27. Закон грошового обігу.

Грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф=Мн, де Мф – фактична маса грошей в обігу, а Мн – об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн – значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн – їх нестача.

Якщо виходити з принципу моніз-му в трактуванні сутності грошей, єдності процесу їх обігу, то необхідно визнати, що величина Мн включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу – готівкову і безготівкову.

Кількість грошей, у середньому необх. для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грош. одиниці. Цю залежність можна виразити формулою: , де -– сума цін товарів, що реалізуються за певний період, – сер. кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

Якщо врахувати всі фактори, що діють на грошову масу, то величину Мн можна виразити так: , де – сума продажів товарів і послуг у кредит; – заг. сума платежів, строк оплати яких настав; – сума платежів, які погашаються шляхом зарахування боргів.

Величина Мн як об'єктивний центр, навколо якого змінюється Мф, за всіх умов визначається одними й тими ж факторами, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об'єктивно діє і цей закон – закон вирівнювання Мф до рівня Мн.