1. Сутність грошово-кредитної політики та її інституційна основа.
Грошово-кредитна політика — комплекс взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через ЦБ країни.
У такому визначенні сутність грошово-кредитної політики пов’язується з певними суспільними цілями, з певним монетарним механізмом їх досягнення (регулювання грошового ринку), із конкретною інституційною структурою, відповідальною за її проведення. Кожний із цих атрибутів конкретизується в законодавчих та нормативних актах держави.
Пов’язування грошово-кредитної політики з регулюванням грошового ринку означає визнання впливу її не тільки на пропозицію грошей, як це часто допускається в літературі, а й на попит на гроші. (хоча механізм регулятивного впливу на грошовий попит недостатньо розвинутий і досліджений, особливо це стосується країн із перехідною економікою, де попит на гроші є слабо розвинутим і потребує регулятивної підтримки).
У літературі застосовуються й інші підходи до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують її надто вузько — як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті.Представники іншого підходу визначають її надто розширено — як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади.
Сама назва політики як грошово-кредитної зумовлена 2 чинниками, які традиційно використовувалися в регулятивній практиці ЦБ:
спрямуванням на регулювання грошової маси (пропозиції грошей) через емісійний механізм;
забезпеченням регулювання пропозиції грошей через кредитний механізм.
Але в сучасних умовах у практиці регулювання пропозиції грошей з’явився ще 1 (досить могутній) чинник впливу на масу грошей — валютний механізм, що реалізується через валютну, в т. ч. курсову, політику.
На цьому тлі видається більш логічною назва «монетарна політика», яка широко застосовується в зарубіжній літературі. У межах такої назви можуть вільно співіснувати всі 3 складові регулятивного механізму: емісійно-грошова, кредитна і валютна.
така назва краще виражає внутрішню єдність регулятивного механізму, його моноспрямованість на підтримання пропозиції грошей на рівні, адекватному попиту на гроші.
Ключовим суб’єктом монетарної політики є держава, яка відповідає за створення в країні найсприятливіших для економічного і соціального розвитку монетарних умов. Цю місію держави виконують через уповноважені органи — ЦБ, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції страхування банківських депозитів тощо. Певна роль надається також загальним органам державного управління — урядам, їх окремим структурам: міністерствам фінансів, економіки, казначействам тощо. Проте провідна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить ЦБ. В Україні головною уповноваженою державою інституцією, яка відповідає за розроблення і реалізацію монетарної політики, є НБУ. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє і затверджує Основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік та здійснює контроль за її проведенням. Реалізує ж завдання грошово-кредитної політики безпосередньо апарат НБУ в процесі своєї повсякденної діяльності.
Об’єкти монетарної політики можна розділяти на віддалені (кінцеві) та наближені (безпосередні). Віддаленими є реальний сектор економіки та соціальна сфера, адже саме задля забезпечення їх належного розвитку здійснюється грошово-кредитне регулювання.
Безпосередніми об’єктами виступають ті змінні грошового ринку, через які монетарні імпульси здійснюють вплив на віддалені об’єкти. Це, зокрема, маса грошей, ціна грошей, валютний курс. На масу грошей вплив здійснюється через зміну пропозиції грошей, на ціну грошей та валютний курс — через зміну попиту і пропозиції грошей.
Успішне грошово-кредитне регулювання ринкової економіки можливе за наявності в країні відповідної інституційної основи. Ключовими складовими її є банківська система і грошовий ринок.
Формування монетарної політики як дуже важливого і складного механізму економічного регулювання ставить ряд вимог до банківської системи щодо рівня розвитку її інфраструктури та якості функціонування. Основними з таких вимог є:
дворівнева побудова банківської системи, за якої одному з банків надається статус центрального з монопольним правом емісії грошей. На ЦБ покладається функція вироблення та реалізації монетарної політики;
законодавче та фактичне забезпечення незалежності ЦБ від державних органів виконавчої та законодавчої влади, достатньої для проведення ним самостійної монетарної політики;
законодавче закріплення за ЦБ статусу резервної структури банківської системи в цілому з наданням йому права регулювати резервні фонди всіх банків другого рівня;
законодавче надання ЦБ статусу кредитора останньої інстанції для банків другого рівня та статусу фінансового агента уряду;
широкий розвиток мережі банків другого рівня, достатньої для повного забезпечення попиту економічних суб’єктів на позичкові кошти;
створення системи державного регулювання та нагляду за роботою банків другого рівня, що гарантує функціональну поведінку останніх у межах, визначених монетарною політикою ЦБ;
забезпечення високого рівня довіри до банківської системи загалом через досягнення стабільності кожного окремого банку.
Розбудова банківської системи відповідно до цих вимог розпочалася в Україні в 1991 р. із прийняттям закону «Про банки і банківську діяльність». За минулий час досягнуті певні успіхи в розв’язанні цього надзвичайно складного завдання, що дало можливість НБУ формувати свою монетарну політику, першим і найвідчутнішим результатом якої стало приборкання гіперінфляції, зниження інфляції до прийнятного рівня.
Грошовий ринок як другий елемент інституційної основи монетарної політики створює те середовище, в якому формуються і реалізуються методи та інструменти монетарної політики. Чим це середовище сприятливіше, тим ефективнішою буде дія останніх. Навіть здатність банків здійснювати грошово-кредитне регулювання значною мірою залежить від розвитку грошового ринку, оскільки вони є головними посередниками на ньому. Проведення ефективної монетарної політики ставить перед грошовим ринком такі вимоги:
досягнення високого рівня його структуризації, за якого успішно функціонують усі складові цього ринку — кредитний ринок із сегментами ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і корпоративних цінних паперів, валютний ринок;
достатній рівень лібералізації всіх секторів грошового ринку для забезпечення вільного переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх економічних суб’єктів, формування реального співвідношення попиту і пропозиції в кожному із секторів та забезпечення реального зв’язку між відповідними ціновими індикаторами — ставкою банківського процента, доходу з цінних паперів, обмінного курсу валют;
вільний доступ усіх комерційних банків на будь-який сектор грошового ринку;
наявність широких зовнішньоекономічних зв’язків, забезпечення конвертації національної валюти, проведення реальної курсової політики.
За таких умов ЦБ одержує широкі можливості для проведення монетарної політики на ринкових засадах, забезпечення переважно економічного впливу на суб’єктів ринку та максимально високої ефективності монетарних заходів. Зокрема, лише за достатнього розвитку ринку державних цінних паперів ЦБ може широко здійснювати операції на відкритому ринку з метою регулювання маси грошей в обігу. З іншого боку, широкий розвиток кредитної функції комерційних банків, міжбанківського кредитування та кредитування ЦБ комерційних створюють достатню базу для проведення реальної облікової політики. Адже якщо комерційні банки мають можливості купувати кошти на міжбанківському чи міжнародному ринках за доступною ціною, вони не погодяться одержувати позички в центральному банку за завищеною ціною, і навпаки.
- Лекція 1. Національний банк україні як орган реалізації грошово-кредитної політики.
- 1. Призначення і роль центральних банків у грошовому регулюванні економіки.
- 2. Основні завдання і напрями діяльності нбу
- Лекція 2. Правова основа нбу.
- 1. Утворення Національного банку України
- 2. Особливість правового статусу нбу
- Лекція 3. Організаційна структура та мережа нбу.
- 1. Дворівнева система органів управління нбу
- 2. Організаційна структура нбу
- Лекція 4. Грошово-кредитна політика та механізм її реалізації.
- 1. Сутність грошово-кредитної політики та її інституційна основа.
- 2. Теоретичні моделі передавального механізму.
- 3. Типи грошово-кредитної політики.
- Лекція 5. Інструменти грошово-кредитної політики.
- 1. Класифікація інструментів грошово-кредитної політики.
- 2. Характеристика інструментів грошово-кредитної політики.
- 3. Механізм взаємозв’язку монетарної та фіскально-бюджетної політики в межах кон’юнктурної політики.
- Лекція 6. Формування грошово-кредитної політики в україні.
- 1. Основні засади грошово-кредитної політики нбу.
- 2. Особливості передавального механізму в перехідній економіці України.
- 3. Показники ефективності грошово-кредитної політики.
- Лекція 7. Організація готівкового грошового обігу.
- 1. Повноваження нбу як емісійного центру.
- 2. Організація емісійно-касової роботи в системі нбу.
- 3. Регулювання касових операцій банків.
- Лекція 8. Регулювання готівкового обігу у позабанківській сфері
- 1. Основні принципи організації обігу готівки суб’єктами господарювання.
- 2. Прогнозування готівкового обігу.
- 3. Інкасація та перевезення грошових знаків.
- Лекція 9. Організація відносин нбу з фінансовими установами.
- 1. Національний банк України як банк банків.
- 2. Цілі і методи рефінансування центральним банком комерційних банків.
- 3. Механізм рефінансування банків.
- Лекція 10. Організація міжбанковських розрахунків.
- 1. Платіжні системи та роль центрального банку в їх організації та регулюванні.
- 2. Організація міжбанківських розрахунків.
- 3. Становлення та розвиток міжбанківських розрахунків в Україні.
- Лекція 11. Обслуговування нбу державного боргу.
- 1. Основні напрями діяльності центрального банку з обслуговування уряду.
- 2. Основні методи фінансування дефіциту державного бюджету.
- 3. Забезпечення касового виконання державного бюджету.
- Лекція 12. Управління державним боргом країни.
- 1. Управління внутрішнім державним боргом.
- 2. Зовнішній борг України, його структура.
- 3. Роль Національного банку в управлінні зовнішнім боргом.
- Лекція 13. Сутність та інструменти валютної політики.
- 1. Зміст й основні завдання валютної політики центрального банку.
- 2. Інструменти валютної політики.
- 3. Особливості політики обмінного курсу нбу на різних етапах економічного розвитку.
- Лекція 14. Діяльність нбу у сфері валютного регулювання та валютного контролю.
- 1. Напрями та механізм регулювання нбу внутрішнього валютного ринку.
- 2. Основні напрями організації валютного контролю нбу.
- 3. Управління золотовалютними резервами.
- Лекція 15. Регулювання банківської діяльності.
- 1. Сутність та необхідність регулювання діяльності банків.
- Основні завдання регулювання діяльності банків:
- 2. Організація системи банківського регулювання.
- I. Адміністративне регулювання:
- II. Індикативне регулювання:
- 3. Регулювання діяльності комерційних банків за допомогою економічних нормативів.
- Лекція 16. Банківський нагляд.
- 1. Принципи та методи нагляду за діяльністю банків.
- 2. Дистанційний моніторинг діяльності банків.
- Адміністративні витрати до загальних витрат;
- 3. Інспекційні перевірки банків.
- 4. Заходи впливу за порушення банками вимог банківського законодавства.
- Лекція 17. Організація банківської статистики та статистики платіжного балансу.
- 1 .Проведення центральним банком аналітичної та дослідницької роботи.
- 2. Моніторинг процесів на мікрорівні.
- 3. Складання грошово-кредитної та банківської статистики.
- 4. Діяльність нбу з регулювання платіжного балансу.
- Лекція 18. Аудит нбу.
- 1. Класифікація контролю.
- 2. Визначення і складові фінансової звітності Національного банку.
- 3. Сутність та механізм проведення аудиту в нбу.