logo
Shpora_po_tsb_sam

Охарактеризуйте дисконтну політику центрального банку як метод регулювання валютного курсу

Дисконтна політика — це система заходів центрального банку щодо встановлення і періодичної зміни облікової ставки за кредитами, що надаються комерційним банкам, з метою впливу на динаміку валютного курсу, стан платіжного балансу і рух капіталів, а також динаміку кредитних вкладень, грошової маси і цін. Отже, реалізація дисконтної політики центрального банку має як внутрішній, так і зовнішній аспект.

Зовнішній аспект дисконтної політики передбачає вплив на динаміку валютного курсу через стимулювання припливу або ж відпливу капіталів, чому активно сприяє зміна ринкової норми процента, позаяк капітали переміщуються між країнами у пошуках най­більш ефективних з погляду прибутковості сфер їх застосування.

За таких обставин підвищення процентних ставок на ринку збільшує попит на національну валюту як об’єкт інвестування, що веде до підвищення її курсу внаслідок припливу іноземних капіталів.

У разі зниження офіційної облікової ставки та відповідної реакції ринкових ставок процента має місце відплив короткострокових капіталів у ті країни, де рівень банківських ставок перебуває на вищому рівні, що зумовлює зниження курсу національної валюти.

Отже, збільшуючи облікову ставку, центральний банк сприяє зміцненню національної валюти, а знижуючи — її послабленню

Внутрішній аспект впливу дисконтної політики на валютний курс визначається зміною грошової маси та впливом останньої на динаміку внутрішніх цін та кон’юнктуру валютного ринку в країні. Так, зниження облікової ставки центрального банку може сприяти розширенню можливостей з рефінансування комерційних банків, а отже і здешевленню їхніх кредитних ресурсів та збільшенню масштабів кредитних вливань в економіку. Відповідно до цього збільшення грошової маси може обумовити здешевлення національної валюти порівняно з іноземною на внутрішньому валютному ринку. Так само і зростання рівня внутрішніх цін може спричинити послаблення національної валюти стосовно іноземних через паритет купівельної спроможності.

Ефективність дисконтної політики як інструмента валютного регулювання має певні обмеження. Так, зокрема, якщо відплив капіталів з країни обумовлений політичною й економічною нестабільністю, то підвищення процентних ставок не здатне зупинити цей процес.

Серед недоліків дисконтної політики можна також відзначити деяку суперечливість її внутрішніх і зовнішніх аспектів впливу на економічні процеси. Так, центральний банк мусить знижувати процентні ставки задля стимулювання банківського кредитування національної економіки і зростання виробництва. Водночас зниження ринкової норми процента не стимулює припливу капіталів і може спричинити дефіцит платіжного балансу. Підвищення ж процентних ставок попри можливий приплив капіталів з-за кордону має дестимулюючий вплив на вітчизняне виробництво. У зв’язку із зазначеними обставинами центральний банк повинен використовувати дисконтну політику лише у комплексному поєднанні з іншими інструментами валютного регулювання.

Девізна політика ЦБ. Девізи – платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків. Д.п. реалізується у формі проведення валютних інтервенцій. З метою ↑ обмінного курсу нац валюти ЦБ продає вал-у на внутрішньому ринку, з метою ↓ обмін курсу скуповує іноз валюту на внутріш ринку. Валютні інтервенції : - стерилізовані – зміна вал резервів, яка компенсується зміною його внутрішніх активів; - не стерилізовані- зміна валютних резервів, яка призводить до зміни грош маси в нац влюті.

1.Дисконтна політика за пасивного сальдо платіжного балансу через підвищення ставки рефінансування центрального банку може підвищити ринкову норму процента в країні загалом, що може мати своїм наслідком додаткове залучення іноземних капіталів у країну, які шукають вигідні сфери свого застосування. За активного сальдо – навпаки, зниження облікової ставки центрального банку є додатковим фактором експорту капіталів з країни.

2. Девізна політика через відповідні валютні інтервенції центрального банку може впливати на динаміку обмінного курсу національної валюти, визначаючи її девальвацію чи ревальвацію. Так, за пасивного сальдо платіжного балансу центральний банк може вдатися до заходів щодо девальвації національної валюти, що спрямовано на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів через отримання національними виробниками продукції, яка продається за кордоном, так званої девальваційної премії, а отже і можливостей зниження цін і перемоги у конкурентній боротьбі на зовнішніх ринках. І навпаки, за активного сальдо центральний банк може вдатися до ревальвації національної валюти задля стимулювання імпорту товарів.