logo search
Groshi_ta_kredit_shpora-1

18. Сучасний монетаризм. Вклад Фрідмана у монетаристську теорію.

Суч. монетаризм сформувався в 60 –70 роки. Сучасний монетаризм не є принципово новою теорією. Він є відродженою й осучасненою неокласичною кількісною теорією. У процесі розвитку цієї теорії монетаристи спиралися на кейнсіанські дослідження грош. механізму і запозичили з нього те, що не суперечило реальній дійсності.

Формування суч. монетаризму було започатковано виходом у світ наукових праць представників «чиказької школи» на чолі з Фрідманом: «Дослідження в галузі кількісної теорії» та „Історія грошей США”.

Найбільш вагомими елементами суч. монетаризму, які стосуються теорії грошей та монетарної політики, є такі положення:

• Монетаристи дотримуються погляду – вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно гармонійною, здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовн. сили цьому не стануть на заваді.

• Грошова сфера у монетариетів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної ек-ки, що означало відродження «класичної дихотомії», яка розглядає грошовий механізм як екзогенний щодо економіки.

• Монетаристи зосередили осн. увагу у своїх дослідженнях на методах і інструментах монетарної політики.

• Монетаристи в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та інвестиції, впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і вир-во.

• Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера: . Різниця лише втому, що Фішер робить наголос на вплив грош. фактора на ціни, а монетаристи – на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту.

• Поставивши в центр свого дослідження кількісний фактор (М), монетаристи змушені були по-новому сформулювати і «передатний механізм», звівш його до формули: , тобто зміна кількості грошей (М) впливає на попит (По) і через нього на ціни (Ц).

Фрідман запропонував «грошове правило» довгостр. грошової політики, за яким держава повинна не намагатися «накачувати» ефективний попит через довільне нарощування маси грошей, а підтримувати помірне, постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зр-ня ВНП та очікуваної інфляції.