2.2. Антикризові програми стабілізації діяльності іноземних банків

Глобальна світова економічна криза позначилася на усіх галузях народного господарства України, крім промисловості, відповідно вона вплинула і на банківський сектор економіки, з яким тісно співпрацювали інші галузі. Економічна криза в країні спровокувала фінансову кризу в економіці, а саме інвестиційну кризу в Україні, яка потребує залучення фінансово-кредитних ресурсів як за відомими методами, так і альтернативними шляхами. Світова так і вітчизняна економіка завжди вимагала значного обсягу інвестицій, проблема інвестування, а також їх джерел є дуже актуальною проблемою. Фінансово-кредитна система базується на фінансових ресурсах банківського сектору. Фінансування інвестицій у вітчизняну економіку є потенційно привабливим для банківської системи, хоч і супроводжується значними ризиками.

При економічній кризі в банківській системі найбільш поширені такі види ризиків: кредитний ризик – масове неповернення великої кількості кредитів клієнтами більшості банків, які пов’язанні з іншим видом ризику – валютним ризиком (коливання курсів валют – зростання курсів валют та банківських металів); операційно-технологічний ризик, ризик репутації – як приклад – масове зняття коштів клієнтами "Промінвестбанку", а також закриття рахунків і вилучення коштів; юридичний та інвестиційний ризик – припинення дії інвестиційних проектів тощо. Усі ці ризики та фінансово-економічна криза в країні призвели до того, що клієнти банків перестали їм довіряти, і, як наслідок всього цього – зменшилась маса готівкових коштів в банках. З цього ми можемо зробити такі висновки: чим стабільніший банк, тим більше клієнтів та менша ймовірність ризику, тобто кількість клієнтів пропорційна ймовірності ризиків банку [50].

Отже, виходячи з цього, ми провели ряд розрахунків для порівняння динаміки фінансових показників іноземних, державних та вітчизняних банків під час кризи (з 1.10.2008 по 1.10 2009), щоб прослідкувати за реакцією кожної групи банків на кризові явища. Для аналізу взяли 50 банків України, які є найбільшими за обсягами активів.

Під час фінансової кризи у п'яти вітчизняних банків з топ-50 була введена тимчасова адміністрація НБУ, на відміну від іноземних банків, серед яких жоден не мав аналогічних проблем. Більш того, на український ринок вийшли нові іноземні інвестори: російський Внєшекономбанк та німецький Дойче банк. А частина акцій Мегабанку була продана Європейському банку реконструкції та розвитку та німецькому банку KFW [23].

Рис 2.1. Зміна обсягів власного капіталу банків під час кризи

З малюнку 2.1. видно, що іноземні банки ефективніше за вітчизняні відреагували на заклики НБУ щодо підвищення рівня капіталізації, збільшивши протягом кризи обсяг власного капіталу своїх філій в Україні на 35%, в той час як власний капітал вітчизняних банків зріс лише на 6% [33]. Це свідчить про те, що приватні вітчизняні банки виявилися менш стійкими до кризових явищ порівняно з іноземними, оскільки були позбавлені зовнішньої підтримки .

При цьому зростання власного капіталу вітчизняних установ було б ще меншим, якби не рекапіталізація Укргазбанку, Родовід банку та банку "Київ" за рахунок коштів уряду [21].

Як бачимо відпливу іноземного капіталу не відбулося, а підтримка материнськими структура дочірніх банків лише позволила наростити клієнтську базу навіть у несприятлий період кризи.

Незважаючи на масовий відтік вкладів у першому кварталі 2009 року за всіма групами банків, в іноземних та державних установах в обсягах депозитів населення прослідковувалось зростання, що за визначений період в 12 місяців склало 13% - в іноземних та 12% відповідно в державних банках ( рис. 2.2.).

Рис 2.2. Зміна обсягів банківських депозитів фізичних осіб під час кризи

Відтік депозитів з вітчизняних банків можна пояснити втратою населенням довіри до банків з українськими приватними власниками, що обумовлено нижчою фінансовою прозорістю, більшими затримками у виплаті депозитів та відсотків, а також випадками кредитування дочірніх компаній в галузі промисловості та будівництва, які стали неплатоспроможними в умовах кризи.

З графіка видно, що після зростання в останніх кварталах 2008 року обсягів банківських депозитів, в перших кварталах 2009 року спостерігається їх зниження навіть в банках з іноземним капіталом, і лише у третьому кварталі ми бачимо невелике збільшення вкладів фізичних осіб. У вітчизняних установах розмір депозитних портфелів зменшувався протягом усього періоду, що свідчить про вищу чутливість українських банків до фінансової кризи, оскільки вони залежать від коштів, пов'язаних експортоорієнтованих фінансово-промислових груп, та нижчу довіри з боку інших корпоративних клієнтів [21].

Що стосується депозитів юридичних осіб, тут лідером є група державних банків, які за дванадцять місяців збільшили обсяг залучених вкладів юридичних осіб на 80%, що пояснюється обслуговуванням антикризових програм уряду та примусовим переведенням депозитів з балансів проблемних банків (рис. 2.3.).

Рис 2.3. Зміна обсягів банківських депозитів юридичних осіб під час кризи

Щодо обсягів кредитування населення (рис 2.4.), можна зробити наступний висновок: без присутності іноземних банків спад обсягів кредитування населення міг би бути набагато більшим. Слід зауважити, що темпи приросту виданих позик в іноземних установах на 1 жовтня 2009 року залишаються, ніж у вітчизняних банках.

Рис.2.4. Зміна обсягів кредитування фізичних осіб під час кризи

З малюнку видно, що все-таки дочірні банки іноземних установ займають найбільшу частку за сумою виданих кредитів населенню, на відміну від вітчизняних, особливо державних банків, які відіграють незначну роль у секторі надання позик населенню.

Зауважимо, що приріст позик за дванадцять місяців в іноземних банків пояснюється суттєвим зростанням наприкінці 2008 року, а протягом 2009 року відбувалося постійне зниження абсолютних обсягів позик, кредитні продукти банку, особливо іпотека, ліквідовувалися, вимоги до позичальників ускладнювалися. Аналогічні процеси відбувалися на ринку корпоративних кредитів.

Іноземні банки понесли значні втрати внаслідок поповнення резервів на активні операції, і тому підвищили кредитні ставки для позичальників, ввели додаткові комісії та мінімальні суми початкових внесків. Внаслідок зростання частки проблемних кредитів, відновлення кредитування можливе лише в довгостроковій перспективі [21].

Проте, як ми бачимо, відтоку іноземного капіталу в банківській сфері не відбулось, а навіть навпаки закордонні дочірні банки продемонстрували свій інтерес до українського банківського сектору. Дочірні установи сприяють збереженню ділової активності у сфері залучення вкладів та надання позик. Що не можемо сказати про вітчизняні приватні банки. Банківська криза спричинила серйозні проблеми групі цих банків, призвела до поступового згортання їх ділової активності через масовий відтік клієнтів та відсутність додаткових джерел ресурсів для компенсації резервів за проблемними кредитами, виданими в період росту. На відміну від вітчизняних банків, які були вимушені оголошувати технічні дефолти перед іноземними кредиторами і вести переговори про реструктуризацію боргу, або ж погоджуватись на введення тимчасової адміністрації, націоналізацію чи ліквідацію, іноземні банки покривали фінансовий дефіцит не лише за рахунок суттєвих вливань з боку акціонерів та міжнародних фінансових організацій, але й упроваджуючи низку антикризових заходів, які передбачали жорстку управлінську реструктуризацію, скорочення витрат на маркетингові потреби, рекламу, персонал та інші адміністративні функції [23].

Іноземні банки провели скорочення багатьох територіальних відділень, мереж банкоматів і платіжних терміналів. Так, упродовж 2009 року УкрСиббанк закрив 174 відділення (18,7 % мережі), Промінвестбанк – 272 (31,2 %), Райффайзен Банк Аваль – 100 (8,6 %), Правекс-Банк – 52 (8,7 %), Укрсоцбанк – 26 (5,5 %). Однак системні банки вітчизняного походження були вимушені провести скорочення територіальної мережі значно більших масштабів [2] (додаток Б).

Скорочення витрат іноземних банків протягом кризи відбувалось і за рахунок мінімізації фонду заробітної плати. Іноземні банки масово знімали премії та надбавки, прив’язували розмір заробітних плат до фіксованого валютного курсу, що був нижчим за ринковий. Іноземні банки скорочували персонал (в основному за рахунок відділів споживчого кредитування та молодших співробітників бек-офісів). Протягом 2009 року кількість працівників Укрсоцбанку скоротилася на 500 осіб, Сведбанку – 478, Промінвестбанку – 2 800 [21].

Також під час кризи банки з іноземним капіталом використовували різні форми реструктуризиції, в залежності від цілей, які вони мали на меті.

1) Корпоративна реструктуризація (реорганізація), до видів якої належать злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення. Здійснювалась шведськими банками в Україні з метою консолідації активів кількох дочірніх фінансових інститутів у рамках єдиної материнської групи. Протягом 2009 року відбулось приєднання дочірніх банків Сведбанк Інвест та Факторіал-банку до банків Сведбанк та СЕБ, що призвело до зменшення кількості банків з іноземним капіталом за статистикою НБУ з 53 до 51 [33]. Дану консолідацію активів власники пояснили необхідністю усунення дублювання функцій підрозділами та впровадження єдиних корпоративних стандартів у банках, які перед поглинанням однією іноземною фінансовою групою були окремими юридичними особами.

2) Реструктуризація бізнес-процесів іноземних банків. Відбувалась у формі створення нових відділів по роботі з проблемною заборгованістю, впровадження більш централізованої моделі прийняття кредитних рішень, закриття збиткових точок продаж. ІНГ Банк Україна відмовився від планів розвитку роздрібного бізнесу і згорнув свою діяльність у сфері рітейлу. Більшість іноземних банків припинили видачу нових іпотечних кредитів. Ряд банків з іноземним капіталом проводили централізацію управління шляхом надання раніше відокремленим територіальним підрозділам статусу безбалансових відділень. Дана тенденція, започаткована іноземними банками, може призвести до втрати розуміння банками кредитних потреб споживачів та специфіки регіонів, однак стимулюватиме економію адміністративних витрат та усунення моральних ризиків [21].

3) Реструктуризація активів. Іноземні банки з високим рівнем проблемної заборгованості нерідко продавали портфелі «поганих кредитів» колекторським компаніям (Сведбанк, Унікредит Банк). Хоча дисконтні ставки колекторів були досить високими, іноземні дочірні банки, на відміну від вітчизняних, отримували можливість покращити фінансовий стан, зменшивши відрахування у резерви і покриваючи втрати від продажу частини портфелю капітальними вливаннями материнських структур. Маючи на меті мінімізацію кредитних ризиків, іноземні банки застосовували цілеспрямоване підвищення відсоткових ставок, мінімального авансу, розміру регулярних та одноразових комісійних платежів, та посилення вимог до фінансового стану позичальників. Такого роду обмеження при видачі нових кредитів сприяли покращенню якості нових кредитних портфелів і стримувало ріст відрахувань у резерви за кредитною заборгованістю [21].

Таблиця 2.1. Динаміка депозитів населенню ТОП-50 банків за обсязом активів

У результаті ефективного впровадження комплексу антикризових заходів та отримання підтримки з боку материнських структур і міжнародних фінансових організацій, іноземні банки зуміли зупинити спад обсягу депозитних вкладів, який позбавляє банківську систему України внутрішньої ресурсної бази. Відновлення довіри вкладників до іноземних банків підтверджується статистичними даними за 2009 рік, які демонструють відтік депозитів з приватних вітчизняних банків і зростання портфелю вкладів в іноземних та державних банків (див. табл. 2.1.).

Слід також зауважити, що кілька іноземних інвесторів, яким належали банки з низьким обсягом активів, прийняли рішення щодо виходу з українського ринку банківських послуг. Так, 24 жовтня 2008 року банк “Гіпо Алім” (Ізраїль) розірвав підписану роком раніше угоду про поглинання Укрінбанку з огляду на непередбачувані економічні події у глобальному фінансовому секторі та заборону центрального банку Ізраїлю на входження у банківську систему України, що опинилась у кризовому стані [53]. У 2009 році Хоумкредит груп (Нідерланди), якій належали три юридичні особи на вітчизняному кредитному і фінансовому ринку, ліквідувала фінансову компанію “Хоумкредит Фінанс”, а також продала свою частку в збитковому банку “Приватінвест” за 74 млн грн, сконцентрувавшись на розвитку другого дочірнього банку Хоумкредит (Україна) [52].

Незважаючи на перелічені випадки, вивід іноземного капіталу з банківської системи України був незначним у порівнянні з припливом фінансових ресурсів з-за кордону на підтримку нових та існуючих банків, а діяльність іноземних установ загалом допомогла стабілізувати ринок і пришвидшити його відновлення.

Проте не слід забувати, що підвищення ролі іноземного банківського капіталу протягом фінансової кризи може створювати нові ризики, пов'язані з посиленням загрози економічному суверенітету країни. Відчувається необхідність регуляторної політики для ефективного вирішення даного питання.