1.1 Сутність вкладів та депозитів банків

Одним із основних джерел залучення коштів в економіку країни є заощадження населення, які в економіці здобули назву «тимчасово вільних коштів». Виходячи з основних постулатів економічної теорії заощадженнями називається частина грошового доходу, яка не використовується на поточне споживання, а призначена для задоволення майбутніх потреб. Заощадження, що зберігаються в готівковій формі, функціонують поза банківською системою та не становлять для неї великого інтересу, оскільки банківська система скористатися такими грошовими ресурсами не здатна. А от заощадження, які знаходяться в безготівковій формі, тобто є депозитними, становлять для неї досить великий інтерес, адже вони є певними вливаннями в економіку країни та можуть з легкістю використовуватися банками для забезпечення його поточних потреб та проведення банківських операцій. Вклади населення та депозити юридичних осіб - це той ресурсний фундамент, на який спираються комерційні банки у своїй діяльності.

Терміни «вклади» та «депозити» є тотожними коли йдеться про кошти фізичних осіб, тому термін депозити будемо застосовувати як до вкладів фізичних осіб, так і до депозитів субєктів господарської діяльності.

Депозит (від латинського - річ, віддана на збереження) - це економічні відносини щодо передачі коштів клієнта в тимчасове користування банку. Правила здійснення операцій із банківськими депозитами визначаються постановою Правління НБУ № 250 від 30.06.1998 року з відповідною назвою та Положенням “Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами”, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р. № 516 зі змінами та доповненнями [5].

Особливість депозиту полягає в його роздвоєності в практичному застосуванні. По-перше, депозит є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Але в той же час «банківські гроші» приносять вкладникові дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага депозиту перед готівкою в тому, що депозит приносить дохід у формі процента, а недолік у тому, що процент депозиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при депозитних операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків -- платити за депозит дешевше, а розміщувати його за вищу плату.

В економічній науці, а відповідно й у практиці фінансової діяльності досі не вироблено єдиних методичних підходів до визначення суті банківських депозитів як окремої економічної категорії. Багато вчених пропонують власні підходи щодо визначення сутності депозитів та їх ролі у вирішенні фінансово-економічних та соціальних проблем, розвитку банківської системи та обґрунтовують різноманітні класифікаційні ознаки і видові відмінності.

Проаналізувавши усі наявні підходи вітчизняних та зарубіжних учених до визначення депозитів як економічної категорії, а також сучасну практику банківської діяльності, слід розглядати банківські депозити як сукупність усіх можливих видів та форм внесення грошових коштів субєктами економіки на банківські рахунки незалежно від суми, терміну та виду валюти для зберігання на відповідних умовах - повернення в кінці терміну зберігання і, як правило, з виплатою процентів.

На основі аналітичного огляду депозитів, що використовуються в різних країнах світу, нижче розглянуто методичні підходи до їх класифікації, які зведені до єдиної узагальнюючої таблиці (табл. 1.1)[25].

Таблиця 1.1

Класифікація банківських депозитів

Як ми бачимо видів депозитів існує безліч, саме тому клієнти банку мають можливість обирати найвигідніший для себе варіант та умови зберігання своїх грошових вкладів. Так наприклад вклади до запитання зручні для клієнтів, які регулярно здійснюють платежі, оскільки це дає змогу проводити розрахунки без використання готівки, що насамперед безпечно.

Депозити до запитання представлені різними рахунками (розрахунковим, поточним тощо), з яких їхні власники (юридичні й фізичні особи) можуть одержувати готівку на першу вимогу шляхом виписування грошових і розрахункових документів (видача готівки, виконання платіжного доручення, оплата чеків або векселів). Проте платою за таку «зручність» є низький процент, адже нестабільність внесків до запитання обмежує можливості й сферу їх використання комерційним банком. Власники таких рахунків повинні платити банку комісійні за їх ведення, а деякі банки за ведення безпроцентних рахунків, навіть, вимагають від їхніх власників утримувати обумовлені незнижувані залишки на рахунку.

В умовах відсутності плати за депозити до запитання банки намагаються залучити кошти клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг і підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: за допомогою Інтернету, мобільного звязку, із застосуванням кредитних карток, чеків тощо.

Про недостатній розвиток розрахункових послуг банків для населення свідчить той факт, що у вкладах населення переважають строкові депозити.

Строкові вклади є для банків найкращим видом депозитів, оскільки вони стабільні й зручні у банківському плануванні. За ними клієнтові сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку, інших умов. Чим триваліші строки і (або) більша сума внеску - тим більший розмір винагороди. Процентна ставка за строковий депозит із попереднім повідомленням встановлюється залежно від терміну повідомлення. При достроковому вилученні внеску клієнт банку може бути позбавлений передбачених угодою процентів повністю або частково. Як правило, у такому разі банк виплачує процент, який встановив за рахунками до запитання.

У світовій практиці проміжне місце між строковим депозитом і депозитом до запитання займає ощадний депозит. Ощадні депозити служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного депозиту видається іменне свідоцтво у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції з рахунком. Ощадні депозити передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними депозитами банки нараховують високі проценти, хоча і нижчі, ніж за строковими депозитами. Для ощадних депозитів типове повільне зростання суми і те, що накопичені заощадження використовуються, як правило, лише через декілька років.

До вкладів ощадного характеру належать лише ті, що робляться з метою зберігання й поступового нагромадження коштів. Тобто вклади до запитання не можна вважати ощадними, оскільки їх основна функція -- обслуговування поточного платіжного обороту клієнтів, а не обороту заощаджень. Так чи інакше, в міру розвитку безготівкових розрахунків на базі вкладів до запитання їхня роль в організації заощаджень зменшуватиметься.

Слід зауважити, що донині у теорії і практиці банківської справи чіткого визначення поняття "ощадний вклад" немає. Невизначеність повязана з тим, що вклади населення мають багатоцільовий характер, залежать від конкретної економічної та соціально-політичної ситуації в країні, від традицій, що склалися, і навіть від психології населення.

Зростаюча конкуренція на ринку депозитних операцій, застосування електронно-обчислювальної техніки та інші фактори сприяли появі нових різновидів депозитів, які поєднують окремі властивості депозитів до запитання, термінових і ощадних. У цьому переконує досвід як країн із розвинутою ринковою економікою, так і України. Комерційні банки дедалі частіше виплачують проценти за вкладами до запитання, застосовують "гібридні" рахунки, кошти яких використовують як для фінансових інвестицій, так і для здійснення поточних розрахунків.

Подальше реформування економіки, впровадження ринкових відносин потребує постійного вдосконалення системи грошового обігу, поліпшення розрахункового й касового обслуговування приватних осіб, що має забезпечити швидкозростаючі потреби у платежах і прискорити обіг грошових засобів за умов одночасного зменшення витрат грошового обігу й скорочення трудових затрат. Один зі шляхів розвязання цих проблем -- безпаперові технології розрахунків.

У наш час понад 200 країн світу розвивають банківські послуги на основі кредитних карток, а безготівкова плата за товари і послуги в економічно розвинутих країнах сягає 90% у структурі всіх грошових операцій.

Застосування в Україні безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, впроваджуваних останнім часом - один із найперспективніших шляхів залучення заощаджень населення у грошовий обіг країни.

Заощадження, і в першу чергу зроблені населенням, живлять економіку країни. Вони використовуються як інвестиційні ресурси. Якби всі кошти, що знаходяться у населення вдалося залучити у господарський обіг, Україна могла б так збільшити валютні резерви, що це дало б їй змогу не залежати від іноземних інвестицій. Для цього перш за все потрібні надійні гарантії з боку держави та довіра клієнтів до кредитно-фінансових установ.