Розрахунок економічного капіталу за окремими видами ризиків Розрахунок економічного капіталу для кредитного ризику

Ураховуючи запровадження нової Базельської угоди про адекватність капіталу («Базель-2»), комерційні банки вивчають, а деякі й застосовують підхід, що ґрунтуються на внутрішньому кредитному рейтингу, так званий Internal Ratings-based Approach. Згідно з цим підходом банк будує власну систему внутрішнього кредитного рейтингу (відповідна методика має бути розглянута та схвалена уповноваженим органом нагляду). Дана система передбачає оцінювання кредитоспроможності контрагентів банку (не лише клієнтів, а й банків, яким даний банк надає ресурси) та присвоєння їм рейтингів. Такі рейтинги мають систематично переглядатися. Дана система вже створена та діє.

Внутрішній кредитний рейтинг має включати визначення: а) ймовірності дефолту для даного контрагента (PD), б) вартісну оцінку розміру заборгованості контрагента на момент вірогідного настання дефолту(EAD), в) оцінку частки неповернення боргу у разі настання дефолту(LGD), а також г) термін погашення заборгованості(M).

Для більшості видів кредитування заборгованість контрагента визначається як непогашена сума кредиту (EAD), а термін погашення (М) збігається зі строком кредитної угоди. Комерційні банки також використовують методику оцінювання забезпечення за кредитами, яка повинна доповнювати оцінку частки неповернення активу банку у разі дефолту (LGD).

Наявність таких складових дає змогу обчислювати економічний капітал в оперативному режимі, навіть моделювати розмір економічного капіталу під час розгляду рішення про надання кредиту. Найбільшу проблему становить при цьому наявність та достовірність даних, насамперед імовірності дефолту (PD). Адже кожний банк має свою систему оцінювання кредитоспроможності клієнтів, яка становить його ноу-хау. Ця система широко використовується для ціноутворення за кредитом (залежно від рівня рейтингу, контрагент отримає кредит з надбавкою за ризик до базової ставки, так званої prime-rate), а також для розрахунку ліміту кредитування для даного контрагента.

При цьому паралельно банк може використовувати наявні кредитні рейтинги контрагента, надані провідними рейтинговими агентствами. В усьому світі відомі такі міжнародні рейтингові агенції, як Moody’s, S&P, Fitch. При цьому конкретний банк для розрахунку показників дефолту за базу бере ймовірність несплати боргу за шкалою зовнішнього рейтингу. Додатково банківський аналітик ураховує власну оцінку фінансових показників (ліквідності, прибутковості, стійкості тощо) та якісних показників (рівня менеджменту, стану ринку, позиції даної компанії тощо) за своєю моделлю.