1.3 Теоретичні засади обліку інвестиційних операцій банку

Для банків операції з цінними паперами в значній мірі, є альтернативою кредитуванню. Щодо відображення в балансі банку операції цінними паперами, то їх можна розділити на три групи: активні, пасивні та позабалансові, зображені на рисунку 1.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.2 - Класифікація операцій банків з цінними паперами

В Україні порядок здійснення операцій банків з цінними паперами та методика їх обліку регламентуються Законами України “Про цінні папери та фондовий ринок” [24], “Про господарські товариства” [26], Положенням про порядок формування резерву під операції банків з цінними паперами, затвердженим постановою Правління НБУ від 02.02.2007 року № 31 [27], Положенням про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженим постановою Правління НБУ від 16.12.2002 року № 508 [28], Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, затвердженим наказом ДКЦПФР від 22.02.2007 року № 387 [29] та Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, затвердженою постановою Правління НБУ від 03.10.2005 року № 358 [30]. Вказана Інструкція визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку інформації про операції з придбання, продажу, розміщення, випуску, обігу та погашення цінних паперів.

Регламентація обліку інвестицій в цінні папери згідно з вимогами Міжнародних стандартів фінансової звітності представлена на рисунку 1.3.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.3 - Регламентація обліку інвестицій в цінні папери згідно МСФЗ

При здійсненні банками України операцій з цінними паперами виникає необхідність їх відображення в бухгалтерському обліку. Перед тим, як визнати цінні папери за балансом банку, необхідно їх віднести до окремого портфелю. Згідно Інструкції, цінні папери банку з метою їх оцінки та відображення в бухгалтерському обліку класифікуються таким чином:

- цінні папери, які обліковуються в торговому портфелі;

- цінні папери в портфелі банку на продаж;

- цінні папери в портфелі банку до погашення;

- інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

В даній Інструкції [30] наводяться критерії такої класифікації. До торгового портфеля повинні бути віднесені цінні папери, придбані банком для перепродажу та переважно з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ціни або дилерської маржі.

До торгових цінних паперів також можуть бути віднесені будь-які цінні папери, щодо яких банк під час первісного визнання прийняв рішення про намір і змогу обліку їх за справедливою вартістю з визнанням переоцінки через прибутки чи збитки (пункт 1.6 розділу 1 та пункт 1.1 розділу 2). В параграфі 9 МСБО 39 зазначено, що первісно фінансовий актив може бути визнаний як такий, що обліковується за справедливою вартістю тільки, якщо: в результаті цього буде отримана достовірна інформація; або завдяки цьому буде усунено або частково зменшено неточності, які виникли б при оцінці активів чи зобовязань або визнанні доходів і витрат за ними; або якщо група фінансових активів управляється, оцінюється на базі справедливої вартості у відповідності з ризик-менеджментом або інвестиційною стратегією установи і інформація про цю групу передається ключовому персоналу фірми (наприклад Раді директорів) [38].

У портфелі цінних паперів на продаж обліковуються боргові цінні папери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру або змоги тримати до дати їх погашення або за наявності певних обмежень щодо обліку цінних паперів у портфелі до погашення; цінні папери, які банк готовий продати у звязку із зміною ринкових відсоткових ставок, потреб ліквідності, а також наявності альтернативних інвестицій; акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, за якими неможливо достовірно визначити справедливу вартість; фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії, що придбані або утримуються виключно для продажу упродовж 12 місяців; інші цінні папери, придбані з метою утримання їх у портфелі на продаж (пункт 1.1 розділу 3 Інструкції). Останній критерій є дещо невизначеним. Проте в пункті 1.6 розділу 1 Інструкції вказується, що до цього портфеля відносять цінні папери, які не можна віднести ні до торгового портфеля цінних паперів, ні до портфеля до погашення.

У портфель до погашення можуть бути віднесені придбані боргові цінні папери з фіксованими платежами або з платежами, що можна точно визначити, а також з фіксованим строком погашення. Боргові цінні папери відносяться до даного портфеля, якщо банк має намір та змогу утримувати їх до строку погашення з метою отримання процентного доходу. Водночас є певні обмеження: банк не може первісно визнавати цінні папери в портфелі до погашення, якщо є юридичні або інші обмеження, які можуть перешкодити наміру банку утримувати цінні папери до погашення, або якщо упродовж поточного фінансового року або протягом двох попередніх фінансових років банк продав до дати погашення значну суму інвестицій порівняно із загальною сумою інвестицій, утримуваних до погашення (пункти 1.1 та 1.2 розділу 4). Нормативно не визначено, яким саме має бути співвідношення проданих інвестицій до загальної суми інвестицій, що утримуються до погашення. Надалі банк не повинен визнавати цінні папери як такі, що утримуються до погашення, якщо має намір утримувати їх протягом невизначеного часу і готовий продати у разі змін ринкових ставок відсотка, ризиків, потреб ліквідності, якщо умови випуску безстрокових боргових цінних паперів передбачають сплату відсотків протягом невизначеного часу (тобто немає фіксованого строку погашення), або якщо емітент має право погасити цінні папери сумою, значно меншою, ніж їх амортизована собівартість.

До інвестицій в асоційовані та дочірні компанії належать акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочірньої компанії банку, за винятком таких цінних паперів, що придбані або утримуються виключно для продажу упродовж 12 місяців з дати придбання.

У кожному портфелі, відповідно, є своя класифікація цінних паперів. Згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 280, в торговому портфелі та портфелі на продаж є два види цінних паперів: акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком і боргові цінні папери [19]. У портфелі до погашення, зрозуміло, можуть утримуватися тільки боргові цінні папери. Названі портфелі цінних паперів обліковуються за рахунками окремих груп 3-го класу Плану рахунків. Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії класифікуються за видами таких компаній і відображаються, відповідно, за рахунками четвертого розділу.

Загалом, ключовими питаннями методики обліку фінансових інвестицій банку є: первісне їх визнання; подальше визнання (подальша оцінка, переоцінка, визнання доходу, визнання зменшення корисності, переведення) та припинення визнання.

Щодо визнання цінних паперів в портфелі банку в системі фінансового обліку розрізняють дві часові категорії: дату операції та дату розрахунку. Як зазначено в пункті 1.6 розділу 1 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, дата операції - це дата, з якої банк зобовязується придбати або продати актив; дата розрахунку - це дата, з якої актив передається банку (визнається активом банку) або з якої актив передається банком (припинення визнання активу).

Дата розрахунку є датою, з якої починається (у разі придбання) і припиняється (у разі реалізації) нарахування процентів за активами і зобовязаннями банку.

Згідно діючої методики визнання чи припинення визнання цінних паперів за стандартними процедурами відображається в бухгалтерському обліку на дату розрахунку. Отже, на дату операції банк повинен відобразити купівлю (продаж) цінних паперів за позабалансовими рахунками цінних паперів до отримання та грошових коштів до відсилання. На дату розрахунку придбані цінні папери обліковуються на балансових рахунках залежно від виду і портфеля.

Облік за датою розрахунку повязаний з:

– визнанням активу, починаючи з дати розрахунку, коли він передається банку;

– припиненням визнання активу, який реалізований, та визнанням результату від продажу на дату розрахунку, коли актив передається покупцю.

При цьому, згідно з п. 3.5 Інструкції, для цінних паперів, які будуть обліковуватись за справедливою вартістю, її зміна у період між датою операції та датою розрахунку відображається в бухгалтерському обліку за рахунками доходів або витрат (для цінних паперів у торговому портфелі) та капіталу (для цінних паперів у портфелі на продаж). Водночас у Правилах бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених Постановою Правління НБУ від 18.06.2003 р. № 255, вказується, що доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобовязань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів); витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення зобовязань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу власниками) [26, 32].

В МСФЗ 39 зазначено, що субєкт господарської діяльності може визнавати купівлю - продаж фінансового активу використовуючи або облік за датою операції, або за датою розрахунку. В першому випадку такий актив зараховується на баланс (списується з балансу) на дату операції, в другому - на дату розрахунку (п.п. 9,38, AG 53 - AG 56).

Придбані цінні папери повинні бути первісно оцінені за справедливою вартістю, з відображенням витрат на операції з придбання за рахунками витрат - для торгового портфеля, і з включенням таких витрат до справедливої вартості фінансового інструмента - для портфелів цінних паперів на продаж та до погашення. При цьому витрати на операції з придбання боргових цінних паперів у портфель на продаж або в портфель до погашення відображаються за рахунками з обліку дисконту (премії) за даними цінними паперами на дату їх придбання.

Справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобовязання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами (пункт 1.6 розділу 1 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами). В Інструкції не зазначено, яким саме чином в даному випадку повинна визначатись така вартість. В параграфі AG 64 додатку до МСБО 39 вказано, що при первісному визнанні справедливою вартістю фінансового активу, як правило вважається, ціна трансакції. Варто також зазначити, що згідно пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 12, фінансові інвестиції первісно оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю, яка складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обовязкових платежів та інших витрат, безпосередньо повязаних з придбанням фінансової інвестиції.

Здійснені інвестиції в асоційовані та дочірні компанії первісно оцінюються та відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю. Витрати на операції, повязані з придбанням інвестиції, збільшують суму такої інвестиції на дату її придбання.

На кожну наступну після визнання дату балансу всі цінні папери, що придбані банком, повинні оцінюватись за їх справедливою вартістю, крім цінних паперів, що утримуються до погашення; акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком у портфелі на продаж, справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити, та інвестицій в асоційовані й дочірні компанії (пункт 3.6 розділу 1 Інструкції). В цьому випадку варто було б також згадати і про боргові цінні папери у портфелі на продаж, справедливу вартість яких визначити неможливо. Постає питання щодо визначення цієї вартості при подальшому визнанні.

Згідно пункту 3.7 розділу 1 Інструкції справедлива вартість цінних паперів, що перебувають в обігу на організаційно оформлених ринках, визначається за їх ринковою вартістю. Якщо котирування ринкових цін на цінні папери є недоступним, то банки застосовують для визначення справедливої вартості такі методи:

– посилання на ринкову ціну іншого подібного інструменту;

– аналіз дисконтованих грошових потоків. Застосовуючи аналіз дисконтованих грошових потоків, банки використовують ставку дисконту, яка дорівнює діючій нормі прибутковості подібної фінансової інвестиції, що має в основному такі самі умови та характеристики (строк, що залишився до погашення;

– структура потоків грошових коштів; валюта; кредитний рейтинг емітента, процентна ставка);

– інші методи, що забезпечують достовірне визначення справедливої вартості цінних паперів [30]. Такий підхід, на нашу думку, в повній мірі відповідає вимогам МСФЗ.

Зупинимося детальніше на характеристиці другого методу. Дисконтування базується на твердженні, що вартість будь-якої суми грошей, отриманої в майбутньому, буде менша, ніж еквівалент цієї суми на даний момент. Сума, яку необхідно вкласти, щоб отримати в майбутньому визначену кількість грошей із заданою процентною ставкою - це і є теперішня вартість майбутніх грошових потоків. У випадку, коли відома ціна цінного паперу, термін, через який він буде погашений, і розмір доходу, який він приноситиме за цей період, можна визначити ставку дохідності цього фінансового інструмента шляхом дисконтування. Саме цим і керуються учасники ринку цінних паперів, адже кожен з них бажає знати, яка насправді дохідність цінного папера, щоб порівняти її з дохідністю інших фінансових активів та ефективно сформувати інвестиційний портфель.

Вважаємо за доцільне розглянути питання визначення справедливої вартості цінних паперів більш докладно. В пункті 3.2 Положення про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами зазначається, що для розрахунку резерву за цінними паперами в портфелі банку на продаж за справедливу вартість цінного папера береться вартість, що визначена за його котирувальною ціною покупця (ціною bid) за даними оприлюднених котирувань цінних паперів на фондових біржах за станом на час закриття останнього біржового дня звітного місяця [25, 27]. У разі відсутності таких котирувань на зазначену дату справедлива вартість цінного папера визначається за його останнім біржовим курсом, що визначений за результатами біржових торгів, які відбулися протягом останніх 10 робочих днів звітного місяця.

У параграфі 48 МСБО 39 зазначається, що якщо є методи оцінки справедливої вартості, які зазвичай використовуються учасниками фінансового ринку для визначення ціни фінансового інструменту і, які продемонстрували надійність застосування на даному ринку, фірма може використовувати такі методи.

В додатку до цього стандарту AG75 йдеться про те, що основна мета методу оцінки справедливої вартості - визначити, якою була б ціна трансакції на дату оцінювання при здійсненні операції в звичайних ділових умовах.

Вибраний метод забезпечить реальне визначення справедливої вартості тоді, коли вхідні аргументи вагомо репрезентують ринкові очікування і оцінки факторів ризику повернення даного фінансового інструменту. Належний метод оцінки справедливої вартості окремого фінансового інструменту повинен поєднувати наявні дані про ринкові умови та інші фактори, які можуть вплинути на справедливу вартість інструмента. В параграфі AG82 перечислюються такі основні фактори:

– часова вартість грошей (базова процентна ставка). Базові процентні ставки як правило можна визначити через ціни на урядові облігації, які часто публікують у фінансових виданнях. Для практичних цілей фірма може використовувати загальноприйняту і загальнодоступну генеральну ставку, наприклад LIBOR. В деяких країнах облігації центрального уряду можуть мати значний кредитний ризик, і відповідно не забезпечувати стабільну індикацію базової процентної ставки для інструментів, деномінованих у даній валюті. Окремі фірми в таких країнах можуть мати кращий кредитний рейтинг і нижчий ступінь заборгованості, ніж центральний уряд. В такому випадку базові процентні ставки можуть бути більш належно визначені через посилання на процентні ставки за корпоративними облігаціями найвищого рейтингу, випущені у валюті даної юрисдикції;

– кредитний ризик, вплив якого на справедливу вартість (тобто премія понад базову процентну ставку за кредитний ризик) може бути визначений виходячи з доступних ринкових цін на фінансові інструменти різної кредитної якості або через доступні ринкові процентні ставки, за якими надаються позики з різними кредитними рейтингами;

– обмінні курси валют;

– ціни на дорогоцінні метали;

– ціни на акції;

– коливання цін на фінансові інструменти (визначення меж таких коливань на активи, якими активно торгують базується на історичних ринкових даних щодо таких інструментів, або на коливанні поточних ринкових цін);

– витрати на обслуговування фінансового активу можуть бути визначені, виходячи з поточних комісійних за послуги інших учасників ринку. Якщо такі витрати значні, їх варто враховувати при визначенні справедливої вартості.

Для визначення справедливої вартості інструментів капіталу в параграфі AG80 зазначається, що метод визначення цієї вартості уде достовірним тільки тоді, коли мінливість колі вагомих оцінок справедливої вартості є неважливою для цього інструмента, або коли серед такої сукупності оцінок можна достовірно визначити ймовірність появи кожної з них.

Якщо ж для акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком неможливо визначити справедливу вартість достовірно, вони відображаються на дату балансу за їх собівартістю з урахуванням зменшення їх корисності (пункт 3.8 розділу 1 Інструкції) [30].

Цінні папери, що утримуються банком до їх погашення, відображаються на дату балансу за амортизованою собівартістю з використанням ефективної ставки відсотка. Згідно Інструкції, собівартість цінного папера - це ціна його придбання, уключаючи накопичені проценти, а також витрати на операції з придбання даного цінного паперу. В главі 2, розділу 1 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління НБУ від 18.06.2003 р. № 255 [32], зазначається, що амортизована собівартість - це вартість, за якою оцінюється фінансовий актив чи фінансове зобовязання та, яка складається із собівартості придбання, зменшеної на суму погашення основної суми боргу та збільшеної (зменшеної) на суму накопиченої амортизації будь-якої різниці між первісною вартістю та вартістю погашення, розрахованої з використанням ефективної ставки відсотка, зменшеної на суму часткового списання внаслідок зменшення корисності.

Розглянемо окремі елементи, з яких складається собівартість цінного папера. При цьому, немає необхідності розглядати ціну його придбання, адже вона чітко визначена в договорі. Згідно Інструкції, накопичені проценти - сума процентів, що нарахована з дати випуску цінних паперів або дати останньої сплати купона до дати придбання (продажу) або на визначену дату. Тобто, це та сума процентного доходу за цінними паперами, яку банк нарахував, але не отримав у звязку з продажем цих паперів або сума, яку банк отримає від емітента, але яка ще не відображена за рахунками нарахованих доходів за цінними паперами в звязку з недавнім їх придбанням. За купонними цінними паперами накопичені проценти обліковуються окремо.

Щодо амортизованої собівартості цінних паперів, у ній варто виділити такі складові: ціна придбання, накопичена амортизація дисконту (премії) та сума резерву (втрат) від знецінення цінних паперів.

Боргові цінні папери відображаються в обліку за номінальною вартістю з метою нарахування процентів за ними. Виникає проблема у відображенні різниці між сумою придбання та номінальною вартістю цих цінних паперів. Таким чином визначається поняття дисконту та премії за борговими цінними паперами. Згідно пункту 1.6 розділу 1 Інструкції, дисконт - це різниця між номінальною вартістю цінних паперів та їх вартістю під час первісного визнання без урахування нарахованих на час придбання процентів, якщо така вартість нижча номінальної вартості. Натомість, премія - це перевищення вартості цінних паперів під час їх первісного визнання без урахування нарахованих (накопичених) на час придбання процентів над їх номінальною вартістю. За борговими цінними паперами дисконт або премія обліковуються окремо і в портфелях на продаж та до погашення амортизуються протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. Сума амортизації дисконту збільшує процентний дохід, а сума амортизації премії, відповідно, зменшує його за певним фінансовим інструментом.

Згідно Правил бухгалтерського обліку доходів та витрат банків України, ефективна ставка відсотка - ставка, яка точно дисконтує очікуваний потік майбутніх грошових платежів або надходжень упродовж очікуваного терміну дії фінансового інструменту до чистої балансової вартості (амортизованої собівартості) цього інструменту [31, 32]. Метод ефективної ставки відсотка - це метод обчислення амортизованої собівартості фінансового активу або фінансового зобовязання та розподілу доходів у вигляді процентів чи витрат на виплату процентів протягом відповідного періоду часу. При цьому в Інструкції не визначено, як саме здійснювати такий розподіл на кожну дату амортизації. В пункті 2.3 глави 2, розділу 2 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України зазначається, що доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) є відповідно процентними доходами чи витратами. Згідно з даними Правилами банки самостійно розробляють методику визначення ефективної ставки відсотка.

Згідно з пунктом 1.4 розділу 2 Інструкції банк не здійснює амортизацію дисконту чи премії за цінними паперами в торговому портфелі.

Таким чином величина дисконту та премії за даним портфелем цінних паперів не впливає на розмір процентних доходів та витрат банку.

Важливим аспектом фінансового обліку цінних паперів в портфелі банку є перегляд їх на зменшення корисності. Зменшення корисності цінних паперів є втратою економічної вигоди, яка спричинена однією або кількома збитковими подіями, що відбулися після первісного визнання цінних паперів і мають вплив на очікувані майбутні грошові потоки за даними цінними паперами (пункт 1.6 розділу 1 Інструкції). Переглядаються на зменшення корисності усі цінні папери, крім цінних паперів, які обліковуються в торговому портфелі банку.

Зменшення корисності визнається на кожну дату балансу, якщо є обєктивні докази однієї або кількох подій, які мають вплив на очікувані майбутні грошові потоки за цінними паперами.

Такими доказами можуть бути відомості про:

– фінансові труднощі емітента;

– фактичне розірвання контракту внаслідок невиконання умов договору або прострочення виплати процентів чи основної суми;

– високу ймовірність банкрутства;

– реорганізацію емітента;

– зникнення активного ринку для цих цінних паперів через фінансові труднощі емітента;

– значне або тривале зменшення справедливої вартості акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком порівняно з їх собівартістю.

Сума втрат від зменшення корисності за акціями та іншими цінними паперами з нефіксованим прибутком, які обліковуються за собівартістю, визначається як різниця між їх балансовою вартістю та поточною вартістю оцінених майбутніх грошових потоків, дисконтованих за поточною ринковою ставкою доходу для подібного фінансового активу [30]. Ця різниця визнається “витратами звітного періоду”. Окрім цього у пункті 4.2. розділу 4 зазначено, що зменшення корисності цінних паперів у портфелі банку до погашення відображається в бухгалтерському обліку шляхом формування резерву на суму перевищення балансової вартості цінних паперів над поточною вартістю оцінених майбутніх грошових потоків, дисконтованих за первісною ефективною ставкою відсотка (тобто за ефективною ставкою відсотка, розрахованою під час первісного визнання) [30].