1.3 Роль заощаджень населення у формуванні банківського капіталу та розвитку економіки

У ринковій економіці банківські установи виконують роль фінансових посередників, що дає змогу залучати великі суми вільних грошових капіталів і заощаджень, вкладаючи їх у різні види активів, які приносять дохід. Специфікою банківської діяльності є те, що банк оперує переважно залученими коштами, тобто чужими грошима. Залучення вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб і виплати процентів обходяться банку відносно дешево, оскільки, емісія власних цінних паперів або отримання кредитів на міжбанківському ринку є більш дорогими способами збільшення капіталу. Тому дослідження основних аспектів депозитного формування капіталу банку є одним із актуальних питань сьогодення.

Залучений капітал є найбільшою частиною зобовязань банку - це кошти юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади. Такі банківські операції називають депозитними, а саме залучення - депозитним.

Місце, яке займають залучені банками кошти на депозити серед інших зобовязань банку, можна побачити на рисунку 1.3 (рис 1.3.).

Рис 1.3 Структура пасивів банку «Альта-банк»

Як ми можемо побачити з даного малюнку найбільшу частку в пасивах банку займають кошти фізичних осіб та юридичних осіб. Їх сумарна кількість становить 75,6%. Ця цифра в 6 разів більша за частку статутного капіталу банку [17].

Депозити є важливим джерелом формування банківського капіталу. Однак їм притаманні певні вади. По-перше, депозитне залучення коштів повязане зі значними маркетинговими дослідженнями, грошовими та матеріальними витратами банків. По-друге, одну частину залучених коштів банки повинні зберігати в Національному банку України, а за іншу здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. По-третє, депозитне залучення коштів залежить в основному від ініціативи потенційних вкладників, а не від банку, якому часто буває важко, а то й неможливо здійснити оперативне залучення коштів у вклади. І нарешті, варто урахувати обсяги тимчасово вільних грошових коштів у межах окремо взятого регіону та країни загалом.

Проте, незважаючи на вади, притаманні депозитному формуванню капіталу, банки повинні не тільки використовувати та вдосконалювати існуючі інструменти залучення вкладів, а й приділяти більше уваги впровадженню нових, нетрадиційних для них операцій і послуг у депозитній діяльності. Ці операції і послуги сприятимуть подальшому розвитку та вдосконаленню залученого капіталу банків, дадуть їм змогу залучити нових клієнтів, диверсифікувати свої доходи через збільшення частки непроцентних доходів, підвищити якість обслуговування клієнтів, залучити в активний обіг грошові кошти, що перебувають на руках у населення, а також сприятимуть захисту від інфляції заощаджень і мінімізації ризиків, повязаних з їх збереженням.

Визначення ролі заощаджень у діяльності банків та вплив їх на розвиток економіки можна описати такими пунктами.

По-перше, держава у своїй економічній політиці має виходити з того, що заощадження є важливим компонентом економічної рівноваги, порушення якої спричинює негативні процеси в економіці. Банківська система в своїй монетарній політиці повинна виходити з того, що економічні межі її кредитної та інвестиційної діяльності визначаються національними заощадженнями. Порушення такої межі загрожує порушенням економічної рівноваги та інфляцією.

По-друге, звичайно заощадження не дорівнюють запланованим інвестиціям, але постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, регулювальну роль на якому виконує процентна ставка. Якщо заощадження перевищують інвестиції, то пропозиція грошей перевищує попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому процентна ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженнями. І навпаки, якщо нерівновага на ринку позичкового капіталу порушується збільшенням інвестицій, то процентна ставка зростає. Використовувати заощадження для інвестицій тоді, коли їхня ефективність менша від ставки процента, неефективно. Отже, ланкою, що поєднує заощадження та інвестиції, є норма процента.

По-третє, заощадження, особливо домашніх господарств, -- найважливіше джерело формування інвестицій, без яких стабільний соціально-економічний розвиток держави є неможливим. Щоб інвестиційний процес в економіці країни розвивався успішно, успішно та активно мають формуватися заощадження. Сприяння заощадженням має бути одним з пріоритетних напрямів економічної політики держави. У країнах з розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формується за рахунок заощаджень домашніх господарств. Тому необхідно забезпечити систему заходів для відновлення втраченої довіри населення до збереження коштів у банківських установах, зокрема запровадженням системи гарантування вкладів фізичних осіб.

По-четверте, заощадження є одним з джерел покриття бюджетного дефіциту держави, який зменшує їх частку, що спрямовується на інвестиції.

По-пяте, заощадження сприяють розвязанню найскладніших і найактуальніших соціальних проблем, що відповідно позитивно впливає на прискорення економічного розвитку.

По-шосте, нагромадження вартості взагалі, й у грошовій формі зокрема, не мало б сенсу, коли б вона не перетворювалася у капітал і не спрямовувалася на розвиток економіки. Виокремлюють два методи перетворення заощаджень в інвестиції: прямий та опосередкований. За прямого методу первинні кредитори і первинні позичальники всі питання вирішують між собою, без посередників.

Оскільки заощадження населення відіграють важливу роль у формуванні банківського капіталу, банки повинні звернути увагу на створення вигідних умов для вкладників.

Удосконалення депозитного формування банківського капіталу передбачає не тільки подальший розвиток традиційних, базових для банків України операцій та послуг, а й впровадження у практику нових їх видів. До таких належать, зокрема, трастові послуги, які у перспективі в нашій країні можуть стати альтернативою традиційним банківським депозитам. Використання досвіду іноземних банків з надання трастових послуг сприятиме, на нашу думку, вирішенню проблеми залучення до банківської системи грошових коштів, що знаходяться у позабанківському обороті.

На наш погляд, суть поняття «трастові послуги» найповніше розкриває таке визначення його: «Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа -- засновник передає своє майно, грошові кошти або фінансові активи у розпорядження іншій особі -- довірительному власнику для управління в інтересах третьої особи -- бенефіціара». Отже, в зазначених правовідносинах беруть участь три сторони:

довіритель майна, грошових коштів або фінансових активів (засновник) -- юридична або фізична особа, яка заснувала траст і/або передала довірительному власнику повноваження власника належних їй активів відповідно до умов укладеного між ними договору;

довірительний власник (траст) -- сторона, яка здійснює управління майном, грошовими коштами або фінансовими активами. Ним можуть бути спеціалізовані трастові компанії (довірчі товариства) або трастові відділи банків, що регулюється чинним законодавством;

бенефіціар -- особа, на користь і в інтересах якої надаються довірчі послуги. Бенефіціара призначає довіритель: ним може бути сам довіритель або третя особа.

Виникнення та розвиток довірчих послуг спричинюються низкою факторів, зокрема:

відсутністю або недостатнім рівнем надійності джерел інформації, спеціальних знань і вмінь у власників майна, грошових коштів або фінансових активів для розпоряджання або самостійного управління ними, особливо великими та різних видів;

вірогідністю втрати власником свого майна, грошових коштів або фінансових активів у разі самостійного здійснення ним операцій, які потребують відповідних професійних знань;

зростаючою заінтересованістю клієнтів в одержанні все більшого набору банківських послуг;

проблемами законодавчої заборони або обмежень, які діють стосовно деяких видів діяльності, що можуть проводити банки;

зростаючою конкуренцією між банківськими та небанківськими фінансовими установами, між самими банками на грошовому ринку та щодо залучення нових клієнтів;

проблемами ліквідності банків і зниженням рівня прибутковості традиційних банківських операцій і послуг;

порівняно невеликими витратами на здійснення зазначених послуг;

можливістю залучити через трастові послуги значні кошти, що використовуватимуться банком і приноситимуть йому доходи.

Отже, заощадження населення, трансформовані в депозитну складову, відіграють неабияку роль у роботі не тільки окремо взятого банку, а й усієї банківської системи в цілому. Залучаючи грошові заощадження населення банки розширюють свої можливості проводити операційну діяльність, отримувати прибуток і примножувати свої активи.