19. Синтез кейнсіанських та неокласичних позицій у сучасній кількісній теорії грошей.

З позицій істор. розвитку ек. теорії суч. монетаризм спіткала та ж сама доля, що й кейнсіанство: після стрімкого злету розпочався період критичної оцінки, розчарування та спроб удосконалення.

Для школи Кейнса боротьба з інфляцією не була актуальною. Найбільше їх цікавила проблема безробіття. Для школи Фрідмана так само не дуже актуальною була проблема боротьби з безробіттям, їх особливо турбувала інфляція.

Коли економіка зах. світу в 70–80 роки вийшла на пряму поступового рівномірного зростання за відсутності високої інфляції, виявилося, що актуальні для кейнсіанців і монетаристів локальні проблеми трансформувалися в хронічні та одночасні. Інфляція та безробіття постійно «жевріють» у ринковій економіці, загрожуючи підірвати її механізм то в одному, то в іншому напрямі, а то й в обох зразу. Щоб запобігти таким загрозам, ринкову економіку в нових умовах потрібно «лікувати комплексно». Ні кейнсіанські, ні монетаристські рецепти в їх чистому вигляді для цього не годилися, що й визначило формування кейн.-мон. синтезу як нового етапу в розвитку монетаристської теорії.

Представники обох, напрямів монетаристської теорії погоджуються з тим, що зупинити інфляційну спіраль важко, що легше її попередити. Тому вони єдині в тому, що кожна країна мусить виробити таку стратегію монетарної політики, яка не дала б змоги інфляції вийти з-під контролю.

У зв'язку з визнанням пріоритетності в монетарній політиці довгостр. стратегічних цілей, актуальності набула проблема опрацювання заг. правил поведінки в грошовій сфері, якими повинні керуватися органи монетарного управління у своїй оперативній діяльності.

Спираючись на рекомендації, що синтезують ідеї монетаристської та кейнсіанської шкіл, суч. регулятивна практика ефективно поєднує свою прихильність довгостр. цілям ек. розвитку, що походить з монетаристських ідей, з обережним застосуванням регулюючих заходів держави на короткотерм. інтервалах.

20. Сутність та ек. основа грошового обороту. Слід розрізняти платіжний і грошовий оборот.

Платіжний оборот – процес безперервного руху засобів, що існують в даній країні, тобто він включає не тільки рух грошей, а і рух платіжних засобів (вексель, чек).

Грошовий оборот – це процес безперервного руху грошей, в готівковій та безготівковій формі в процесі суспільного відтворення.

Економічною основою грошового обороту виступає процес суспільного відтворення, яке відбувається на мікро та макрорівні. Суб'єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виг-них ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Головний макрорівень.

Характерними ознаками грошового обороту є:

- єдність – тобто грошовий оборот відбувається в готівковій і безготівковій формі.

- безперервність – гроші не виходять з грошового обороту.

- замкнутість і де централізованість –гроші виходять і повертаються до банківської системи – вхідні та вихідні потоки можуть бути різні.

В сучасному грошовому обороті емісія готівкових грошей здійснюється центральним банком, а в безготівковій – комерційним банком.

Готівковий грошовий оборот здійснюється на базі безготівкового грошового обороту.

Задачі, які вирішує грошовий оборот в умовах ринкової економіки:

1) він перерозподіляє гроші між своїми складовими частинами, забезпечує перелив капіталу з однієї сфери до іншої, створює взаємозв’язок цих сфер.

2) у процесі грошового обороту створюються нові гроші, які забезпечують задоволення потреб всіх сфер економіки.

Сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей у межах індивідуальних капіталів, а являє собою самостійне економічне явище, безпосередньо пов’язане з процесом суспільного відтворення в цілому.

Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту.