1. Вдосконалення кредитного процесу в керуванні якістю банківських позичок

Процес кредитування складний, багатогранний і припускає ряд етапів, кожний з яких покликаний забезпечувати найбільш оптимальне й ефективне рішення поставлених перед банком цілей і завдань. Як вже зазначалось, всі складові та етапи механізму банківського кредитування дозволяє комплексно проаналізувати виділення і розгляд такого цілісного поняття, як "кредитний процес", що доцільно визначити як систему відношень між банком і позичальником, яка складається на основі взаємовигідних умов і являє собою процес передачі тимчасово вільних засобів у оплатне, термінове користування й моніторинг за використанням цих засобів до моменту повернення їх кредиторові. Кожний з етапів кредитного процесу доцільно розглядати як метод регулювання ризику, властивому кредитуванню.

Структуризація етапів кредитного процесу, що запропонована Чашко Т.А., (рис. 1) дає можливість повністю розкрити поняття кредитного процесу, зрозуміти логіку його побудови й охопити всі аспекти роботи банку з позичальником: від первісного контакту із клієнтом під час одержання заявки на кредит до повного повернення позички й відсотків по ній. Також запропонована структуризація сприяє чіткому розмежуванню компонентів кредитного процесу, дозволяє розглядати етапи кредитного процесу як методи регулювання якості позичок.

Рисунок 1 - Концепція вдосконалювання кредитного процесу в керуванні якістю банківських позичок

Відповідно до концепції вдосконалювання кредитного процесу повинне ґрунтуватися на загальних і специфічних принципах, основними з яких повинні бути: наукова обґрунтованість, комплексний підхід, забезпечення надійності банку, оптимізація співвідношення доходу й ризику банку. Ціль удосконалювання кредитного процесу й розвязувані для її досягнення завдання складаються в обґрунтуванні найбільш ефективних методів, інструментів і механізму вдосконалювання кредитного процесу в керуванні якістю банківських позичок, що сприяють одержанню на цій основі оптимального рівня доходу від кредитної діяльності банку при мінімізації ризику.

Для підвищення ефективності кредитування комерційних банків також необхідно приділити увагу наступним проблемам: по-перше, незважаючи на зменшення облікової ставки НБУ, процентні ставки за кредитами залишаються на порівняно високому рівні; по-друге, між процентними ставками за кредитами і депозитами існує значний розрив - понад 10% [44]. Натомість нижчий рівень кредитних ставок сприятиме не лише підвищенню якості кредитного портфеля, внаслідок кредитування широкого кола позичальників, але й дозволить розширити діяльність будь-якої банківської установи і, як наслідок, зміцнити свої позиції на ринку. Тобто, важливим напрямком роботи є здійснення заходів, що сприятимуть зниженню ціни кредиту та розширенню його доступу для ширшого кола клієнтів. Цього можна досягти впровадженням диференціації рівня процентних ставок відповідно до результатів аналітичної роботи стосовно кожного індивідуального позичальника та умов позичкової операції, визначених у процесі структурування кредиту.

У нормативно-правовому аспекті доцільно удосконалити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України "Про банківське кредитування" з урахуванням обєктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави. Закон України "Про банківське кредитування", має регламентувати всі види банківських кредитів, включаючи і малорозвинені кредити (іпотечні, консорціумні, довготермінові), а також форми і методи кредитування (кредитна лінія, овердрафт, контокорент); визначити порядок організації контролю у процесі кредитування; передбачати інфляційні ризики; розкривати проблеми і методи страхування кредитних ризиків та інші важливі питання. Окрім цього, НБУ має розробити нове положення "Про кредитування", нову методику оцінювання кредитного ризику та управління ним, положення "Про роботу з проблемними кредитами" тощо.

Ще одним важливим недоліком кредитної політики українських банківських установ є переоцінка значення такого поняття як забезпечення. Це повязано з обєктивно існуючими макроекономічною нестабільністю і характерними для сьогодення високими ризиками втрати ліквідності, непрозорістю фінансових та інформаційних потоків підприємств тощо. Цей факт свідчить про те, що при надійному забезпеченні кредиту неплатоспроможне підприємство може бути визнане кредитоспроможним. У звязку з цим, українським банківським установам у сучасних економічних умовах основний акцент під час прийняття рішення про надання кредиту позичальникам - юридичним особам необхідно робити на якість менеджменту, аналіз фінансових звітів і рахунків і, лише в останню чергу, на забезпечення.

Щодо методів кредитування, то у сучасній банківській практиці застосовуються три основні методи кредитування: цільова позика, кредитна лінія і кредитування поточного рахунка у міру надходження платіжних документів до нього в межах відкритого ліміту кредитування ("овердрафт"). Овердрафтне кредитування є кредитною підтримкою клієнта, надає йому можливість напрацювання кредитної історії, прискорює обіг грошових коштів, не передбачаючи жорсткого контролю за цільовим використанням коштів з боку банку. Для банку одним із найбільш важливих питань регулювання овердрафтного кредитування залишається спосіб визначення ліміту кредитування, бо величина потреби клієнта в позичених коштах має відповідати його потенційній спроможності їх повернути. Проте, частка овердрафту в кредитному портфелі банків поки що незначна.

Для стимулювання надання банками довготермінових позик на інвестиційну діяльність необхідно: по-перше, вирішити питання пільг щодо оподаткування доходів і використання прибутку банків; у випадку створення обовязкових резервів; по-друге, створити умови для акумуляції у банках значних вкладів, щоб забезпечити необхідний обсяг кредитів, котрі мають надавати банки. Для цього необхідно стимулювати формування термінових депозитів шляхом диференціації норм обовязкових резервів залежно від складу депозитів, зниження податку на прибуток за процентами на термінові депозити.

Корисним буде врахування досвіду країн з розвиненою ринковою економікою, в яких питанню професійної діяльності на фінансовому ринку, повязаної із збором і аналізом різноманітних даних про репутацію позичальників і наданням відповідної інформації комерційним банкам, приділяється належна увага. Нажаль українські комерційні банки обмежені в отриманні всебічної інформації про репутацію позичальників, оскільки можливості власних аналітичних служб і служб безпеки не є достатніми навіть для перевірки тих даних, що надаються клієнтами, а існування лише одного національного рейтингового агентства говорить про недосконалість системи рейтингової оцінки та монополізації повноважень встановлення кредитних рейтингів.

У звязку із цим, пріоритетним напрямком у вирішенні даної проблеми, є створення міжбанківської інформаційної бази, заснованої на діяльності спеціалізованих аналітичних агентств, які б займались збором та оцінкою значного обсягу не фінансової інформації про діяльність позичальників [38].

Таким чином, впровадивши запропоновані методи в банківську діяльність можна значною мірою підвищити ефективність управління кредитними портфелями комерційних банків в Україні, звести до мінімуму ризики і втрати від кредитної діяльності. Зважаючи на те, що більшість перелічених напрямів вдосконалення відносин між клієнтом і банком з приводу кредитування не адаптовані до українських умов, потрібно вирішити проблему їх застосування, і зокрема, перш за все, вдосконалити чинне законодавство, а також підвищити рівень кваліфікації банківських службовців.