їх подальшим продажем.

Брокерські операції на підставі договору-доручення передбачають доручення клієнта банку купити чи продати цінні папери від свого імені і за рахунок клієнта. Банк може придбати цінні папери як у перших осіб, так і зі свого портфеля.

Крім того, довірчі послуги банків у сфері інвестиційних паперів можуть полягати в управлінні портфелем в інтересах довірителя. Плата за ці послуги буває фіксованою чи може встановлюватися у процентному відношенні до отриманого доходу. При довірчій послузі клієнт залишається власником майна, передаючи його в розпорядження банку чи трастової компанії на строк, визначений дорученням.

Послуги незалежних реєстраторів включають цілий комплекс: наприклад, поіменний облік акціонерів, ведення реєстру держателів цінних паперів, заміна сертифікатів при зміні власника цінного папера, інформування акціонерів про діяльність акціонерного товариства тощо.

Розрахунково-клірингові послуги полягають у тому, що банки ведуть рахунки учасників фондового ринку і забезпечують розрахунки за угодами.

Депозитарні послуги передбачають зберігання цінних паперів клієнтів.

Консалтингові послуги мають на меті аналіз фондового ринку, розробку документації для емісії цінних паперів, оцінку стану інвестиційного портфеля клієнта, розробку, інвестиційних стратегій для клієнтів.

Змістовий модуль 7 – 2 години