logo
Конспект Фінанси ІПН

Акції вільного чи обмеженого обігу

В іноземній практиці регулювання ринків цінних паперів не має єди­ного кількісного критерії, на основі якого можна було б впевнено стверджувати, що певні акції є акціями вільного обігу, а інші з обмеженим колом обігу. Це питання пов'язане з визначенням відкритого і закритого випусків акцій. Саме тому законодавства більшості країн, включаючи й українське, дають описання критеріїв їхнього розмежування. Так, коли емітент пропонує свої акції для продажу усім потенційним інвесторам, а не будь-якій групі, то такий випуск вважається відкритим. Іншими словами, в даному випадку емітент завчасно не знає, хто з потенційних інвесторів стане його акціонером. Якщо ж емітент продає свої акції тільки визначеним й відомим йому інвесторам, то такий випуск є закритим.

Але не всі країни застосовують описані критерії при розмежуванні вільного та обмеженого обігу акцій.

На практиці, акції відкритого випуску в подальшому знаходяться у вільному обігу, а акції закритих випусків у подальшому можуть знахо­дитися в обмеженому обігу, або взагалі поза всяким обігом.

Вільний обіг означає, що акції емітента можуть переходити із власності одних інвесторів у власність інших і на них може укладатися різна кількість угод. Жодних обмежень щодо їх обігу умовами випуску не передбачається.

Обмежений обіг означає, що акціонери можуть відчужувати акції, що є у них у наявності, третім особам, тобто за межі кола акціонерів даного емітента, при дотримав певних умов. Цими умовами можуть бути, зокрема, встановлення акціонерам заборони відчужувати акції, що є у них в наявності, протягом певного періоду; припустимість відчуження акціонером акцій після отримання згоди на це емітента та інші.

Поза обігом акції знаходяться у тих випадках, коли акціонери не можуть відчужувати акції, що є у них, третім особам, тобто за межі кола акціонерів, однак можуть їх перепродавати один одному або емітенту. В останньому випадку емітент також не має права продавати викуплені акції третім особам, але має змогу продавати їх своїм акціонерам.

2. Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації - це один з видів боргових цінних паперів Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Власники облігацій, на відміну від держателів акцій, не виступають власниками підприємства, не мають право управління підприємством-емітентом облігації якого вони купили, однак вони отримують стабільний дохід у вигляді певних відсотків незалежно від результатів господарської діяльності емітента / такі цінні папери є борговими зобов'язаннями/. До того ж, акціонерне товариство, за умов прибуткової діяльності, спочатку забезпечує виплату відсотків по облігаціях, а потім нараховує дивіденди своїм акціонерам, а у разі ліквідації підприємства –емітента власники облігацій мають першочергове право забрати частку майна ліквідованого підприємства.

Узагальнення досвіду використання таких цінних паперів засвідчує зобов'язання емітента в облігаційному контракті регулярно та своєчасно виплачувати відсотки у вигляді фіксованого або плаваючого / змінного/ відсотка. Як правило, в тому числі і в Україні, найчастіше зустрічаються облігації з фіксованою відсотковою ставкою. Змінна відсоткова ставка зустрічається переважно на міжнародному ринку цінних паперів. В такому випадку остання встановлюється раз на півріччя у вигляді доплати до ставки пропозиції Лондонського міжбанківського ринку.

Кожна облігація, в першу чергу, представляє собою боргове зобов'язання емітента перед інвестором. Але, зрозуміло, облігації не можуть бути лише іменними чи на пред'явника. Існує ціла система поділу облігацій на види в залежності від тих чи інших критеріїв, по яких можна розподілити ці цінні папери. Можна виділити такі види облігацій:

1. В залежності від того, хто виступає емітентом такого цінного паперу, облігації поділяють на

  1. В залежності від місця реєстрації основного офісу емітента і тери­торії, на якій облігації знаходяться в обігу:

  • В залежності від способу виплати винагороди:

    • відсоткові облігації /доходи/

    • безвідсоткові облігації ,

    • дисконтні облігації ;

    • конвертовані облігації.

    4. В залежності від строку обігу на ринку цінних паперів:

      • короткострокові /випускаються в обіг на строк до 1 року/;

      • середньострокові /від 1 до 5 років/;

      • довгострокові / понад 5 років/;

      • з правом дострокового погашення/;

    1. В залежності від наявності будь-яких обмежень на обіг:

    • з вільним колом обігу /на пред'явника/;

    • з обмеженим колом обігу / іменні/;

    • ті, що знаходяться поза обігом;

  • За ступенем надійності:

        • забезпечені /під заставу майна, цінних паперів/;

        • незабезпечені /без заставні/.

    1. Інші види облігацій /облігації відкладеного фонду, серійні облігації, облігації з розширенням, облігації з фіксованою, змінною та індексованою ставкою тощо/.

    А зараз слід розглянути існуючу систему облігацій більш детально.

    Облігації можуть бути :

    • відсоткові облігації;

    • цільові (безвідсоткові) облігації;

    • дисконтні облігації

    Процентні – облігації , за якими передбачається виплата процентів. Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску.

    Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

    Дисконтні облігації – облігації що розміщуються за ціною нижче ніж їх номінальна вартість , різниця між ціною придбання та номінальною ціною виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) по облігації.

    Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, купонними і безкупонними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом.

    Згідно з чинним законодавством в Україні випускаються облігації слідуючи видів:

    • облігації підприємств,

    • облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик,

    • державні облігації України , які поділяються на облігації внутрішніх державних позик та облігації зовнішніх державних позик.

    Облігації підприємств.

    Юридичні особи мають право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення , що надається їй з цією метою третіми особами.

    Облігації підприємства розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу.

    Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 відсотків від розміру статутного фонду (капіталу).

    Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов'язаних з їх, господарською діяльністю, не допускається.

    Кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

    По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання по виплаті доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або господарським судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

    Облігації внутрішніх і місцевих позик.

    Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника, а обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

    Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Верховна рада Автономної Республіки Крим або місцевими радами. Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, направляються відповідно до республіканського й місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад.

    Державні облігації України.

    Найбільш важливим для економіки країни видом облігацій є державна облігаційна позика, іншими словами - державні облігації.

    Позичальником виступає держава. А кредитором економічні суб’єкти та громадяни. За допомогою випуску державних облігацій держава залучає кошти на покриття державного дефіциту, фінансування загальнодержавних програм.

    Облігації державної позики мають ряд переваг, серед яких стабільна доходність, звільнення від оподаткування, своєчасна і повна виплата доходів / іншими словами, надійність/ та ряд інших Облігації всіх видів купуються громадянами лише за рахунок їхніх особистих коштів. Підприємства ж купують облігації всіх видів за рахунок коштів, що знаходяться у їхньому розпорядженні після сплати податків та відсотків за банківський кредит. Облігації всіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їхня вартість обліковується в гривнях.

    Державні облігації поділяються на облігації внутрішніх державних позик України та зовнішніх державних позик .

    Облігації внутрішніх державних позик розміщуються виключно на внутрішньому ринку і підтверджують зобов’язання держави , щодо відшкодування пред’явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу у вигляді процентів.

    Цільові облігації внутрішніх державних позик є джерелом фінансування дефіциту бюджету в обсягах передбачених Законом про Державний бюджетна відповідний рік.

    Облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

    Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті і випускатися процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу.

    Вони оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску. Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення таких облігацій, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

    Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску.

    Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.

    Виплата доходів і погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснюються виключно за кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін.

    Емісія державних облігацій є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

    3. Казначейська зобов'язання Українивид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

    Емітентом казначейських зобов’язань України виступає держава у особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету міністрів.

    Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу їх придбання.

    Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

    Отже, держава бере в борг в інвесторів грошові кошти шляхом продажу їм цінних паперів (коротко -, середньо - чи довгострокових казначейських зобов'язань ) у випадку перевищення державних витрат над надходженнями в державний бюджет. В наслідок цього держава отримує необхідні кошти для покриття дефіциту державного бюджету. Як правило, цей спосіб залучення додаткових грошових коштів є більш привабливим і ефективним на відміну від емісії нових грошових знаків, оскільки не призводить до інфляції. Однак і такий спосіб буває часом невдалим, особливо тоді, коли уряд тієї чи іншої держави неконструк­тивне використовує залучені кошти, а виплата доходу (відсотків) за казначейськими зобов'язаннями та подальше погашення останніх може стати тягарем для держави, якщо емісія не була добре обґрунтованою.

    Обсяг емісії казначейських зобов’язань у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов’язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік.

    Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов’язаннями гарантується доходами Державного бюджету України.

    Казначейські зобов’язання бувають іменні та на пред’явника. Можуть розміщуватися у документарній та або бездокументарній формі.

    Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

    а) довгострокові — понад 5 ;

    б) середньострокові — від 1 до 5 років;

    в) короткострокові — до одного року.

    4. Ощадний (депозитний) сертифікатписьмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

    Це борговий цінний папір. Позичальником виступає банк, а кредитором юридичні та фізичні особи. Випускати ощадні сертифікати можуть тільки банки.

    Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.

    Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

    Іменні ощадні сертифікати розміщуються у бездокументарній фориі, а на пред’явника – у документарній формі.

    Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

    5. Інвестиційний сертифікатце цінний папір, який випускається інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, інвестиційній компанії та пайовому інвестиційному фонді. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів є інвестиційні фонд, інвестиційні компанії та пайові інвестиційні фонди.

    Інвестиційні сертифікати можуть надавати його власнику право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційних фондів не нараховуються і не сплачуються.

    Порядок розміщення та обігу інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів встановлюється Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 року N 2299-ІІІ.

    6. Вексель цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг.

    Особливість векселя як цінного паперу та боргового зобов'язання полягає в тому, що він є безумовним, безспірним, як правило, абстрактним, тобто не залежить від причин, які спонукали його видачу, зобов'язанням. Він може також виконувати функції платіжного засобу.

    Вексельний обіг може охоплювати різні сфери.

    • по-перше, відносини між банками та клієнтами при видачі банківських позичок (соло-векселя);

    • по-друге, між суспільством та державою (казначейські векселя);

    • по-третє, між фізичними та юридичними особами без посередництва банку.

    В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.

    Комерційні векселя з'являються в обігу на основі угод із купівлі-продажу товарів у кредит, коли покупець, не володіючи в момент покупки грошима, пропонує продавцю вексель, який може бути як його власністю, так і чужим, але індосируваним, тобто таким, що містить передаточний напис. Комерційний вексель забезпечений тими сумами, які надійдуть від продажу куплених товарів. Такі векселя є основою вексельного обігу, бо вони обмежені конкретними строками та сумами проданих товарів в кредит.

    Позикові угоди в грошовій формі оформляються фінансовими векселями. Формалізація грошового зобов'язання фінансовим векселем є способом додаткового забезпечення своєчасного та точного його виконання з метою захисту прав кредиторів.

    Векселя, походження яких не пов'язане з реальним переміщенням ні товарних, ні грошових цінностей називають фіктивними. До таких векселів відносять дружні, бронзові (дуті) та зустрічні векселя. Дружній вексель виникає тоді, коли одне підприємство є кредитоспроможнім і "по дружбі" виписує вексель іншому, який має фінансові проблеми з метою одержання останнім грошової суми в банку шляхом врахування або застави даного векселя. Якщо партнер у свою чергу виписує дружній вексель із метою гарантії оплати, то такий вексель називають зустрічним. Векселя, видані фіктивними або некредитоспроможними фірмами є бронзовими або дутими.

    Векселя бувають також переказні (тратти), видані в формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж та прості, видані в формі безумовного зобов'язання здійснити платіж видані у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж.

    Передача прав векселедержателя іншій особі здійснюється шляхом передаточного надпису на звороті векселя, який називається індосаментом. У випадку не оплати векселя в строк або відмови трасата (платник за векселем) від акцепту, власник векселя має повідомити особу, від якої він одержав вексель за надписом, про несплату та трасата — про відмову від акцепту.

    Усі особи, які є трасантами, акцептантами, або вексельними поручителями, відповідають солідарно перед пред'явником векселя. Пред'явник може звертати свою вимогу до цих осіб окремо до кожного або до усіх разом та не зобов'язаний дотримуватися послідовності, із якою вказані особи, що видали зобов'язання.

    Приватизаційні папери представляють собою різновидність державних цінних паперів, що випускаються в країнах, які здійснюють перехід до ринкової економіки. Звісно, в різних країнах процеси випуску й обігу приватизаційних паперів проходять по різному. В Росії, наприклад, вони випускаються як ліквідні цінні папери, а в Україні - як неліквідні.

    Отже приватизаційні папери є основним видом державних цінних паперів, які засвідчують право їх власника на безплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового та земельного фондів. Випуск приватизаційних паперів здійснюється НБУ, хоча органом, що приймає рішення про випуск, виступає Кабмін України. Обов'язковим реквізитом цього паперу є ім'я його власника. Право на отримання таких цінних паперів мали винятково громадяни України. Приватизаційні папери підляга­ли використанню лише з метою обміну їх на акції або документи, що свідчать про право власності на об'єкти приватизації. Такий вид цінного паперу, як приватизаційні папери, не передбачають нарахування дивідендів, тому що є особливим державним цінним папером. Які ж види приватизаційних паперів існують та якими є умови їхньої конвертації.

    Вони такі:

    • майнові сертифікати;

    • житлові чеки;

    • земельні бони.

    Найбільш поширеним видом приватизаційних паперів став приватизаційний майновий сертифікат, який залучався до приватизації центрами сертифікатних аукціонів, довірчими товариствами, інвести­ційними фондами та іншими учасниками ринку цінних паперів України.

    Житлові чеки в перші роки приватизації активно виконували роль приватизаційних паперів, проте подальшого поширення вони не набули і, не отримавши підтримки з боку держави, були поступово витіснені з ринку компенсаційними сертифікатами. Не "прижилися" й земельні бони, номінальна вартість яких так і не була визначена.

    Похідні цінні папери.

    Особливою групою цінних паперів є похідні цінні папери, які мають встановлені законодавством реквізити та засвідчують зобов'язання внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив та/або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

    Похідні ЦП — це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.

    Переліку похідних ЦП в законі немає, але відповідно до правил випуску і обігу фондових деривативів використовується термін „фондовий дериварив” — це документ, щодо якого Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку зробила висновок про належність його до похідних цінних паперів як опціону або ф’ючерсу згідно з ч. 5 ст. 1 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 р., № 448/96-ВР.

    Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 19.04.1999 року № 632 "Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів визначено, що:

    Дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати базовий актив (цінні папери) на визначених ним умовах у майбутньому. Існують такі форми деривативів:

    Ф'ючерсний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання зобов'язань сторонами контракту. Емітентом ф’ючерсу є створені фондовою (товарною) біржею ТІС, клірингово-розрахункова палата чи банк. Випуск ф’ючерсів реєструється в ДКЦПФР. Ф’ючерсна угода, на відміну від опціону, є обов’язковою для виконання.

    Опціон — це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. ціною, зафіксованою при укладенні контракту.

    Емітентами опціонів можуть бути тільки юридичні особи ‑ торговці цінними паперами, які є членами фондової біржі або учасниками ТІС. Випуск опціонів може здійснюватись як в документарній, так і в бездокументарній формі.

    Варант — це різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом з власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.

    Варант надає власнику право на придбання простих акцій емітента впродовж певного строку за певною ціною. Дохід власника варанта утворюється за рахунок різниці курсів простих та привілейованих акцій (за умови зростання вартості простих акцій).

    Варанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами тільки в документарній формі. Термін дії ‑ 1 рік. Не дозволяється випуск варантів для покриття збитків від господарської діяльності емітента із зарахуванням надходжень від продажу варантів як результату поточної господарської діяльності. Випуск варантів реєструється в ДКЦПФР.

    • Депозитарна розписка (свідоцтво) це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії обліковується в іноземній депозитарній установі. Емітентом їх можуть бути юридичні особи — резиденти, які є учасниками Національної депозитарної системи, за умови встановлення кореспондентських відносин між депозитарієм, у якому зберігається глобальний сертифікат на загальний обсяг емісії депозитарних розписок, та іноземною депозитарною установою, що веде облік права власності за цінними паперами, які лежать в основі депозитарних розписок.