17.1. Статистика державного бюджету

Державний бюджет — головний фінансовий план країни. Він виражає систему економічних відносин щодо формування й використання централізованого фонду грошових коштів держави, а також характеризує найважливіші пропорції, утворювані у процесі формування та розподілу її фінансових ресурсів. За допомогою державного бюджету формується структура суспільного виробництва, забезпечується потрібне співвідношення між споживанням та нагромадженням.

Отже, і в Україні бюджет — це план утворення і виконання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, виконуваних органами державної влади.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є Зведеним бюджетом України. Останній використовується для аналізу та визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку.

Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республікансь­кий бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпоряд­кування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети.

Збір і обробка даних про доходи та видатки державного бюджету — справа статистики. Державний та місцеві бюджети складаються з доходної та видаткової частин. Статистика аналізує структуру та динаміку цих частин, забезпечує контроль за їх виконанням щодо конкретних розділів, статей та параграфів.

Головні завдання статистики полягають у тому, щоб аналізувати виконання плану та динаміку доходів і видатків державного бюджету, зв’язок дохідної частини останнього з найважливішими показниками розвитку народного господарства.

При виконанні цих завдань статистика спирається на звітність про виконання республіканського і місцевих бюджетів, яка надаєть­ся бюджетними і банківськими установами, органами Міністерства статистики і господарськими організаціями.

Статистика вивчає державний бюджет за допомогою системи показників, основу яких становлять показники доходів та видатків.

Розділи дохідної частини утворюються способом вилучення та об’єкта оподаткування. Видаткова частина поділяється за ознакою мети використання асигнувань держави. Аналіз структури доходів і витрат дозволяє визначити основні джерела формування доходів держави і напрямки розподілу одержаних коштів, що має принципове економічне і соціально-політичне значення.

У процесі аналізу склад доходів та видатків державного бюджету вивчається докладніше. Надходження від підприємств поділя­ються за галузями та формами власності, надходження від населення — за видами податків та іншими ознаками. Витрати держ­бюджету деталізуються за конкретними об’єктами фінансування в рамках статей і параграфів. Важливим завданням статистики держав­ного бюджету є вивчення показників використання коштів держави в установах і організаціях, що фінансуються з бюджету. До таких об’єктів належать дитячі та дошкільні заклади, організації освіти та охорони здоров’я, ветеринарна служба в сільському господарстві, частина науково-дослідних установ, організації, підпорядковані Мі­ністер­ству оборони, Служба безпеки України, Національна Гвардія, Міністерство внутрішніх справ, Прокуратура України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, установлених законодавством України.

Дохід державного бюджету утворюють усі надходження від підприємств, установ та населення до бюджетів усіх рівнів управ­ління. Вони поділяються на поточні та капітальні доходи.

Поточні доходи включають податкові та неподаткові доходи, крім безоплатних надходжень, надходження від продажу землі, нематеріальних активів, державного майна, капітальні трансферти.

Податкові доходи включають різні види податків, тобто безповоротних обов’язкових платежів органам управління, згрупованим за об’єктами оподаткування: доходи, заробітна плата, майно, продаж товарів та послуг, зовнішня торгівля. Сюди належать і відраху­вання на соціальне страхування.

Неподаткові доходи включають всі безоплатні й безповоротні надходження до державного бюджету, такі як доходи держави від власності та підприємницької діяльності, продажу товарів та послуг (за винятком доходів від продажу основних фондів), надходження від адміністративних штрафів за несплату податків, а також добровільні, безплатні поточні надходження з недержавних джерел.

Капітальні доходи включають доходи від продажу основного капіталу, запасів державних резервів, землі, нематеріальних активів і капітальних трансфертів від недержавних підприємств, некомер­ційних організацій, приватних осіб.

Види доходів зведеного бюджету України: податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, державне мито, відрахування на геологорозвідуваль­ні роботи, надходження до фонду з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, надходження до Пенсійного фонду, прибуткові податки з громадян, плата за землю.

Видатки бюджетів включають усі платежі, що не повертаються.

Видатки визначаються як державні витрати, що утворюються на безповоротній основі, тобто не пов’язані з виникненням або погашенням фінансових вимог. Ці видатки можуть бути спрямовані як на поточні, так і на капітальні цілі, вони можуть бути як відшкодо­вуваними, так і безповоротними.

Поточні витрати включають відшкодовувані витрати, не пов’язані з придбанням основного капіталу, товарів і послуг для виробництва основного капіталу, а також безоплатні виплати. Безоплатні виплати не включають придбання капітальних активів, відшкодування збитків за пошкодження основного капіталу або збільшення фінансових активів одержувачів. У складі поточних витрат виокремлюють видатки на товари та послуги, виплату процентів з державного боргу, субсидії та інші поточні трансферти й видатки.

Капітальні видатки — це видатки на придбання основного капіталу, резервів, землі та нематеріальних активів, капітальні трансферти та інші капітальні витрати.

Види видатків зведеного бюджету України: на народне господарство; соціально-культурні заходи та науку; у тому числі на освіту та науку, з них поточні витрати на загальну освіту, виховання дітей і підлітків, у тому числі на дошкільні заклади, дитячі будинки та школи-інтернати для дітей з вадами розумового і фізичного розвитку, загальноосвітні школи всіх видів, вищі навчальні заклади, середні заклади, професійно-технічна освіта, поточні витрати на науку, культуру та засоби масової інформації; охорона здоров’я та фізична культура; соціальний захист населення; фінансування відомчих закладів соціально-культурної сфери; сфери управління; оборони; видатки, пов’язані з поверненням депортованих народів; видатки, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи; видатки Пенсійного фонду.

Перевищення доходів над видатками розраховується як різниця між сумарними доходами, включаючи безоплатні надходження, та сумарними видатками. Ця величина з протилежним знаком дорів­нює сумі чистих запозичених державою коштів плюс чисте скорочення державних касових залишків, вкладень і цінних паперів, які мають ліквідний характер.

Фінансування дефіциту за типами кредиторів являє собою всі кошти (внутрішні або іноземні), отримані для покриття дефіциту бюджету, або, навпаки, розміщення суми, яка перевищує доходи над видатками. Величина фінансування дорівнює перевищенню доходів над видатками (дефіциту, але з протилежним знаком).

Дефіцит зведеного бюджету України фінансується за рахунок кредитів Національного Банку України, облігацій державної внут­рішньої позики і зовнішніх джерел фінансування.

Показники доходів та видатків (у % від ВВП) відбивають зміни в розмірах доходів та видатків держави у ВВП, відображають значну роль держави в перерозподілі ресурсів.

У міжнародних стандартах зі статистики та обліку використовуються дві класифікації податкових платежів: класифікація системи статистики державних фінансів (СДФ) і класифікація системи націо­нальних рахунків (СНР). Перша класифікація розроблена Міжнарод­ним Валютним Фондом. Вона використовується для задоволення потреб державних фінансів, аналізу і розробки фінансової політики.

У СДФ податки класифікуються за однією ознакою — типом, а тип податку визначається видом діяльності або податковою базою. Для податкової бази використовують суму доходу, загальну суму виплаченої заробітної плати, суму продажу, вартість майна, величину імпорту тощо. Класифікацією податкових доходів держави в СДФ передбачено 7 груп податків: прибуткові податки, внески до фонду соціального забезпечення, податки на заробітну плату і робочу силу, податки на операції в міжнародній торгівлі, решта податків, які не віднесені до інших податків.

Стандартна класифікація податків, застосовувана в СНР, виходить з потреб економіки в цілому. В основу цієї класифікації покладено такі ознаки:

1) тип податку, як він визначений у СДФ (акцизи, податок на нерухомість тощо);

2) тип інституціональної одиниці, яка сплачує податок (домашнє господарство, державне підприємство, комерційна організація);

3) обставини, за яких сплачується податок (продукція вироблена, імпортована, підготовлена на експорт).

Згідно з цим податкові платежі об’єднуються в такі групи: 1) виробничі податки; 2) прибуткові податки; 3) податки на капітал.

Статистика державного бюджету має виконувати такі завдання: характеризувати виконання плану і динаміку, виявляти закономірності у структурі і розмірах доходів та видатків, вивчати зв’язок доходів державного бюджету з найважливішими макроекономічними показниками.

Виконання державного бюджету аналізується обчисленням від­носних величин виконання плану за доходами та видатками у ціло­му, а також за окремими їх видами та цільовим призначенням. Такий аналіз дає змогу не лише дістати сукупну оцінку виконання плану бюджету, а й схарактеризувати ступінь виконання плану за кожною групою доходів та видатків, докладно проаналізувати ту групу доходів або видатків, за якою виявлено істотні відхилення фактичних даних від запланованих.

Коли дано загальну оцінку виконання плану за доходами, необхідно встановити, чим було зумовлене відхилення фактичних надходжень від запланованих. Вихідними для доходів можуть бути два фактори: зміни податкової бази і податкової ставки.

Скористаймося такими позначеннями: і— абсолютний приріст податку, зумовленого відповідно змінами податкової бази і податкової ставки; Б₁, Б₀ — розмір податкової бази відповідно в поточному і базовому періоді; С₁ і С₀ — рівень податкової ставки відповідно в поточному і базовому періоді.

Тоді вплив першого фактору — розміру податкової бази — на абсолютний приріст суми податку можна обчислити за формулою

;

абсолютний приріст суми податку, зумовлений змінами податкової ставки, — за формулою

.

Розглянемо приклад розрахунку впливу на приріст суми податку на прибуток підприємств і організацій ставки податку і податкової бази (сума прибутку). Для цього скористаємося умовними даними з таблиці, що характеризує податок на прибуток підприємств та організацій і податкову базу:

Фактично сума податку на прибуток підприємств зросла порів­няно з плановою на 1000 тис. грн. Це пояснюється ось чим.

Фактичним зменшенням рівня ставки податку на 6,7 відсоткових (процентних) пунктів:

;

приростом суми податку на прибуток підприємств і організацій:

.

Приріст надходжень до бюджету був зумовлений збільшенням суми прибутку. Фактичне зменшення ставки податку на прибуток призвело до зменшення надходжень на 2000 тис. грн.

Статистичне вивчення бюджету має закінчуватися виявленням закономірностей щодо його доходів і видатків.

Зв’язок доходів державного бюджету з найважливішими макроекономічними показниками можна схарактеризувати, побудувавши паралельні динамічні ряди, обчисливши коефіцієнти регресії, застосувавши багатофакторні індексні моделі.

Одним із завдань статистики державного бюджету є прогнозування його доходів і видатків.

Для прогнозування податкових доходів державного бюджету можуть бути використані різноманітні методи, в тому числі й прос­ті — такі, що грунтуються на екстраполяції трендів. Проте ці методи, передбачаючи збереження минулої тенденції розвитку, не враховують змін у податковій базі, а також ставки податків. Через це їх застосування може призвести до помилок у прогнозах. Більш обгрун­тованою є побудова функції залежності податків від податкової бази.

Приріст суми податкових доходів можливий з двох причин — зростання податкової бази і зміни в оподаткуванні. Перший вид змін податкових доходів називають автоматичним ефектом, а другий — дискреційним.

Автоматичний ефект може бути розрахований за допомогою коефіцієнта еластичності, для відшукання якого можна скористатися відношенням темпів приросту податкових доходів до темпу приросту валового внутрішнього продукту. Коефіцієнт еластичності покаже, на скільки відсотків збільшиться сума податкового доходу зі зростанням валового внутрішнього продукту на 1 %.

Сума видатків може бути похідною від доходів державного бюд­жету і рівня його дефіциту. Елементом прогнозу видатків бюджету може бути розмір державного внутрішнього і зовнішнього боргу. Прогнозування зовнішнього боргу має пов’язуватися із зовнішньою заборгованістю та її структурою, а також зі станом платіжного балансу і його прогнозом. Внутрішній борг держави складається з відсотків за виплатами позик та із сум погашення позик. Тому прог­нозування цієї статті видатків має будуватися на рівнянні тренду відсоткової ставки і суми отриманих Урядом кредитів.

Важкодоступність інформації може іноді спричинитися до прог­нозування податкових надходжень екстраполяцією сучасних тенден­цій. Проте такі оцінки не зовсім точні, оскільки передбачають, що майбутні доходи просто відтворюватимуть минулі, незалежно від змін податкової бази або податкової системи. Отже, для більшої на­дійності прогнозів потрібно застосовувати методи, які пов’язують доходи від податків, з їх базою. У принципі, такі прогнози надходжень мають ураховувати зворотний зв’язок між податками та їх базами. Адже зміни в параметрах податків потягнуть за собою зміни бази оподаткування. У такому разі потрібно побудувати загальну економет­ричну модель. Проте для неї доступ до необхідних для дослідження даних та інших джерел здебільшого утруднений. Більш практичний підхід забезпечує так званий метод «часткової рівноваги», що дає змогу розраховувати доходи на основі функції, побудованої для різ­них видів податків, з використанням прогнозів бази оподаткування.

Розвиток податкових функцій потребує прийняття рішень про ступінь дезагрегованості, а також вибір відповідних розрахункових податкових баз. Необхідно проаналізувати різницю між основними податковими категоріями, а також дезагрегувати групу податків у разі, якщо їх база принципово відмінна. Проте особливо деталізова­не розбиття податків збільшить імовірність дедалі хаотичніших коливань. Отже, необхідно збалансувати ці протилежні висновки.

Коли вибрано підходящу класифікацію доходів, необхідно роз- глянути спосіб наближення обчислень податкової бази. У принципі, кожна категорія може бути співвіднесена з юридичною базою, визначеною законом про оподаткування. Однак часто дані за юридичними базами в їх існуючій формі не придатні для роботи. Використовуючи класифікацію доходів, можна також звести в окрему групу податки, які залежать від різних ставок або стосуються різних юридичних баз. Для цього, відповідно, часто буває потрібна альтернатива юридичній базі. Оскільки основні податкові категорії часто співвідносяться з базами, що охоплюють більшу частину загальноекономічної діяльності, можна знайти альтернативні або розрахункові бази серед показників, які становлять національні рахунки і платіжний баланс. Вибір най­більш придатної розрахункової бази частково залежатиме від того, чи передбачаються значення цих показників в інших частинах прогнозу макроекономічного розвитку. Якщо ці агрегати визначаються в контек­сті макроекономічного прогнозу, то, як наслідок, можливе застосування певної послідовної процедури. Остання має з’ясувати, як позначиться на податкових надходженнях різний вибір податкових баз для забезпечення відповідної взаємодії між макроекономічними показниками.

Збільшення доходів протягом визначеного періоду може відоб­ражати як автоматичні, так і дисреційні ефекти. Перші являють собою ріст доходів, які випливають із росту податкової бази. Зовнішні зміни в доходах бюджету можуть пояснюватися змінами податкової системи, у тому числі переглядом існуючих ставок податків, зміною охоплення податком або введенням нового податку. Аналіз і прог­ноз змін надходжень до бюджету звичайно потребує розмежування цих двох компонентів.