logo
infrastruktura_2_chastina_pdf

Тема 3. Інфраструктура ринку послуг.

Отже, інфраструктура сфери послуг є невід'ємним компонентом ділових відносин суб'єктів бізнесу. Вона є сукупністю організаційно-правових форм, що опосередковують ділові відносини і пов'язують їх в єдине ціле.

Особливостями інфраструктури сфери послуг є специфічне функціональне призначення; допоміжний характер; поєднання споживання корисного ефекту з процесом виробництва в основних галузях; багатоцільовий характер; висока фондо- і капіталомісткість. Класифікацію її здійснюють залежно від об'єктів обслуговування, рівня функціонування, співвідношення розвитку основного виробництва та інфраструктури (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Класифікація інфраструктури ринку послуг

Ознака

Вид

За об'єктами обслуговування

  • виробнича;

  • соціальна;

  • інституціональна

За рівнем функціонування

  • міжнародна;

  • народногосподарська;

  • галузева;

  • регіональна;

  • локальна

За співвідношенням розвитку основного виробництва інфраструктури

  • випереджуюча;

  • одночасна;

  • запізніла

Відособленими видами інфраструктури ринку послуг є виробнича інфраструктура ринку послуг(галузі народного господарства, що забезпечують виробничо-технічне обслуговування відтворювального процесу);соціальна інф­раструктура ринку послуг(галузі народного господарства, що створюють загальні умови відтворення трудового потенціалу країни, регіону);інституціональна інфраструктура ринку послуг(галузі народного господарства, що забезпечують політико -правове і соціально-економічне функціонування суб'єктів сфери послуг).

Основними елементами інфраструктури бізнесу на ринку послуг є кредитна та емісійна системи; комерційні банки; податкова система; митна система; система регулювання зайнятості населення; система вищої і середньої економічної освіти; інформаційні технології та засоби ділової комунікації; система страхування; торгові палати; організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах; аукціони, ярмарки та інші форми організованого небіржового посередництва; комерційно-виставкові комплекси; консалтингові компанії; аудиторські компанії; професійні спілки найманих працівників.

Інфраструктурі ринку послуг належать такі функції:

Функціонально інфраструктурне забезпечення ринку послуг має блокову структуру, збалансованість якої досягається методом створення інформаційної бази у процесі реалізації економічного моніторингу. Це означає, що моніторинг підсистем (блоків) є головним інструментарієм дослідження інфраструктури ринку послуг як цілісної системи. Системоутворюючими факторами (ознаками) інфраструктурних підсистем є:

а) співвідношення розвитку виробництва і реалізації послуг із розвитком інфраструктурного забезпечення;

б) рівень функціонування підсистем;

в) належність підсистеми до виробничої або невиробничої сфери.

Із розвитком інфраструктури підвищується маневреність і мобільність ринку послуг, завдяки чому прискорюється розвиток науково -технічного прогресу, скорочуються терміни впровадження нових технологій надання і реалізації послуг, прискорюється обіг основних та оборотних фондів.

Формування сталих ринкових відносин в Україні передбачає збалансований розвиток ринку послуг та інфраструктури, здатної зв'язати в єдине ціле всі галузі сфери послуг і підприємства різних форм власності, що функціонують у ній.

Фактори впливу на розвиток ринку послуг.

Ринок послуг грає усе велику роль у соціально -економічному організмі сучасного суспільства, тому важливо знати, які фактори визначають його розвиток. Ці фактори різноманітні: від сугубо економічних до ментальних, психологічних; від макроекономічних до мікроекономічних. У числі факторів відзначимо наступні:

Кожний з перерахованих факторів може бути розглянутий більш глибоко.

Класифікаційні ознаки структури ринку послуг

Ринок послуг це відносно нове і динамічно розвиваюче явище, його структура ще не склалася. Деякі автори, наприклад Е. В. Песоцкая, приводять укрупнену структуру ринку послуг, але, здається, що така структура не повною мірою характеризує сучасний ринок послуг (мал. 5.1). Пропонуємо читачам самостійно уточнити її.

Характеристика ринку послуг припускає розгляд його видів. Використовуючи різні ознаки, можна виділити наступні види ринку послуг.

  1. По сфері охоплення (у просторовому розрізі) розрізняють: світовий (міжнародний, зовнішній), національний (у рамках однієї країни, чи внутрішній), місцевий (локальний) ринки. Виділяють ще регіональний ринок послуг, що може бути як частиною світового (наприклад, ринок послуг країн ЄС, ринок послуг країн Азіатсько -Тихоокеанського регіону), так і частиною національного (мова може йти, наприклад, про ринок послуг Прибайкальського регіону, ринку послуг Європейської частини Росії, ринку послуг якої -небудь чи області ряду областей Росії) ринку.

  2. По ступені легітимності:легальний (діючий у рамках правового полючи) і тіньовий ринок послуг. Для України оцінка та вивчення цих ринків послуг надзвичайно актуальні. Перехід до ринкового господарства визначив прискорений розвиток сфери послуг, а її специфіка полягає в тому, що в сфері послуг звертаються в основному готівку і домінує малий бізнес. В умовах слабкої і суперечливої законодавчої бази, непослідовних дій держави сфера послуг стала одним з найважливіших елементів тіньової економіки.

Ринок послуг сфери

Житлово-комунальний ринок

комунікаційно-

Ринок суспільного харчування та торгівлі

побутового

обслуговування

Ринок побутових послуг

І

Ринок послуг

Ринок послуг в галузі освіти

сфери

Ринок послуг сфери культурного

культурно -

обслуговування

просвітній сфері

1

Ринок послуг сфери масової інформації

Р

И

Н

О

К

Ринок послуг охорони здоров’я населення та підтримки суспільно гігієни та санітарії

Ринок послуг в галузі фізичної культури та спорту

П

О

С

Л

У

Г

Фінансово-кредитний страховий ринок

Ринок послуг в сфері охорони суспільного порядку

Ринок послуг в сфері збереження та відновлення здоров’я людини

Ринок послуг сфери управління, регулювання та обміну

Ринок послуг в сфері управління

Рис. 5.1. Укрупнена структура ринку послуг

Тіньовий ринок у цілому, у тому числі тіньовий ринок послуг, є (хоча й у різних масштабах) у всіх країнах, більш того, по своїй специфіці саме сервісні види діяльності складають значну частину тіньової економіки (мал. 5.2). Інтенсивність латентних процесів (рівень приховання виробництва і розміри схованих доходів) оцінюється на основі думок експертів і даних обстежень бюджетів домашніх господарств.

ховаються применшуються з метою ухиляння від сплати податків, внесків у соціальні фонди, виконання адміністративних обов'язків (дотримання трудового законодавства, вимог безпеки, ведення звітності і т.д. ). На думку О. Моргенштерна, "результати можуть бути вкрай сумнівними в основному через наявність тієї дуже істотної частини інформації, що навмисно спотворюється через острах платити податки"2.

Неформальна діяльність здійснюється некорпоративними підприємствами, що належать домашнім господарствам, для забезпечення доходу і зайнятості їхніх членів, а також тими підприємствами, де відносини між наймачем і працівниками не оформлені юридично.

Нелегальне виробництво включає ті підприємства, зайняті незаконним чи виробництвом збутом, що здійснюють реальний виробничий процес і випускають товари і послуги, на які є ринковий попит, і ті, котрі не мають права на даний вид діяльності.

  1. По ступені регулируемости розрізняють вільний і регульований ринки послуг. Підкреслимо, що цілком вільного (тобто абсолютно вільного від державного регулювання) ринку послуг не існує. Дуже жорстко регулюються ринки таких послуг, як медичні, освітні, транспортні, охоронні.

  2. За рівнем насиченості розрізняють ненасичений (дефіцитний), надлишковий і рівноважний ринки. Рівновага ринку послуг (як і будь -якого іншого ринку) є ідеальним станом, але може реально складатися на якийсь момент часу. Дефіцитний і надлишковий ринки характеризуються відповідно ситуаціями, що одержали назви "ринок виробника"3 ("ринок продавця") і "ринок споживача" ("ринок покупця").

Ринку продавця(seller'smarket) притаманне домінування виробника, коли попит значно перевищує пропозиція послуг. Конкуренція серед виробників послуг практично відсутній, у силу чого споживачі позбавлені можливості вибору, змушені користатися тими послугами, що пропонує виробник, культура їхнього надання дуже невисока. У такому випадку практично всі послуги реалізуються, навіть якщо вони не відповідають запитам споживачів, не відрізняються високою якістю. Пріоритет віддається кількості, а не якості, якій приділяється мінімальна увага.

При насиченні ринку послугами домінувати починає споживач, тому виділяють ринок споживача (ринок покупця buyer'smarket). Йому властива відсутність монополії виробництва послуг і як наслідок визначена (велика чи менша) воля вибору споживача, що може віддавати перевагу послугам, що підходять йому за ціною, культурі сервісу, витратам часу. В економічно розвитих країнах з початку 50-х років ХХ в. пропозиція товарів сталася обганяти ріст попиту на них, у результаті чого ринок продавця став перетворюватися в ринок покупця. У Росії ситуація "ринок споживача" стосовно до більш-менш широкого кола послуг стало реально складатися тільки з другої половини 90-х років ХХ в.

Суб’єкти ринкових відносин в сфері послуг.

Вивчення ринку послуг припускає розгляд діючих на ньому суб'єктів.

Основними суб'єктами ринкових відносин у сфері послуг виступають:

  1. держава в особі уряду, державних органів і державних підприємств;

  2. підприємці і приватні підприємства різноманітних форм власності і

господарювання, що поставляють на ринок різні послуги;

  1. домогосподарства;

  2. некомерційні організації^;

  3. закордонні суб'єкти ринку послуг5.

Класифікація виробників послуг приведена на мал. 5.3.

Виробники послуг

—»Домашніх господарства, що виготовляються послуги для власного споживання;

Національні

корпорації;

>

Іноземні корпорації

—»Домашніх господарства, що виготовляються послуги для власного споживання;

—»Домашніх господарства, що виготовляються послуги для власного споживання;

—»Зареєстровані індивідуальні підприємці, без створення юридичної особи.

Рис. 5. . Класифікація виробників послуг

Джерело. Суринов А. Е.Официальная статистика в России: проблема реформирования. М.: ИИЦ «Статистика России», 2002. С. 104.

Дамо опис основних суб'єктів ринкових відносин у сфері послуг.

  1. Держава в особі уряду, державних органів і державних підприємств. Роль держави на ринку послуг двояка. З одного боку, воно коштує над усіма суб'єктами господарювання і його роль складається у виробленні "правил гри" для найрізноманітніших суб'єктів діяльності. З іншого боку, державні установи і державні підприємства (а також муніципальні) роблять, продають і купують визначений (часто дуже важливий) набір послуг. Причому держава може робити підприємствам і населенню платні послуги, але визначена частина послуг надається не на ринковій основі, тобто "безкоштовно", особливо це стосується виробництва і надання чисто суспільних благ. Але нічого безкоштовного, як відомо, не буває. Так це є і з безкоштовними послугами. Як ми вже говорили, у дійсності держава стягує за них плату у виді податків, зборів. Тому продаж державою ряду послуг просто відбувається не в явної, а в схованій формі. Надаючи платні послуги, державу виступає на стороні ринкової пропозиції послуг. Варто брати до уваги, що державні (і муніципальні) підприємства й організації можуть мати статус як комерційних, так і некомерційних.

Разом з тим держава коштує і на стороні ринкового попиту, тому що купує в домогосподарств послуги праці для здійснення діяльності в державних органах і організаціях. Крім того, державні установи пред'являють попит на

різноманітні послуги, що робляться підприємствами сфери бізнесу.

Зараз чітко сформувалося розмежування послуг проміжного характеру і послуг кінцевого споживання. Таке розмежування запропонував ще в 30-х роках ХХ в. Саймон Коваль один з основоположників офіційної статистики національного доходу США. У нашій країні цю точку зору висловлював у 70-і роки В. Рутгайзер.

До кінцевих послуг, на думку С. Коваля, відносяться ті, котрі виявляються державою безпосередньо населенню: послуги медицини, утворення, музеїв, театрів, розважальних об'єктів. Вони повинні включатися в національний доход країни.

Проміжними цей автор вважає послуги державних органів (поліції, судів, армії й ін.), спрямовані на підтримку порядку усередині країни і її зовнішньої безпеки. До проміжних послуг С. Коваль відносив і деякі послуги органів загального керування, наприклад в області регулювання економіки. Діяльність, здійснювана при наданні проміжних послуг, не створює кінцевого економічного блага, тому не повинна враховуватися при розрахунку національного доходу.

Говорячи про державу як про виробника послуг, потрібно пам'ятати про два фундаментальні принципи, що давно застосовуються у світовій практиці господарювання. Перший принцип полягає в тому, що держава не повинна конкурувати з приватним сектором у виробництві і продажі звичайних (стандартних) товарів і послуг. Другий принцип обмежує економічні функції держави в основному виробництвом так званих суспільних благ, до яких відносяться, зокрема , оборона, нагляд за виконанням законів і т.д..

  1. Приватні підприємства різноманітних форм власності і господарювання і підприємці, що поставляють на ринок різні послуги. Сфера бізнесу робить послуги населенню (домогосподарствам), державі, іншим підприємствам і організаціям. Спектр послуг сфери бізнесу надзвичайно широкий і різноманітний від найпростіших до самих складних (стільниковий зв'язок, інжинірингові послуги, консалтинг і т.д. ). Звичайно це платні послуги, тобто вони проходять через ринковий оборот і здобувають грошову оцінку за допомогою ринкових інструментів. Сфера бізнесу виступає на стороні пропозиції та попиту послуг, тобто активно формує обсяг ринкової пропозиції послуг і визначену частину ринкового попиту послуг. Підприємствам і підприємцям приходиться купувати послуги, що робляться державою, а також іншими підприємствами і підприємцями, що діють у сфері послуг. Як ми відзначали вище, об'єктами таких покупок стають послуги транспорту і зв'язку, ремонтної, освітньої, науково -консультаційної, інжинірингової, комунальні, послуги охорони здоров'я, установ культури, спорту і т.д..

  2. Домогосподарства. Спочатку необхідно пояснити, що розуміється під домогосподарством, тому що в росіян склалося про нього обивательське представлення. Домогосподарство це економічна одиниця в складі одного чи декількох облич, об'єднаних, як правило, загальним бюджетом і місцем проживання. Як характерні риси потрібно відзначити наступні:

а) домогосподарства є власниками факторів виробництва (ресурсів);

б) вони самостійно приймають рішення по використанню цих факторів;

в) домогосподарства прагнуть до максимізації корисності наявних

ресурсів у відповідності зі своїми інтересами.

До домогосподарств відносять усіх споживачів, найманих робітників, власників великих і дрібних капіталів, землі, засобів виробництва.

Будучи власниками таких факторів виробництва, як праця, підприємницька діяльність, домогосподарства виступають постачальникам послуг (праці, підприємницької діяльності) на ринок, тобто формують поряд з іншими суб'єктами ринкова пропозиція послуг. Покупцем цих послуг стає держава, підприємства і до деякої міри самі домогосподарства, що залучають для надомної роботи няньок, репетиторів і ін. Крім того, домогосподарства купують різні види державних послуг. Але основну частку в послугах, що здобуваються домогосподарствами, займають споживчі і соціальні послуги, необхідні для повсякденного життя. Таким чином, домогосподарства формують величезну частину ринкового попиту на ці види послуг. У сучасній економіці домашні господарства виступають одним з найважливіших ринкових інститутів. Розвиток і багатство домашніх господарств безпосередньо впливає на масштаби і структуру ринку послуг. Це порозумівається тим, що домогосподарство завжди розташовує визначеним прибутково -майновим потенціалом (багатством).

"Багатство домогосподарств включає:

  1. Для розвитих країн останнім часом звичайним явищем і суб'єктом, що діє в сфері послуг, стали некомерційні організації. До їхнього числа відносяться такі організації, що не ставлять основною метою своєї діяльності одержання прибутку.

У сучасному суспільстві некомерційні організації створюються і діють у наступних цілях:

споровши і конфліктів;

Отже, до таких організацій можуть відноситися лікарні, школи, музеї, бібліотеки, театри, наукові й інформаційні центри, вузи, адвокатські колегії, профспілки, політичні партії і т.д..

Некомерційна організація визнається офіційно існуючої тільки після проходження державної реєстрації як юридичне обличчя. При цьому вона може бути державної і недержавний і виступати у виді суспільної і релігійної організації, фонду, установи (державного і муніципального), некомерційного партнерства, автономної некомерційної організації, споживчого кооперативу, об'єднання юридичних осіб (асоціації, союзу) (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Характеристики деяких організаційно -правових форм некомерційних організацій

Права

засновників

Засновниц

ькі

документи

Майнові права некомерційни х організацій

Член­

ство

Відповідальність

засновників

Розподіл

прибут­

ків

Установа

Зберігають

майнові

права

Статут

Майно на правах оперативного управління

Ні

Субсидіроварна

відповідальність

Ні

Фонд

Не мають

майнових

прав

Статут

Власник

майна

Ні

Засновники не несуть

відповідальності по зобов’язанням організації

Ні

Автономна некомерційна організація

Не мають

майнових

прав

Статут

Власник

майна

Ні

Засновники не несуть

відповідальності по зобов’язанням організації

Ні

Державні корпорації

Не мають

майнових

прав

Статут

Власник

майна

Є

Засновники не несуть

відповідальності по зобов’язанням організації

Ні

Некомерційне партнерство

Зобов’язанн

я

Статут

Власник

майна

Є

Засновники не несуть

відповідальності по зобов’язанням

Ні

організації

Асоціація, союз

Не мають

майнових

прав

Статут та установчи й договір

Власник

майна

Є

Субсидіроварна

відповідальність

Ні

Суспільна організація

Не мають

майнових

прав

Статут

Власник

майна

Ні

Засновники, члени не несуть відповідальності по зобов’язанням організації

Ні

Суспільний рух

Не мають

майнових

прав

Статут

Власник

майна

Ні

Засновники, члени не несуть відповідальності по зобов’язанням організації

Ні

Джерело. Шекова Е. Л. Економіка і менеджмент некомерційних організацій: підручник. Спб.: Лань, 2004. С. 8 9.

Законодавством дозволене утворення некомерційних організацій в різних сферах діяльності, але основна їхня частка діє саме в нематеріальному виробництві, займаючись наданням різних послуг, у тому числі на платній основі. Виникаючі за рахунок цього доходи використовуються на відшкодування витрат.

Помітимо, що створення і робота некомерційних організацій, як правило, вимагають пошуку додаткових фінансових джерел. У зв'язку з цим виникла така професійна послуга в області управління, як фандрейзінг (від англ. fundraіsіng пошук, добування засобів), що одержала поширення в соціально - культурній сфері з метою формування бюджету за рахунок залучення засобів спонсорів, меценатів, а також з інших джерел. Розширення по видах сервісної діяльності некомерційних організацій і посилення їхнього значення в розвитих країнах стало спостерігатися з 70-х років ХХ в., а вже в 90-і роки частка цих організацій в окремих галузях зробилася настільки істотної, що ігнорувати її стало неможливо.

Одержання прибутку некомерційними організаціями не заборонено законодавством багатьох країн. Але прибуток, по -перше, повинна носити обмежений характер, по-друге, не може розподілятися ні між власниками (засновниками), ні між працівниками (учасниками) цих організацій (крім споживчих кооперативів), а повинна йти на реінвестування.

"Наприклад, прибуток організацій охорони здоров'я використовується на надання населенню додаткових видів медичних послуг і збільшення обсягу послуг вже існуючих. Прибуток наукових організацій витрачається на здійснення нових проектів, придбання потрібного їм для здійснення своїх задач устаткування і сировини. Прибуток громадських організацій і об'єднань йде на розширення спектра послуг, наданих їх учасникам, на удосконалювання матеріальної бази і т.д. "[Юр'єва Т. В. Економіка некомерційних організацій:

навчальний посібник. М.: Юристъ, 2002. С. 36.]

Соціально-економічна роль некомерційних організацій, у тому числі недержавних, у сучасних умовах відчутне зростає й у закордонних державах, і в останні роки в Україні. Як підкреслює Т.В. Юр'єва, у процесі функціонування некомерційні організації в більшій мері, чим державні, випливають законам ринку, що виражається у швидкій реакції на попит, прагненні підвищити якісні характеристики своєї діяльності і т.д. На її думку, "функціонування недержавних некомерційних організацій спрямовано не на заміну створюваних приватним бізнесом і державою економічних благ, а, навпроти, на розширення структури суспільних потреб, створення можливостей для додаткового альтернативного надання економічних благ споживачам. З цього погляду недержавні некомерційні організації сприяють посиленню конкуренції між різними секторами економіки, що позитивно позначається на соціально - економічному розвитку суспільства"8.

Помітимо, що трохи інша точка зору на діяльність некомерційних організацій зустрічається в західній літературі.

"У більшості країн діяльність некомерційних організацій, особливо тих, котрі належать державному сектору, зазнає гострої критики. Громадськість не влаштовують насамперед низька продуктивність і неефективність подібних компаній, штат більшості таких організацій явно роздутий. Некомерційні організації обох секторів не мають чи стимулів можливостей, на відміну від комерційних компаній, знижувати накладні й адміністративні витрати, а інвестиції роблять мінімальний ефект на результативність їхньої діяльності... Державні організації відрізняються уповільненою реакцією на виникаючі проблеми. Бюрократія і занадто складні системи утрудняють визначення і швидке рішення навіть найпростіших проблем. У них часто отсутствует орієнтація на споживача, лише деякі ставлять перед собою ціль "захоплювати покупця". Створюється враження, що багато державних організацій печуться винятково про зручності персоналу, а єдина їхня задача збереження робочих місць для своїх співробітників... Недовіра до некомерційних організацій і стало рушійною силою їхньої приватизації... Низька ефективність діяльності більшості некомерційних організацій порозумівається трьома причинами відсутністю показників прибутку, незалежністю фінансування від ринку і монопольним положенням".[Дойль П. Менеджмент: стратегія і тактика.Спб.: Питер, 1999. С. 474 476.]