4. Сутність та функції банків

Банк - це юридична особа, яка має виняткове право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення цих коштів від свого імені на власний ризик, а також відкриття та ведення рахунків фізичних і юридичних осіб.

У визначенні фігурують три основні функції, що є базовими операціями комерційних банків. Окрім базових, комерційні банки можуть виконувати, залежно від потреб клієнтів, різноманітні інші фінансові операції, яких налічується понад 200 (валютні, трастові, гарантійні, агентські та ін.). При цьому комерційним банкам заборонено діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (крім торгівлі валютними цінностями), а також діяльність у всіх видах страхування.

Комерційні банки є особливою категорією підприємств, що отримали назву фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші незадіяні грошові кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, й надають їх у користування іншим економічним агентам, які відчувають потребу в додатковому капіталі. Фінансові посередники, таким чином, виконують важливу функцію перерозподілу капіталу між сферами діяльності та конкретними їх учасниками.

Банківська діяльність здійснюється на підставі певних принци­пів. Першим і базовим принципом є робота в межах реально наявних ресурсів; це означає, що комерційний банк повинен не тільки забезпечувати кількісну відповідність між своїми ресурсами і кредитними вкладеннями, а й управляти трансформаційними процесами пасивно-активних операцій. Жорстку залежність активів банку від характеру його пасивів потрібно враховувати у разі визначення економічних нормативів діяльності банків і регулювання їхніх операцій.

Принцип роботи в межах реально залучених ресурсів як фундамент комерційної діяльності підвищує зацікавленість банку в нарощуванні депозитів. Так розвивається справжня конкуренція за пасиви та стимулюється пошук із боку банків найефективніших сфер вкладання своїх ресурсів, тобто в найрентабельніші й найдинамічніші галузі.

Другим важливим принципом діяльності комерційних банків є повна економічна самостійність, що передбачає й економічну відповідальність банку за результати своєї діяльності, а не лише свободу розпорядження власними ресурсами банку і вільний вибір клієнтів та вкладників. За своїми зобов'язаннями комерційний банк відповідає не тільки в межах прибутку, а також власним капіталом і майном.

Згідно з третім принципом, банк діє відповідно до ринкових критеріїв прибутковості, ризику та ліквідності.

Четвертий принцип роботи комерційного банку полягає у тому, що його діяльність можна регулювати тільки непрямими економічними методами (наприклад, установлення економічних нормативів). Держава визначає "правила гри" для комерційних банків, однак не може давати їм наказів щодо здійснення певної діяльності.

Ключова роль банків у фінансовій системі та національній економіці пояснюється специфікою банківської діяльності:

1) банки залучають і зберігають суспільні ліквідні кошти. Наявність та примноження цих коштів є суттєвим яинником стабільності й розвитку фінансової системи;

2) банки використовують ці кошти для кредитування й інвестування, тобто залучають обмежені заощадження у виробничий процес. За умов ринкової економіки ці кошти необхідно спрямовувати в економічні сектори, які можуть використовувати їх ефективніше та продуктивніше. Таким чином, банки впливають на структуру економіки та можливості економічного зростання;

3) банки є провідниками монетарної політики центрального банку. Сильна та пристосована до економічних умов банківська система необхідна для оперативного передавання імпульсів монетарної політики всій фінансовій системі;

4) комерційні банки створюють основу механізму національних розрахунків та функціонування платіжної системи. їхня надійність й ефективність - важливий компонент розви­неної економіки. Крім того, проблеми з розрахунками можуть мати серйозні та глибокі негативні наслідки з огляду на високий ступінь взаємозв'язку фінансової і виробничої систем;

5) зважаючи на те, що інтеграція фінансової системи значна, розвиток кризи в одній національній банківській системі негативно впливає на стабільність банків в інших країнах;

6) банки - довірчі організації,. оскільки в основі їхньої діяльності лежить довіра з боку суспільства, без якої банківська система не може сподіватися на надходження коштів. А це негативно позначиться на розвитку економіки.

Тому банки в усьому світі піддають державному нагляду і контролю більше, ніж підприємства інших видів діяльності, а метою державного регулювання є надійність банків і стабільність їхнього подальшого розвитку, дотримання законів та нормативів діяльності, уникнення надмірного ризику й монополізації діяльності, задоволення потреб клієнтів і кредиторів.