logo
infrastruktura_2_chastina_pdf

Тема 4. Параметри й індикатори аналізу ринкової інфраструктури сфери послуг.

Фактори позитивного та негативного впливу на розвиток інфраструктури сфери сервісного обслуговування, методи їх оцінки.

Показники оцінювання стану та розвитку інфраструктури ринку послуг.

Методичні основи інфраструктурної забезпеченості економіки.

Склад інфраструктури як цілісної обслуговуючої системи

На початку 90-х років XVTÏÏстоліття І.В. Ґете писав: "Певна форма є як би внутрішнім ядром" яке по -різному утворюється під впливом зовнішньої стихії, що детермінує...". Даною фразою І. Ґете цілком чітко формулює поняття про органічну цілісність форми як про певну системну структуру" яка сама себе організує, підтримуючи відправлення функцій, спрямованих як на самовідтворення, так і на коригувальну організаційну дію стосовно базового середовища, тобто діяльності, що визначає відповідний рівень інфраструктурного забезпечення. Звідси випливають дві основні ідеї, які практично взаємообумовлені й застосовні до господарського регіонального комплексу:

Вітчизняна й світова практика розвитку регіонального господарства

свідчить, що складні в цей час основні тенденції розвитку інфраструктури можна назвати періодом ринкового "переосмислення" сутності, змісту, форм, ролі й місця в економіці, оскільки об'єктивні реалії економік країн із частково вільними економічними системами вимагають серйозних змін у сформованій системі поглядів на інфраструктуру. При цьому слід виходити з того, що сутність як філософська категорія характеризує стійкі внутрішні сторони, що залишаються в понятті, і зв'язки будь -якого об'єкта. По своєму змісту сутність являє собою "сукупність найбільш глибоких, стійких властивостей і відносин предмета, що визначають його походження" характер і напрямку розвитку". Зміст поняття відрізняється від сутності, тому що по своїй етимології припускає можливість і реальність постійних змін і відновлень на основі відбиття об'єктивних реалій того або іншого процесу в господарському житті.

Що відбувся в країні зміни, підвищення ролі й значення інфраструктурних складових економічної системи" активне включення в механізм прийняття рішень маркетингової концепції створили для цього об'єктивні передумови.

У недалекому минулому в практиці господарювання явно недооцінювалася роль інфраструктури, по-перше, як науки, по-друге, як методу ведення господарства, по-третє, як об'єктивного виду діяльності", що забезпечує загальні умови функціонування господарюючих елементів у рамках відповідної економічної системи, по-четверте, як фактора, що обумовлює створення, що й визначає можливість, "зовнішньої - непрямої економії", в­п'ятих, як елемента, що сприяє задоволенню попиту на надання перспективних послуг.

Більшість керівників центральних планових органів, підприємств і організацій" вихованих в умовах централізованого розподілів" командно - адміністративних методів керування господарством практично не враховувало дані аспекти" недооцінювало роль інфраструктури в розв'язку господарських завдань і, як результат, не приділяло формуванню й розвитку інфраструктури відповідного уваги. Однак функціонування економічної системи (регіону, держави) припускає наявність і результативна дія певних взаємозалежних сфер діяльності, для складених елементів яких існує свій набір завдань,' визнаних необхідними. Гармонічний розвиток цілісної економічної системи - регіону, можливо лише при неодмінному дотриманні закону вартості: сума цін товарів (товарне виробництво) і товарних послуг (послуг, створених інфраструктурою й таких, що знайшли попит у споживача) дорівнює сумі вартості. Це об'єктивно, тому що сума вартості перебуває в прямої залежності від величини витрат, витрачених на виробництво всієї сукупності необхідних для суспільства товарів і послуг. При цьому можливо зниження прямих витрат виробництва при паралельному росту соціальних, а оскільки ріст соціальних витрат може перекривати скорочення прямих (що має місце в цей час), те сума цін товарів і послуг повинна зростати; Теза про механічне зростання вартості товарів і вторинному перерозподілі доходів за рахунок участі в процесі виробництва послуг галузей інфраструктури непереконливий. Зростання доходів осіб, зайнятих у виробництві послуг (держапарат, оборона, утвір, транспорт, посередництво та ін.), відбувається паралельно е збільшенням доходів зайнятих у сфері товарного виробництва й, головне, зростання витрат праці в галузях інфраструктури об'єктивно повинне вести до підвищення частки доходів функціонерів даної сфери. Проф. А.Картер відзначав, що "галузі загального призначення (інфраструктура) роблять таку продукцію (енергію, послуги транспорту, торгівлі, зв'язки та ін.), яка входить у витрати практично на всіх підприємствах економіки й необхідна для створення дуже широкого кола товарів"

Механізм господарської діяльності цих галузей незважаючи на їхню функціональну спільність неоднорідний. Частина із усієї сукупності галузей інфраструктури може існувати в умовах твердої ринкової конкуренції (посередництво, дорожня мережа, зв'язок, окремі види транспорту та ін.), інша ж - об'єктивно є "природньою монополією" і підпадає під державну опіку - регулювання на федеральному або на регіональному рівні. Причини тут різноманітні: неможливість дублювання, високі капітальні вкладення в розвиток і функціонування інфраструктурного елемента (атомна енергетика), заборона дублювання даного виду діяльності на рівні підприємницької ініціативи через державні інтереси (спецзв'язок), державна монополія на діяльність в області безпеки, оборони та ін.

Світова практика знає приклади активного втручання держави у функціонування галузей інфраструктури через їхню низьку прибутковість і високої частки основного капіталу в структурі доходів (післявоєнна націоналізація в Західній Європі). Крім цього, слабка привабливість окремих елементів інфраструктури обумовлена іммобільністью основного капіталу, нездатного швидко переміщатися в інші галузі у зв'язку з його територіальною розкиданістю й значною вартісною величиною. Істотними недоліками цього плану є також коливання ділової активності й різке, обвальне падіння цін акцій на фондовому ринку, що спостерігалося в нашій країні. Усе вищесказане дозволяє зробити висновок: розвиток інфраструктури на будь -якому рівні економіки вимагає державного регулювання для створення загальних умов функціонування капіталу й не має своєю метою одержання прямого ефекту, а лише спрямоване на забезпечення результативного функціонування всіх елементів регіонального господарського комплексу.