9.4. Консорціумний та паралельний кредит

В банківській практиці часто трапляються випадки, коли розміри кредиту, рівень кредитного ризику та інші об’єктивні причини не дають можливості одному банку повністю задовольнити потребу в кредиті одного крупного позичальника.

За таких обставин для акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті й необхідних для кредитування програм із значними обсягами, для забезпечення гарантії повернення «великих кредитів», зменшення кредитних ризиків, дотримання комерційними банками нормативного показника максимального кредитного ризику на одного позичальника, комерційні банки можуть об’єднуватися в консорціуми. Порядок створення банківських консорціумів регламентується Положенням НБУ «Про порядок здійснення консорціумного кредитування» від 21 лютого 1996 р.

Банківський консорціум – це тимчасове об’єднання, засноване (створене) банками на паритетних засадах для координації дій з приводу кредитування однієї, але великої кредитної угоди.

Кількість членів консорціуму не обмежується.

При подальшому розвитку ринкових відносин банківські консорціуми зможуть створюватись на постійній основі (стануть стабільними) не тільки для виконання кредитних чи гарантійних операцій, але й операцій з цінними паперами на фондовому ринку, для проведення операцій на валютних ринках або для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на кредитному ринку.

Основою правових взаємовідносин членів консорціуму є їх зобов’язання, що виникають на підставі укладеного договору. У консорціумному договорі:

- констатується факт створення консорціуму, його мета;

- визначаються його учасники;

- визначається конкретна участь кожного банку (клієнта);

- визначаються представництво й керівництво консорціуму, обов’язки, права та відповідальності, фінансові умови договору, зобов’язання членів консорціуму щодо головного банку, умови припинення дії консорціумної угоди.

У консорціумній угоді можуть брати участь не лише клієнти банків, але й клієнти позичальників, якщо вони причетні до заходу, що кредитується.

Координує дії учасників консорціуму головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які одержує від інших учасників консорціуму. За організацією консорціуму головний банк одержує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати.

Як правило, банком-лідером виступає банк, що обслуговує клієнта, якому для реалізації проекту потрібні кошти в значних обсягах (великий кредит). Разом з тим, позичальник, що бажає одержати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов’язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку. Якщо це не банк клієнта, то, як правило, головним банком визначається один із великих банків з достатніми пасивами (ресурсами), який має досвід проведення великих кредитних операцій, має налагоджені зв’язки з кредитними та фінансовими установами, кваліфікованих працівників, який користується високою репутацією у банківських колах.

Кожен член консорціуму самостійно оцінює ефективність проекту, що підлягає кредитуванню, визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення операції.

Умовою прийняття банків у консорціум є згода на мінімальний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що надається позичальнику, та ступеня ризику за цією операцією. Чим більш значний кредитний ризик за проектом, що кредитується, тим більша кількість банків може брати участь у консорціумі, що зменшує ризик для кожного банку.

Всі члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальником.

Банк-лідер виконує такі функції посередника між позичальником та банками-учасниками:

- ведення переговорів про умови кредитної угоди;

- вивчення запропонованого до кредитування проекту та ризику, пов’язаного з проведенням цієї операції, їх оцінки з урахуванням зауважень та пропозицій банків-учасників;

- розроблення та узгодження кредитної угоди;

- отримання від банків-учасників коштів у розмірі частки (квоти) їх участі у консорціумі (мобілізація кредитних ресурсів);

- узгодження умов кредитної операції;

- надання кредиту позичальнику;

- контроль за виконанням умов кредитної угоди;

- отримання від позичальником коштів на оплату основного боргу, відсотків та їх розподіл між банками-учасниками;

- розповсюдження між банками-учасниками фінансових звітів та іншої інформації позичальника.

Для одержання кредиту позичальник подає банку-лідеру такі документи:

- клопотання на одержання кредиту;

- дані про мету та направленість кредиту;

- розрахунок строку, протягом якого планується користування кредитом;

- техніко-економічне обґрунтування проекту, що може бути прокредитований;

- інформація про гаранта;

- строкові зобов’язання;

- інші документи, що потрібні для прийняття рішення про кредитування.

Банківський консорціум надає кредит позичальникові в такі способи:

- шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

- шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групу банків – кредитування здійснюється при цьому залежно від потреби у кредиті;

- шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

При настанні строків погашення зобов’язань (боргів) позичальник повертає кредиторам (консорціуму) не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, але й відшкодовує всі витрати, пов’язані з організацією та здійсненням кредитної операції в сумах, обумовлених кредитною угодою.

Після повного погашення кредиту, відсотків за його користування та інших платежів, що належать консорціуму, він складає свої повноваження, але у разі потреби, в подальшому спільна діяльність банків-учасників може бути поновлена без укладання нової консорціумної угоди.

Паралельний кредит – це різновид консорціумного кредиту. При паралельному кредитуванні в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно, автономно ведуть переговори з позичальником. Потім банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти спільний кредитний договір із загальними, однаковими для всіх учасників умовами кредитування.

Кожен банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, спільних, узгоджених з іншими банками-кредиторами умов та механізму кредитування.