2.2 Організаційно-методичний процес формування доходів комерційного банку

Усі доходи банківської установи головним чином можна розподілити на дві групи:

1) процентні доходи;

2) непроцентні доходи.

До процентних відносяться доходи, які обчислюються пропорційно до часу та суми, і є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик.

Згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України розрізнять такі процентні доходи комерційного банку [19]:

- процентні доходи за коштами, що розміщені в Національному банку України;

- процентні доходи за коштами, що розміщені в інших банках;

- процентні доходи за кредитами, що надані субєктам господарювання;

- процентні доходи за кредитами, що надані органам державної влади;

- процентні доходи за кредитами, що надані фізичним особам;

- процентні доходи за цінними паперами;

- процентні доходи за операціями з філіями банку;

- інші процентні доходи.

В основі будь-якої кредитної операції, тобто передачі грошей у борг позичальнику від кредитора, лежить прагнення отримати дохід. Абсолютна величина доходу, одержуваного кредитором за надання грошей в позику, називається процентними коштами, або процентами.

Плата за кредит може стягуватися як наприкінці терміну кредиту, так і на початку (авансовий процентний дохід). У першому випадку відсотки нараховуються в кінці терміну виходячи з величини наданої суми кредиту, поверненню підлягає сума боргу разом з процентами. Такий спосіб нарахування процентів називається декурсивним. У другому випадку процентний дохід оприбутковується авансом (виплачується на початку терміну), при цьому боржникові видається сума, зменшена на його величину, а поверненню в кінці терміну підлягає лише вихідна позика. Також можливий варіант поступової сплати відсотків разом із платежами по погашенню кредиту (за умови наявності таких) [17].

Процентний дохід за кредитом банком розраховується згідно з формулою 2.1 [21]:

(2.1)

де - дохід за кредитом (у грошовому вираженні);

- сума наданих кредитних коштів;

- річна процентна ставка за наданим кредитом;

- термін кредитування, виражений у днях.

Дана формула розрахунку доходу за кредитом застосовується також по відношенню до депозитів, які банк розмістив в Національному банку України чи в інших банківських установах як в середині країни, так і поза її межами.

Доходи кредитного портфеля включають також надходження у вигляді результату від проведення заставних і дисконтних операцій з векселями. Дохід за такими операціями має свої особливості щодо формування та становить собою певний дисконт, який можна розрахувати за формулою 2.2:

(2.2)

де - дохід за вексельною операцією (у грошовому вираженні);

- сума, на яку видано вексель;

- річна ставка, за якою обліковується вексель;

- період до дати погашення векселя, виражений у днях.

Сукупний дохід кредитного портфеля банку формується шляхом сумування всіх доходів, одержаних банківської установою від здійснення операцій кредитного характеру протягом певного строку, та обчислюється за формулою 2.3:

(2.3)

де D - сукупний дохід за кредитними операціями;

N - кількість кредитів у портфелі банку;

L - кількість інших операцій кредитного характеру.

Процес формування процентних доходів банку передбачає врахування факторів, які здійснюють вплив на їх обсяг, а також визначення ступеня впливу кожного з них. До таких факторів відносять:

- зростання середніх залишків за статтями дохідних активів;

-зростання середнього рівня процентної ставки за дохідними активами.

Вплив першого фактора можна розрахувати, скориставшись формулою 2.4:

(2.4)

де - середні залишки за дохідними активами у звітному періоді;

- кількість кредитів у портфелі банку;

- кількість інших операцій кредитного характеру.

Вплив зростання середнього рівня процентної ставки за дохідними активами можна визначити за формулою 2.5:

(2.5)

де - середній рівень процентної ставки у звітному періоді;

- середній рівень процентної ставки попереднього періоду;

- середні залишки за дохідними активами у звітному періоді.

Загальний вплив вищезгаданих факторів розраховується шляхом додавання їхніх впливів (формула 2.6):

(2.6)

Непроцентні доходи банку становлять собою надходження від здійснення банком активних операцій, які не є повязаними з нарахуванням процентів, щодо надання послуг клієнтам та від проведення операцій, безпосередньо не повязаних з банківською діяльністю. До таких надходжень відносяться доходи (позитивний результат) від купівлі-продажу іноземної валюти, банківських металів та цінних паперів, а також доходи від реалізації різних фінансових інструментів (фючерсів, опціонів, варрантів, дивідендний дохід від акцій та ін.), надходження від надання консультаційних, інформаційних, аудиторських послуг, винагороди за надання поручительства, гарантій тощо [13].

Розглянемо детальніше деякі із елементів непроцентного доходу комерційного банку.

Комісійні доході банку - операційні доходи за наданими послугами, сума яких розраховується пропорційно сумі активу чи зобовязання або є фіксованою.

Згідно з Постановою Правління НБУ «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України», комісії за наданими послугами за метою їх оцінки та основою обліку фінансового інструменту, повязаного з ними, поділяються на:

1. Комісії, що є невідємною частиною доходу фінансового інструменту (визнаються у складі первісної вартості відповідного фінансового інструменту та здійснюють вплив на визначення сум дисконту й премії за даним фінансовим інструментом):

1) комісії за ініціювання кредиту, отримані банком та повязані зі створенням чи придбанням фінансового інструменту, який не обліковується в торговому портфелі із визнанням переоцінки через прибутки/збитки:

- комісії за здійснення оцінки фінансового стану позичальника;

- комісії за здійснення оцінки гарантій, застав;

- комісії за обговорення умов фінансового інструменту;

- комісії за підготовку, оброблення документів й завершення операції тощо.

2) комісії, отримані банком за зобовязання з надання кредиту (резервування кредитної лінії) під час ініціювання чи придбання кредиту;

3) комісії, отримані банком від здійснення випуску боргових зобовязань, які обліковуються за амортизованою собівартістю.

2. Комісії, що отримуються під час надання послуг, визнаються доходами банку. До них включаються:

- комісії за розрахунково-касове обслуговування клієнтів;

- комісії за обслуговування кредитної заборгованості;

- комісії за резервування кредитної лінії, що обчислюється на пропорційній часу основі протягом терміну дії зобовязання;

- комісії за управління інвестицією тощо;

3. Комісії, що отримуються (сплачуються) після виконання певних дій, визнаються як дохід (витрати) після завершення певної операції. До них належать комісії за розподіл акцій (часток) клієнтів, розміщення цінних паперів за операціями з андеррайтингу, за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів для клієнтів, синдикування кредиту, за довірче обслуговування клієнтів тощо [22].

Суми комісій банк визначає самостійно та диференційовано відносно типів операцій та клієнтів.

Іншим елементом непроцентних доходів банку є надходження від операцій з цінними паперами. Під час формування портфеля цінних паперів для банку найважливішим орієнтиром для прийняття рішень виступає показник внутрішньої вартості.

Згідно з фундаментальною теорією поточна внутрішня вартість цінного паперу приймається до суми дисконтованих грошових потоків, що надходять до його власника протягом терміну його зберігання. Обчислення здійснюють за моделлю, яка була запропонована в 1938 р. Дж. Вільямсом (формула 2.7):

(2.7)

де - внутрішня вартість цінного паперу;

і - термін використання цінного паперу;

- очікуваний грошовий потік за цінним папером в і-ому періоді;

- ставка дисконту.

Таким чином можна говорити про те, що внутрішня вартість цінного паперу залежить від трьох чинників: терміну обігу цінного паперу, очікуваних грошових надходжень за ним та ставки дисконтування, при цьому лише на останній із факторів інвестор може визначати самостійно, покладаючись на власні міркування [21].

Визначення ставки дисконтування може ґрунтуватися на врахуванні ставок за банківськими депозитами, премії за ризик, ставці дохідності за фінансовими інструментами зі схожим рівнем ризику тощо.

Облігації та акції є основними видами цінних паперів, тому доцільним є розгляд механізму розрахунку внутрішньої вартості саме цих фінансових інструментів.

Дохід інвестора за облігацією з нульовим купоном визначається як різниця між її номіналом та емісійним курсом, встановленим на дисконтній основі (нижче за номінал). Оскільки за даним видом цінного паперу інвестор отримує дохід лише один раз (в момент погашення), внутрішня вартість такої облігації буде розраховуватися за формулою 2.8:

(2.8)

де - номінальна вартість облігації (виплачується в момент погашення);

n - період до погашення.

За умови, коли за облігацією закріплюється плаваючи купонна ставка, яка змінюється в залежності від ставки відсотка за кредитом чи рівня інфляції, внутрішня вартість за таким цінним папером розраховується за формулою 2.9:

(2.9)

де - грошові потоки за облігацією в i-му періоді.

У силу певних причин (підтримки ліквідності, реструктуризації активів тощо) банк може прийняти рішення про продаж цінних паперів. У даному випадку дохід від проведення такої операції буде визначатися ринковою вартістю облігації в момент її продажу або викупною сумою.

Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами [23].

На курсову ціну акцій впливає безліч чинників: загальна конюнктура ринку, величина й динаміка дивідендів, ринкова норма прибутку тощо. Прийняття банком рішення щодо доцільності придбання даного виду цінного паперу ґрунтується на результатах проведення порівняльного аналізу поточної ринкової ціни акції з внутрішньою її вартістю. Внутрішню вартість акції обчислюється за базовою моделлю для цінних паперів (формула 2.7), що змінюється відповідно прогнозованої динаміки виплати.

У випадку, якщо сума виплачуваних дивідендів є сталою, то вартість акції можна розрахувати за формулою 2.10:

(2.10)

де - сума виплачуваних дивідендів;

- ставка дисконтування.

Можлива ситуація, коли грошовий потік у вигляді дивідендів постійно та рівномірно зростатиме. За такої умови можна говорити про те, що внутрішня вартість такої акції буде залежати від двох факторів: базової величини дивідендів та темпів їх приросту (формула 2.11):

(2.11)

де - темп приросту дивідендів.

За умови, якщо сума виплачуваних дивідендів та темпи їх приросту не є постійними протягом аналізованого періоду, доцільним є застосування комбінованих прийомів. Суть таких прийомів полягає у розрахунку декількох вартостей акцій за різні часові інтервали, за яких сума виплачуваних дивідендів вважається константою (формула 2.10) або їх темпи зростання є стабільними (формула 2.11). На основі обчислених показників як середня сума вартостей знаходиться внутрішня ціна акції [21].

Отже, розрахунок обсягу доходів банку базується на їх поділу на процентний та непроцентний доходи. Головними складовими першого є процентний дохід за кредитами (розраховується як сума отриманих процентів за всіма кредитами) та за дохідними активами (від зростання рівня ставки). До непроцентних доходів належать перш за все отримані комісії та надходження від операцій з цінними паперами (у вигляді грошових потоків та темпу їх приросту).