2. Методи перестрахування
Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикових ситуаціях. Отже, роль перестрахування важко переоцінити.
За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.
Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Страховик, починаючи роботу в нових для нього видах страхування, як правило, активно використовує перестрахування, що дає йому можливість набувати потрібного досвіду безпечним для себе шляхом.
Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін. Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передавання найбільш небезпечних ризиків.
Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі: * факультативні;
* облігаторні (договірні);
* факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані).
Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику. Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших приймань від компанії-цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення подробиць щодо ризиків і т. ін.). Переваги факультативного методу полягають ось у чому:
* у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох пе-рестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);
* у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.
Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.
Власне утримання - економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:
* окремо за страховим полісом;
* за одним ризиком;
* за групою ризиків.
Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у відсотках страхової суми об'єкта. Складним питанням для практичного перестрахування є визначення частки ризику, яку слід залишати на своєму утриманні. Передавати в перестрахування досить велику частку не вигідно, оскільки страховик відраховує і значну частину зібраних ним страхових премій. Водночас досить високий ліміт власного утримання впливає на фінансову стійкість страховика. Не лише страховик, а й перестраховик має зважати на розмір власного утримання. Занижений розмір вла'сного утримання страховика не дає перестраховикові впевненості щодо якості ризику або добропорядності страховика при врегулюванні збитків у разі настання страхових подій.
Отже, визначення оптимального розміру власного утримання є важливою ланкою в організації процесу перестрахування. Тому в багатьох країнах світу розмір власного утримання регламентується законодавством або самими учасниками перестрахування. У ст. 30 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування"" передбачена вимога щодо обов'язкового укладання договору перестрахування в тому разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів. Існує багато теорій і практичних рекомендацій, які потрібно враховувати при визначенні ліміту власного утримання. Розглянемо їх. * Обсяг премії. Чим більший обсяг зібраної премії при незначному відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вищий ліміт власного утримання.
* Середня дохідність або середня збитковість за окремими видами страхування, за об'єктами.
Чим вищою буде дохідність і нижчою збитковість, тим більшим може бути рівень власного утримання. * Розмір витрат на ведення справи. Якщо витрати з ведення справи за окремими видами страхування досить великі, страховик (цедент) при встановленні нижньої межі власного утримання може перекласти більшу частину цих витрат на перестраховиків.
* Територіальний розподіл застрахованих об'єктів. Чим більший розподіл, тим меншою буде кумуляція збитків і більшим можна встановити власне утримання.
* Кваліфікація і практичний досвід спеціалістів страховика (це-дента). Правильна оцінка ризику, визначення максимально можливого збитку, встановлення адекватного розміру комісії і необхідного розміру передавань впливає на розмір власного утримання.
Для кожного виду ризиків (груп ризиків) страхові компанії складають таблиці лімітів власних утримань, які часто коригуються.
Порядок укладання перестраховувального договору на факультативній основі такий. Спочатку перестрахувальник та пере-страховик укладають між собою Договір про співробітництво з факультативного перестрахування. Цей договір не містить даних про ризики, а лише визначає схему роботи, права та обов'язки сторін. Підписуючи таку угоду, перестраховик не зобов'язаний приймати ризики від страховика на перестрахування. Факультативне перестрахування передбачає рішення перестраховика в кожному окремому випадку. Коли у страховика з'являється ризик, який він бажає перестрахувати згідно з Договором про співробітництво з факультативного перестрахування, він надсилає перестраховикові коверноту. Ковер-нота містить таку інформацію: вид страхування; територію страхування; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання; премію перестраховика, комісію і т. ін.
Після вивчення інформації щодо ризику перестраховик повідомляє страховика (цедента), яку частку він приймає в факультативне перестрахування. Підтвердження робиться по телефону, факсу або відправленням підписаної копії пропозиції із зазначенням своєї частки. При розгляді факультативного перестрахування необхідно звернути увагу на недоліки цього методу: 1) без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;
2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;
3) тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;
4) вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику компанії-цедента;
5) неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.
Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не регулярно. Факультативні договори перестрахування укладаються на період дії оригінального полісу. Факультативна цесія здійснюється в усіх галузях страхування. Найчастіше до неї вдаються при покритті великих ризиків (промислові підприємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість у майновому страхуванні), а також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш імовірні.
Зі зростанням обсягу страхових операцій постала потреба прискорити механізм передавання ризиків у перестрахування. А це, у свою чергу, сприяло появі іншого методу перестрахування, який надав страховикові більших можливостей щодо здійснення страхування, зниження його витрат за ризиками. Ідеться про облігаторне (договірне) перестрахування. Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору. У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, термін дії договору, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття, схема розрахунків тощо. Перестрахування на облігато-рній основі має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки перестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у різних галузях і видах страхування.
Облігаторне перестрахування дає змогу збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестраховувальної премії у професіональних перестраховиків світу. Інші переваги цього методу полягають ось у чому:
* у рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевнений у тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівномірно);
* автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов'язаних з обробкою ризиків, скороченні часу на андеррайтинг;
* можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами; * гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодо проведення страхових операцій, розширення бізнесу.
В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має систематично висилати перестраховикові бордеро-премії і бордеро-збитки. У такому разі відпадає потреба надавати додаткову інформацію, що відбиває стан страхового портфеля цедента. Бордеро-премії- це перелік ризиків, які підпадають під дію облігаторного договору перестрахування. Зазвичай бордеро-премія містить такі дані: номер оригінального полісу; назву застрахованого об'єкта; період страхування; страхову суму; власне утримання перестрахувальника; частку перестраховика; перестраховувальну премію. Стосовно збитків, що сталися, перестрахувальник надсилає перестраховикові бордеро-збитки. Цей документ містить таку інформацію: номер оригінального полісу; дату настання збитку; деталі пошкодження об'єкта; повний збиток; сплачений збиток; зарезервований збиток і т. ін.
Зауважимо, проте, що облігаторне перестрахування не позбавлене й недоліків. Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.
Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняному перестрахуванні поширенішим є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.
- Тема 1. Комерційне страхування та його розвиток в україні План
- Комерційне страхування, його зміст та сутність.
- 2.Еволюція комерційного страхування.
- 3.Зміст основних категорій комерційного ринкового страхування.
- 4. Принципи та функції страхування
- 5. Поняття страхового ринку та його структура
- 6. Стан і перспективи розвитку страхового ринку в Україні
- Тема 2. Сутність і характерні риси страхового менеджменту План
- 1. Поняття менеджменту страхової діяльності.
- Основні властивості системи менеджменту.
- 4.Системний підхід в менеджменті страхової діяльності
- Тема 3. Планування страхової діяльності План
- Сутність та складові ресурсного потенціалу страхової організації.
- 2.Стратегічний менеджмент як процес, його структура й зміст основних елементів та етапів у страхуванні.
- 3.Процес розробки стратегії страхової організації.
- 4.Бізнес-план: структура та характеристика його окремих розділів.
- Особливості бюджетування в страховій організації.
- Тема 4. Організація страхової компанії План
- 1. Організаційні форми страховиків
- 2. Структура страхових організацій
- 3. Об'єднання страховиків та їхні функції
- Тема 5. У правління діяльністю страховика План
- Управління кадровим забезпеченням страхових організацій.
- 2.Мотивація та діюча система стимулювання праці персоналу організації.
- 3. Помилки в управлінні страхової компанії
- 4.Комунікації в сучасній страховій організації: сутність, елементи й етапи комунікаційного процесу.
- Тема 6. Контроль та звітність страхової компанії План
- Регулювання діяльності страхової компанії
- Порядок отримання ліцензій
- Оформлення ліцензії
- Мета та завдання фінансового моніторингу
- Система фінансового моніторингу: первинний (внутрішній) та державний (зовнішній) рівень.
- 6.Фінансові операції страхової організації, які підлягають внутрішньому та обов’язковому фінансовому моніторингу.
- Тема 7. У правління маркетинговою діяльністю План
- Сутність і завдання страхового маркетингу.
- 2.Методи збору та аналізу інформації про споживачів страхових послуг та конкурентів.
- 3. Зміст плану маркетингу.
- 4.Управління рекламною діяльністю.
- 5.Побудова ефективної системи продажу: канали та мотивація надання страхових послуг.
- 6.Страхові посередники, їх роль на страховому ринку
- Тема 8. У правління ризиками страхової діяльності План
- Поняття і класифікація ризиків.
- 2.Відбір ризиків для страхування
- 3.Управління андеррайтингом.
- 3.Договір страхування: поняття, основні умови та його зміст
- Тема 9. Управління перестрахувальною діяльністю План
- Суть та завдання перестрахування
- 2. Методи перестрахування
- 3.Форми перестрахувальних договорів
- Тема 10. У правління фінансовою діяльністю страховика План
- Поняття технічних резервів. Склад технічних резервів згідно із Законом України «Про страхування».
- 2.Управління інвестиційною діяльністю страховика.
- 3.Платоспроможність страховика
- Список рекомендованої літератури Основна література
- Додаткова література