2. Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики

Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окре­мі країни. Фінансовий механізм у широкому розумінні — комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

За допомогою конкретних фінансових форм і методів здійснюються роз­подільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів економічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів. При цьому функціонування фінансового механізму ґрунтується на організаційно-правових положеннях та фінансовій інформації, які забезпечують практичне вико­ристання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань.

Фінансовий механізм у вузькому розумінні — сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення.

Фінансовий механізм може бути охарактеризований як комплекс спеціально розроблених і за­конодавча закріплених в державі форм і методів створення й ви­користання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян.

Фінансовий механізм це, по суті, методичні, організаційні й правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визна­чених відповідними програмами цілей і завдань.

Призначення фінансового механізму зводиться до двох ос­новних функцій — фінансового забезпечення й фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи :

• фінансові методи;

• фінансові важелі;

• фінансові інструменти;

• нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

Основні елементи фінансового механізму наведені на рис.1.

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарську діяльність. У господарський діяльності широко застосовуються такі фінансові методи:

• фінансове планування;

• оперативне управління;

• фінансовий контроль;

• фінансове регулювання;

• фінансове забезпечення.

Фінансове планування – це діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань.

В процесі фінансового планування кожен суб’єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрямки їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Основні завдання фінансового планування такі :

• втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;

• забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;

• виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;

Рис. 1. Основні елементи фінансового механізму

• обґрунтування найбільш вигідних напрямків інвестиційної політики;

• контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

Об’єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб’єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб’єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні.

• Фінансове планування ґрунтується на таких принципах: наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір най оптимальнішого з них;

• комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;

• безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних ­ та оперативних фінансових планів;

• стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;

• оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання

• фінансових ресурсів.

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників,

які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість

фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.

Фінансове планування включає:

фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб’єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);

• поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);

• оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць).

При визначенні фінансових показників використовують такі методи планування :

1. Метод коефіцієнтів передбачає поширення встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу часті сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньо періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Метод коефіцієнтів використовують при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, плануванні доходів. витрат прибутку, величині власних оборотних активів тощо.

2. Нормативний метод передбачає розрахунок фінансових показників основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) стабільними.

3. Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану. Найчастіше використовується для збалансування доходів і витрат фінансового плану.

4. Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю значити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають розвиток фінансових процесів у майбутньому.

5. Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів і ці показники. Використовується при аналізі виконання показників фінансових планів за попередній період.

Фінансове планування передбачає визначення фінансових показників, складання фінансових планів. бюджетів усіх рівній.

Фінансові плани складають, як правило, усі суб'єкти господарювання. При цьому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи, до якої належить суб'єкт господарювання.

Оперативне управління(наступний фінансовий метод).

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процес з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

Об'єктами фінансового управління є фінансові відносини, централізовані і централізовані фінансові ресурси усіх ланок фінансової системи; найважливіші об'єкти управління — фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси.

Суб'єктами фінансового управління є держава в особі законодавчих і виконавчих органів (у тому числі фінансових), а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.

Сукупність усіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат. Тобто управління фінансами — система методів і форм організації фінансових відносин, які застосовує фінансовий апарат для ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності з метою досягнення поставлених цілей запланованих результатів.

Стратегічне управління в Україні (управління фінансами на тривалу перспективу) здійснюють найвищі органи державної влади і управління: Верхов­ій. Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента.

Оперативне управління фінансами здійснює безпосередньо фінансовий апарат, який включає фінансові органи управління (Рахункову палату Верховної Ради України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державну контрольно-ревізійну службу, Державну податкову службу, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування тощо) і фінансові інститути (Національний банк України, банки і небанківські кредитні установи, страхові компанії, фондові біржі, інститути спільного інвестування тощо).

Фінансовий контроль( наступний фінансовий метод).

Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні звітних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку — правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та цільового витрачання коштів із відповідних фондів, порівняння фі­нансових результатів від використання фінансових ресурсів з плановими та виявлення резервів їх збільшення.

Іншими словами, фінансовий контроль — цілеспрямована діяльність уповноважених органів щодо забезпечення законності і доцільності виконання фінансових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики.

Основна мета фінансового контролю:

• дотримання чинного фінансово-господарського законодавства у процесі здійснення фінансової діяльності та окремих фінансових операцій;

• реалізація стратегії фінансування , тобто передбачення змін умов фінансової діяльності і своєчасності пристосування до них.

Фінансовий контроль може проводитися як на рівні держави (макрорівень), так і на рівні суб'єктів господарювання (мікрорівень).

На макрорівні об'єктом фінансового контролю є фінансово-господарські операції, пов'язані з формуванням і використанням державних фінансових ре­сурсів на соціально-економічний розвиток, суб'єктами — державні органи влади і управління в особі постійних комісій Верховної Ради України, Націо­нального банку України, органи податкової та контрольно-ревізійної служб, аудиторські фірми тощо.

Фінансовий контроль держави спрямований на раціональне використання бюджетних коштів, дотримання фінансової дисципліни в державних госпо­дарських структурах, повне та своєчасне виконання фінансових зобов'язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом.

На мікрорівні об'єктом фінансового контролю є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ.

Суб'єктами фінансового контролю на мікрорівні є фінансові мене­джери, керівники підприємств, засновники, незалежні аудиторські організа­ції тощо.

Основні принципи фінансового контролю такі:

• незалежність (не враховуються матеріальна чи моральна зацікавленість перевіряючого);

• гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);

• превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);

• дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди вживаються певні заходи);

• регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);

• об'єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами чинного законо­давства);

• всеохопний характер (якщо можливо, фінансовий контроль має охоплю­вати всі сторони фінансово-господарської діяльності).

• Фінансовий контроль класифікується за певними ознаками (рис. 4.3).

Залежно від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, виділяють такі види фінансового контролю:

Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави (розроблення, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів, контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств, установ організацій, виконанням фінансових зобов'язань перед державою суб'єктів господарювання недержавної форми власності, організацією грошових розра­хунків та веденням фінансового обліку і звітності тощо). Його проводять орга­ни державної влади і управління.

Державний фінансовий контроль поділяють на загальнодержавний і відом­чий. Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють Міністерство фінансів України, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державний митний комітет та інші структури.

Відомчий фінансовий контроль проводиться підрозділами міністерств і відомств. Державних комітетів та інших органів і застосується тільки до підвідомчих підприємств та організацій. Останні роки у зв’язку з ліквідацією окремих міністерств, виникненням та розвитком нових форм власності, масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротився

Громадський фінансовий контроль полягає у виявленні і попередженні різних порушень у фінансовій діяльності підприємств, організацій та установ з ініціативи органів місцевого самоврядування або окремих груп громадян. Його здійснюють : громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору), засоби масової інформації, окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних і фінансових відшкодувань.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль спрямований на перевірку своєчасності зарахування коштів на рахунки в банківських установах, правильності складання і ведення фінансової звітності тощо. Такий вид контролю здійснюється структурними підрозділами підприємства – бухгалтерією, фінансовим відділом, служба фінансового менеджера.

Аудит – незалежний зовнішній фінансовий контроль , що здійснюється на комерційних засадах. В Україні аудит як вид фінансового контролю функціонує з 1993 року, коли був прийнятий Закон України "Про аудиторську діяльність", що визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності був спрямований на створення системи незалежного фінансового контроль метою захисту інтересів власника.

Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його п ноти і відповідності чинному законодавству.

Аудит здійснюється незалежними особами — аудиторами або аудиторськими фірмами. Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників суб'єкта господарювання.

Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського обліку проведення ефективної фінансово-господарської діяльності. Аудиторські фірмами — комерційні організації, і тому всі свої послуги надають за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудитором.

Залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю:

1. Попередній фінансовий контроль проводиться до здійснення фінансової діяльності з метою недопущення незаконних фінансових операцій. Наприклад, бухгалтерія підприємства перед тим, як виписати документи на використання коштів, перевіряє доцільність витрат, їх відповідність потребам згідно з нормами тощо. На макрорівні прикладом такого контролю є про складання і затвердження бюджетів усіх рівнів.

2. Поточний фінансовий контроль застосовують у ході проведення фінансових операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виш Здійснюється бухгалтерськими службами підприємств з метою забезпечення режиму економії у використанні ресурсів та мобілізації внутрішніх резерви.

3. Наступний фінансовий контроль проводять після закінчення певного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року) під час розгляду бухгалтере і статистичної звітності шляхом аналізу та ревізії. Така форма контролю спрямована на узагальнення підсумків виконання фінансових операцій і розроблення фінансової стратегії на майбутнє.

Залежно від мети та завдань фінансового контролю виділяють такі форми:

1. Моніторинг — система заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового контролю, що пов'язана зі спостереженням за фінансовими явищами і процесами і використовується для прийняття оперативних рішень.

2. Внутрішній аудит — форма контролю, що забезпечує функцію незалежну оцінку діяльності органів державного сектору і дає впевненість центральним фінансовим органам виконавчої влади, керівництву органів державного сектору в тому, що система державного управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допущення помилок чи нерентабельності.

3. Інспектування — подальший контроль за дотриманням законодавства ми державного сектору при використанні і розпорядженні фінансовими та матеріальними ресурсами, формуванні бюджетних зобов'язань, веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності, що здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Відмінністю інспектування від внутрішнього аудиту є його фіскальна спрямованість.

Методами фінансового контролю є конкретні прийоми проведення фінансового контролю. Їх поділяють на:

• натуральні, коли перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей та їх відповідність документам (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фактично виконаних робіт тощо);

• документальні, коли контроль здійснюється за наявними документами і, перевірки).

Перевірка — обстеження окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств або їх підрозділів на основі документації та видаткових докуме­нтів і визначення можливості виправлення виявлених порушень. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Ревізія — метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи чи організації на предмет дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, а також і документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Ревізії проводять державні та недержавні органи фінансового контролю. За результатами ревізії складається акт, який є підставою для вжиття заходів щодо виправлення порушень, відшкодування збитків тощо.

Ревізії бувають:

• плановими і позаплановими;

• повними і частковими (залежно від повноти охоплення ревізією фінансово-господарської діяльності підприємства);

• суцільними, ви­бірковими і комбінованими (залежно від обсягу аналізованих даних та повноти залучення документів);

• комплексними і тематичними (залежно від організації проведення); документальними (контроль здійснюється на підставі документів) та фактичними (перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей).

Кожна перевірка і ревізія мають бути ретельно підготовленими. Для цього вивчаються відповідні закони, постанови, інструкції; проводиться ознайомлення з матеріалами попередніх ревізій і перевірок; вивчаються особливості основної діяльності тощо. За результатами підготовчої роботи складається програма ревізії і на її основі розробляється робочий план.

Проведення ревізії здійснюється в такій послідовності:

• представлення повноважень;

• проведення організаційних зборів з відповідальними працівниками підприємства;

• проведення інвентаризації (встановлення відповідності матеріальних цінностей і грошових коштів їх документам);

• особисте ознайомлення з ревізованим об'єктом;

• попередній аналіз господарської діяльності;

• безпосередньо документальна ревізія чи перевірка; систематизація матеріалів ревізії чи перевірки;

• складання акта чи довідки; реалізація матеріалів ревізії чи перевірки; перевірка усунення виявлених недоліків.

При цьому важливо зазначити, що завдання ревізії та перевірки схожі завданнями аудиту, а саме: визначення достовірності інформації, що перевіряється, та відповідність чинному законодавству здійснених фінансово-господарських операцій. Водночас між ними є і суттєві відмінності:

• аудиторська діяльність спрямована на захист інтересів клієнтів, а ревізія на діяльність насамперед захищає інтереси держави;

• зв'язки між організацією, що проводить перевірку, і об'єктом контролю при аудиті — горизонтальні і здійснюються на добровільній основі, а ревізії — вертикальні, тобто здійснюються в порядку адміністративного призначення;

• аудиторські послуги оплачує клієнт або за його згодою орган, який потребує аудиторського висновку; ревізії оплачуються вищестоящим органом або державою;

• і аудитор, і ревізор можуть проводити перевірки вибірковим методом але за умови виявлення порушень аудитор має право обмежитись вибірковою перевіркою і надати можливість клієнту самому виправити помилки за період, а ревізор повинен провести суцільну перевірку за весь період для значення розміру шкоди і встановлення винних;

• ефективність аудиту визначається клієнтом як співвідношення затрат: проведення аудиту і результатів аудиторської перевірки; ефективність ревізії визначається відповідним контролюючим органом, що кількісно відображається розмірами донарахованих у бюджет податків та інших надходжень; |

• результати аудиторської перевірки відображаються в аудиторської висновку і рекомендаціях для клієнта; за результатами ревізії складається акт, що містить організаційні висновки, обов'язкові вказівки, виконання які пізніше контролюється;

• аудитори зобов'язані забезпечити конфіденційність отриманої інформації і результатів аудиту; ревізори мають право їх висвітлити перед громадськістю.

Фінансове забезпечення ( наступний фінансовий метод).

Фінансове забезпечення і фінансове регулювання є узагальнюючими методами фінансового механізму, оскільки включають окремі часткові методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Ці два методи тісно взаємопов'язані між собою і взаємодоповнюють один одне Зокрема, встановлення системи фінансового забезпечення потребує відповідного фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення — формування цільових грошових фондів суб'єктів господарювання у достатньому розмірі та їх ефективне використання.

Основні елементи фінансового забезпечення суб'єктів господарської діяльності

• самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та, розвиток за рахунок власних джерел);

• кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності,

строковості і забезпеченості);

• бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних засадах;

• оренда (передавання майна у користування на певний строк і за певну плату);

• інвестування (вкладання коштів у певні об'єкти з метою отримання при­вабливого соціального ефекту).

Фінансове регулювання ( наступний фінансовий метод).

Фінансове регулювання — метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів.

Фінансове регулювання — це метод здійснення державою функцій управління економічними й соціальними процесами при використанні фінансів. Використовуючи фінанси, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так, надаючи капітал на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за раху­нок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобі­лізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягаєть­ся прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт і послуг.

Фінансове регулювання здійснюється через систему норм і нормативів, лімітів та фінансових резервів.

Основні елементи фінансового регулювання:

• оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів);

• бюджетні трансферти (виділення коштів з бюджету на безоплатних і безповоротних засадах - дотації, субвенції, субсидії).

Фінансові важелі ( складова фінансового механізму).

Фінансові важелі та інструменти — прийоми дії фінансових методів, конкретні форми розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту.

До фінансових важелів належать доходи, нагромадження, податки та обов'язкові платежі, неподаткові платежі, міжбюджетні трансферти, витрати, видатки, фінансові резерви, фінансові стимули, фінансові санкції.

Фінансові інструменти ( третя складова фінансового механізму).

Фінансовими інструментами є: ставки податків і обов'язкових платежів, податкові пільги, норми амортизації, норми видатків з у бюджетних установах, фінансові нормативи, відсотки за користуванням кредитом, ставки орендної плати, штрафи, пеня, ліміти, ставки заробіт­ної плати, пенсій, стипендій тощо.

Важливими елементами фінансовими інструментами є фінансо­ві нормативи, ліміти й резерви.

Нормативи характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фі­нансових ресурсів ( норми .

Ліміти є певними обмеженнями на витра­ти в інтересах держави, підприємця або громадянина.

Резерви мають нейтралізувати вплив не передбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовують такі фінансові інструменти як фінансові стимули:

• заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку і є головним джерелом коштів для матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб та виробничого розвитку;

• бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку економіки (у тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для

• держави; використання державного замовлення; бюджетні кредити; фінансування за рахунок державних коштів державних програм, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів тощо);

• спеціальні фінансові пільги (повне або часткове звільнення від сплати податків застосування диференційованих ставок оподаткування, податковий кредит, надання права на проведення прискореної амортизації).

До фінансових стимулів також відносяться надання податкових пільг, податкових канікул, відстрочення або списання заборгованості по податках, надання державної підтримки та допомоги.

Серед фінансових важелів вагоме місце займають також фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, що мають посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань.

До фінансових санкцій належать: санкції за порушення податкового законодавства (пеня, штрафи), санкції за нецільове використання бюджетних коштів; зменшення або призупинення бюджетного фінансування, скасування наданих раніше пільг; зменшення або припинення бюджетного фінансування; вилучення бюджетних коштів, які використані не за призначенням тощо. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш поширеними є штраф і пеня.

Штраф — це міра матеріального впли­ву на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладаєть­ся, як правило, у твердій грошовій сумі.

Пеня застосовується за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочена Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Нормативно-правове забезпечення( четверта складова фінансового механізму).

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, представлене передусім Конституцією України, численними законами, а також підзаконними норматив­но-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вишу юридичну силу стосовно інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин в Україні відіграють такі закони: "Про власність", "Про систему оподаткуван­ня", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про цінні папери і фондову бір­жу", Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними держав­ними органами на підставі чинних законів. До таких документів належать: укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів, інструк­ції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верхов­ною Радою України тощо.

Ефективність функціонування фінансового механізму залежить також від якості його інформаційного забезпечення. Вичерпна, достовірна, своєчасна зрозуміла інформація є запорукою прийняття оптимальних фінансових рі­шень, спрямованих на забезпечення економічного розвитку і соціальних по­треб громадян. Інформаційне забезпечення складається з різних видів еконо­мічної, фінансової та іншої інформації.

До джерел фінансової інформації належать показники, що характеризують макроекономічний розвиток країни, окремих галузей, кон'юнктуру фондово­го і грошового ринків, повідомлення про фінансову діяльність контрагентів і конкурентів, фінансова звітність суб'єктів господарювання тощо.

Організаційне забезпечення реалізації фінансової політики через фінансо­вий механізм полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та інституцій, визначенні їх функцій і повноважень з метою забезпечення повно­ти здійснення фінансової політики та досягнення координації дій усіх суб'єктів. Кожен з фінансових органів та інституцій має власну сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі.

У сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдоско­налення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішу­ються при цьому, є такі:

• забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

• забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

• науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

• підвищення результативності фінансового контролю;

• вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

• адекватне нормативно-правове, інформаційне і організаційне забезпе­чив функціонування усього фінансового механізму.

Стан фінансового механізму та ступень його довершеності залежать від удосконалення господарського механізму в цілому та окремих його елементів зокрема (механізмі ціноутворення, механізму економічного стимулювання. кредитного механізмі тощо.)

Підводячи підсумки, можна сказати, що фінансовий механізм у цілому — це принципова схема практичного використання фінансів в економіці держави, їх впливу на відповідні процеси. Водночас він має свої відмінності щодо практичного застосування на рівні держави, підприєм­ницької структури, фінансового інституту чи групи громадян.