Кредитний механізм в комерційних банках

дипломная работа

1.2 Нормативне регулювання кредитної діяльності банку

Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності [1].

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Теоретичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами:

Законом України “Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000р. №2121-ІІІ;

Законом України “Про заставу” від 02.10.1992р. №2654-ХІІ;

Положенням про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій: Постанова НБУ № 257 від 17.07.2001 р.

Інструкцією НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків України”, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368;

Положенням про застосування НБУ заходів впливу до комерційного банку за порушення банківського законодавства: Постанова НБУ від 28.08.2001 р. № 369;

Положенням про кредитування, затверджене Правлінням НБУ від 28.09.95р. №246;

Положенням про порядок здійснення консорціумного кредитування, затв. Правлінням НБУ від 14.03.96р. №351;

Положенням про порядок формування і використання резерву на покриття можливих витрат за позиками банків, затв. Постановою Правління НБУ від 06.07.2000р. №279.

Так, Законом України “Про банки та банківську діяльність” зазначено, що операції з “розширення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик” (до яких належать кредитні операції), відносяться до виключно банківських операцій, здійснювати які дозволяє лише юридичним особам, що мають банківську ліцензію [1]. Філії та представництва банків виконують кредитні операції на підставі дозволу головного банку та положення про філію.

Крім того, регулювання кредитної діяльності банків здійснюється окремою статтею №49 цього Закону: “Кредитні операції”, де зазначено права і обовязки банку” при виконанні ним операцій кредитування.

Законом України “Про заставу” регулюються відносини застави при проведенні кредитних операцій. Так, предметом застави може бути будь-яке майно, яке у відповідності з законодавством України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери та майнові права. Відносини застави, як і самого кредитування, оформлюються окремим договором застави - це юридичний документ, який складається окремо від того зобовязання, яке забезпечується заставою, тобто окремо від кредитного договору.

Відносини гарантії та поручительства за кредитними операціями регулюються ст. 175 Цивільного кодексу України. Ці відносини також оформлюють окремим додатковим договором у кредитній справі.

Питання ліцензування банківських операцій регламентує також Положення про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій. Цей документ визначає порядок і умови видачі ліцензій на здійснення банківських операцій, а також умови, за якими Національний банк України може відмовити в наданні ліцензій. Для новостворених банків в цій Постанові наводяться умови, дотримання яких надає йому право отримати ліцензію на здійснення банківських операцій та наводиться перелік документів, які подаються комерційними банками до НБУ для отримання ліцензій.

Згідно цього Положення: ліцензування - це порядок видачі комерційним банкам, які з часу реєстрації Національним банком України набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України та нормативним актам НБУ, а також діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів [ 6 ].

Однією з умов отримання ліцензії на здійснення банківських операцій є дотримання економічних нормативів, які наведенні в Інструкції НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”. Цей документ розроблено на підставі Закону України “Про банки і банківську діяльність”, чинних законодавчих актів України та нормативних актів НБУ.

Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій, які відображені в цій інструкції [5].

Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, повинне прийматися колегіально - Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. НБУ розроблені і діють економічні нормативи стосовно надання кредитів:

Норматив максимального розміру ризику на одного контрагента:

, (1.1)

де Зс - сукупна заборгованість за позичками, між банківськими кредитами та врахованими векселями одного контрагента та 100% суми позабалансових зобовязань, виданих стосовно цього контрагента;

К - капітал банку.

Норматив "великих" кредитних ризиків:

, (1.2)

де Ск - сукупний розмір усіх великих кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобовязань банка.

Норматив максимального розміру кредитів гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру:

, (1.3)

де Ркі - сукупний розмір наданих банком позик, в т.ч. міжбанківських, поручительств і гарантій щодо одного інсайдера комерційного банку

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдером

, (1.4)

де Рк - сукупний розмір наданих банком позик, поручительств та гарантій щодо всіх інсайдерів.

Крім того, Національний банк України забороняє комерційним банкам надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств, придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Безпосередньо кредитні відносини банків з клієнтами-позичальниками повинні ґрунтуватися на Положенні про кредитування №246, яким визначені основні форми і види кредитів, принципи (правила) та умови банківського кредитування. На основі цього Положення №246 комерційні банки самостійно визначаються з власними напрямками та засадами кредитування, що знаходить відображення у Кредитних Меморандумах та Інструкціях, які затверджуються Правлінням кожного банку окремо[ 3 ].

Окремі питання, повязані з консорціумним кредитуванням, регулюються відповідним Положенням №351 [ 4 ].

Консорціумні кредити не є самостійною формою кредиту і базуються на тих же принципах, що й інші види банківських позичок: змінюється лише механізм акумуляції кредитних ресурсів та техніка надання кредиту, які відображені у цьому Положенні.

Так як Законом [1] визначена необхідність управління кредитними ризиками, банки формують резерви під кредитну заборгованість, згідно Положення №279 [8].

На підставі класифікації кредитного портфеля та врахування прийнятого забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування за типами заборгованості:

Стандартна-1%

Під контролем-5%

Субстандартна-20%

Сумнівна-50%

Безнадійна-100%.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість, і використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Останнім часом процес удосконалення кредитних відносин в Україні прискорився. Поштовхом до цього стало прийняття 21 грудня 2000 року нової редакції Закону “Про банки і банківську діяльність” та підготовка низки важливих законопроектів, зокрема проекту Закону “Про банківський кредит”, який нині очікує розгляду у Верховній Раді.

Безпосередньо функціонування кредитного механізму кожного комерційного банку регламентують.

*Положення „Про кредитування”;

*Положення про “Кредитний відділ”;

*Посадові інструкції працівників;

*Технологічні карти.

Таким чином, НБУ і комерційні банки постійно прагнуть удосконалити організацію кредитних відносин в країні, принаймні усунути численні її недоліки. Та оскільки теоретична база і відповідно теоретичне обґрунтування організації кредитних стосунків між банками й позичальниками у нас лише започатковуються, це удосконалення зводиться до постійних змін уже діючих положень, заміни одних (часом нечітких або навіть помилкових) інструкцій іншими (з новими неточностями й помилками), що завдає клопоту і працівниками, і клієнтам банків. Останнім часом процес удосконалення кредитних відносин в Україні прискорився. Поштовхом до цього стало прийняття 21 грудня 2000 року нової редакції Закону “Про банки і банківську діяльність” та підготовка низки важливих законопроектів, зокрема проекту Закону “Про банківський кредит”, який нині очікує розгляду у Верховній Раді.

Делись добром ;)