3. Поняття та система фінансового права

Забезпечення цілеспрямованого функціонування фінансового механізму і відповідно реалізації фінансової політики здійснюється за допомогою норм фінансового права.

Фінансова діяльність держави як діяльність уповноважених органів щодо утворення, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових коштів потребує врегулювання прав, обов'язків та відповідальності суб'єктів, які беруть участь у такій діяльності. У цьому і полягає основне призначення фінансового права - за допомогою його норм формується поле для здійснення фінансової діяльності та реалізації фінансової політики.

Фінансове право — самостійна галузь публічного права, яка містить

сукуп­ність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у створення, розподілу і використання фондів грошових коштів держа­ва органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх завдань та функцій.

Фінансове право це інструмент законодавчого оформлення та практичної реалізації фінансової політики .

Нормами фінансового права регулюють відносини, що виникають під час становлення і функціонування бюджетної, податкової і грошово-кредитної систем; складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів; розподілу доходів і видатків між ланками бюджетної системи; збирання податків та

обов’язкових платежів з підприємств і організацій різних форм власності, а також населення; державного фінансування та кредитування; державного обов’язкового майнового й особистого страхування, державних позик та організації ощадної справи; регулювання грошово-кредитної та валютної систем.

Врегульовуючи ці відносини, норми фінансового права закріплюють права та обов'язки державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та громадян.

Для фінансового права властивою є різноманітність та складність об'єктів правового регулювання, що зумовлено багатовекторністю і динамічністю мої фінансової системи, її зв'язками з усіма структурами суспільного виробництва.

Предметом фінансового права є сукупність суспільних відносин, що витікають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності державні її місцевих утворень. У цих відносинах завжди виявляється владно-організуюча роль держави у розподілі валового внутрішнього продукту і національні доходу, тому вони мають владно-майновий (владно-грошовий) характер.

Важливими ознаками предмета фінансового права є такі:

• організаційний характер, тобто ці відносини існують у сфері публічної фінансової діяльності з метою утворення необхідних суспільству грошових фондів;

• владний характер, тобто у цих відносинах беруть участь уповноважені державою органи, наділені відповідними владними повноваженнями (фінансовою компетенцією) стосовно інших суб'єктів відносин;

• грошовий характер, тобто об'єктом відносин є гроші або грошові в'язання, пов'язані з утворенням і використанням фондів грошових кошт

Метод фінансово-правового регулювання — сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним метод фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-грошових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Метод владних приписів характерний для публічних галузей права — конституційного, адміністративного, кримінального. Однак у кожній галузі застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів становить органічну систему, що уособлює цілісність юридичних і з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правові син, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм порядок їх застосування.

Беручи до уваги специфічний зміст фінансової діяльності, метод владних приписів виявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин складі їх учасників. Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення державного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.

Крім методу владних приписів, для фінансового права характерні метод субординації, метод погодження, метод рекомендації, які набувають все більшого поширення у сучасних умовах, що зумовлено ускладненням суспільних зв’язків , зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відносин. Але найчастіше ці методи застосовуються не самостійно, а в поєднанні з їм методом фінансово-правового регулювання — методом владних приказів і доповнюють його.

Об’єктами фінансового права виступають юридичні або фізичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності та дієздатності.

Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення, юридичні особи (підприємства, установи, організації усіх форм власності, громадські організації), тобто колективні суб’єкти та громадяни (індивідуальні суб'єкти).

Держава як суб'єкт фінансового права виступає в особі уповноваженого органу державної влади місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції ( Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) або органи спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності (Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо).

Фінансове право, як зазначалося вище, складається з великої кількості фінансово-правових норм, сукупність яких виражається складною цілісною системою. Під системою фінансового права мається на увазі об'єктивно зумовлена внутрішня його побудова, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному взаємозв'язку і послідовності.

Можна навести і також визначення системи фінансового права як сукупності, взаємозв'язку і взаємодії всіх фінансово-правових інститутів.

Фінансове право поділяється на два великих блоки фінансово-правових норм — загальну та особливу частини. Така а побудова фінансового права дає можливість здійснювати дослідження загальних і спеціальних питань теорії цієї галузі права, полегшує користування відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства.

До загальної частини фінансового права входять фінансово-правові норми, що закріплюють:

• загальні принципи, правові форми та методи фінансової діяльності державних і місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць);

• систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність; їх

• компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи;

• основні риси фінансово-правового становища інших суб'єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини;

• зміст, форми і методи фінансового контролю.

Норми загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-правових нормах Особливої частини, яка складається з розділів (підгалузей) і

фінансово - правових інститутів. Розділи об'єднують фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини у сфері державного і місцевих бюджетів, позабюджетних цільових фондів, фінансів державних підприємств, загально­державних і місцевих податків та інших обов'язкових платежів, державних видатків, державного та місцевого кредиту; обов'язкового державного страху­вання, грошового обігу; валютного регулювання та контролю.

Джерелами фінансового права є правові акти державних органів законодав­чої, виконавчої влади та місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права. Головне джерело фінансового права — Конституція Украї­ни, в якій закріплено основи правової організації фінансової діяльності держа­ви, її суб'єктний склад у цілому і за окремими напрямами зокрема. Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояс­нюється вагомим значенням бюджету як центральної ланки фінансової сис­теми.

На сьогодні є підстави говорити про наявність в Україні сформованого фі­нансового права. Підтвердженням цієї тези слугує нормотворча діяльність Верховної Ради України, зокрема прийняття Господарського та Бюджетного кодексів, законів у сфері грошово-кредитної системи, закріплення на рівні за­конів компетенції спеціальних фінансових органів, розгляд проекту Податко­вого кодексу тощо. Таким чином, фінансове право не лише відображає суспіль­ні відносини, а й регулює та активно впливає на них.

Зовнішньою формою фінансового права, що відображає його внутрішню структуру, є фінансове законодавство, тобто система усіх упорядкованих від­повідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відноси­ни в державі.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламента­ції. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпо­середньо регулюють фінансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких виділено фінансові засади їх функціонування.

Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповнюватися інс­трукціями. У першому випадку їхні положення є безпосередньою основою для здійснення фінансових операцій. Такий підхід потребує досить глибокої де­талізації законів з урахуванням усіх особливостей фінансової діяльності різ­них суб'єктів. У другому випадку закон визначає тільки загальний порядок фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструкціях, які є лише доповненням до закону і не суперечать йому.

В Україні пряму дію має переважна більшість фінансових законів. Водночас абсолютно всі деталі фінансової діяльності передбачити неможливо та й ви завжди доцільно, тому закони досить часто доповнюються різного роду інструкціями та положеннями. Наприклад, закон про банки і банківську діяль­ність відображає лише загальні засади функціонування банківських установи Конкретні види банківських операцій можуть регламентуватися відповідними

інструкціями з кредитування, безготівкових розрахунків, касових операцій тощо. При використанні законів непрямої дії важливо . щоб інструкції не тільки не суперечили законам, й не коригували їхню дію, адже це може призвести до викривлення фінансової політики.

Дієздатність фінансового законодавства , його відповідність конкретним умовам і завданням значною мірою залежить від узгодженості дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодження ними законопроектів можливе формування дієздатної системи фінансового права.

Таким чином. Виступаючи інструментом законодавчого оформлення та практичної реалізації фінансової політики , фінансове право здійснює активний , але опосередкований ( через фінансову політику і фінансовий механізм) вплив на соціально-економічний розвиток держави та суспільства в цілому.

Лекція 3. Фондовий ринок та його інструменти

План

1. Фондовий ринку та принципи його побудови.

2. Сутність цінних паперів, їх види та функції.

3. Характеристика цінних паперів - як інструментів фондового ринку

4. Учасники фондового ринку