1.2 Уточнення основних понять: «соціальне страхування», «пенсія», «недержавне пенсійне забезпечення», «альтернативні форми пенсійного забезпечення»

Розкривши історизм розвитку проблематики пенсійного забезпечення вважаємо доречним перейти до розгляду основних визначень роботи.

Найважливішою ланкою системи пенсійного забезпечення є державне соціальне страхування. Поняття «соціальне страхування» означає, що цей вид соціального захисту має таку саму природу, що й страхування взагалі. Справді, слово «страхування» означає попередження можливої небезпеки, уникнення певного ризику. Кінцеве призначення страхування -- захист людини від можливих випадків матеріальних втрат [6, 29].

Людство завжди прагнуло уникнути негараздів. Не маючи змоги запобігти їх виникненню, люди намагались обмежити згубний вплив небажаних подій. Вважається, що первинні форми страхування виникли ще в давнину. Зокрема, у Вавілонії передбачалося укладення угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів через розбійний напад, пограбування тощо.

Специфічна форма страхування існувала в Україні між чумаками. Зміст її полягав у тому, щоб спільно відшкодовувати збитки потерпілому в дорозі. Створенню сучасних систем соціального захисту передували обєднання трудящих на засадах взаємодопомоги. Профспілки організовували фонди допомоги безробітним, каси взаємодопомоги, медичні каси. У такий спосіб здійснювався захист безробітних, хворих, перестарілих, удів і сиріт. Слід розрізняти два види взаємодопомоги: без попереднього накопичення коштів і з попереднім їх накопиченням. Другий вид має більше спільного із сучасним страхуванням [40, 25].

Соціальне страхування на відміну від звичайного нерозривно повязане з трудовою діяльністю людини як члена суспільства і базується на понятті соціального ризику. Отже, соціальне страхування повязане лише із соціальними ризиками. Соціальним ризиком прийнято вважати ризик втрати заробітку в разі відсутності попиту на працю або в разі втрати здатності до праці. Отже, через систему соціального страхування суспільство захищає трудящих та їхні сімї від можливого зубожіння через неможливість отримання заробітку [39, 37].

Поява соціального страхування нерозривно повязана з утворенням робітничого класу -- класу найманих працівників, єдиним джерело доходу яких є заробітна плата. Причинами втрати цього джерела доходу для працівника та його сімї може стати безробіття або непрацездатність через хворобу, нещасний випадок, каліцтво, старість або навіть смерть годувальника. Перелічені події є випадками (видами) соціального ризику. Ці види ризику масові, загальні, мають соціальний характер, оскільки визначаються переважно соціальними умовами й меншою мірою залежать від людини.

Соціальне страхування -- це система правових, економічних і організаційних заходів, покликаних компенсувати окремі види соціальних ризиків.

У словнику страхових термінів поняття «соціальне страхування» визначене наступним чином - «це спосіб матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості. Відповідно до цього запроваджуються такі самостійні види соціального страхування: страхування на випадок безробіття; медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві, пенсійне страхування. Джерелом коштів соціального страхування є відповідні фонди, створені розподілом і перерозподілом національного доходу.» Тобто, як бачимо, соціальне страхування це певний механізм захисту населення від соціальних ризиків [54, 5].

Соціальне страхування -- наріжний камінь системи соціального захисту, його базовий інститут. Виплати по соціальному страхуванню, як правило, становлять найбільшу частку коштів соціального забезпечення. Основна мета соціального страхування -- забезпечити достатній рівень компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення -- воно розвязує також завдання, повязані зі збереженням і відновленням здоровя, профілактикою професійної захворюваності та виробничого травматизму, запобіганням безробіттю. Отже, соціальне страхування виконує як відновлювально-компенсаційну, так і охоронно-попереджувальну функцію.

Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення України були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового закону. Основи законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообовязкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Питання розвитку соціального страхування зводиться до пошуку шляхів досягнення балансу між економічною і соціальною складовими розвитку суспільства, які дозволили б уникнути конфронтації між ними та попередити перетворення соціального захисту населення з механізму управління соціальними ризиками в «баласт», який є перепоною економічного зростання.

Соціальне страхування -- це встановлена державою система права щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством [41, 12]. Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обовязкового характеру, яка зможе діяти досить ефективно лише в тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як із погляду охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків.

В своїй монографії Плиса В.Й розкриває поняття соціальне страхування як «найважливіший елемент державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення і виконує функції соціального захисту, забезпечення фінансування соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя різних груп населення, попередження та профілактики наслідків настання соціальних ризиків» [39, 25].

Матеріальною основою фінансових відносин є грошові кошти, які мають законодавче визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як державними, так і недержавними.

Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування. Одними з таких фондів є недержавні пенсійні фонди, які здійснюють додаткове пенсійне страхування, мова про них піде нижче. Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів. Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Наглядові ради тощо.

Отже, спробуємо зробити невеликий висновок - соціальне страхування - фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства. Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві тощо.

Відповідно до Основ законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування, одним з видів соціальних послуг, що надаються нашою державою є пенсійне страхування.

За Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення - це діяльність держави, спрямована на запровадження фінансового забезпечення осіб непрацездатного віку. Відповідно до цього закону пенсійна система України складається з трьох рівнів: солідарна система загальнообовязкового державного пенсійного страхування, накопичувальна система загальнообовязкового державного пенсійного страхування та система недержавного пенсійного забезпечення. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообовязкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення [41, 12].

У рамках солідарної системи страхування спостерігається так звана «солідарність поколінь» - усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду України, одразу ж виплачуються нинішнім пенсіонерам.

Обовязкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, обєкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» [20, 166].

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає третій рівень, тобто це система недержавного пенсійного страхування, яка є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообовязкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Нинішня система в Україні передбачає різноманітні види державного пенсійного страхування за різними законами.

Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» передбачено призначення пенсій лише особам, які сплачували (та за яких сплачувалися) страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування. Як бачимо, фінансування пенсійного страхування здійснюється за рахунок поточних надходжень страхових внесків. За цим же Законом страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обовязкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування. Тобто страхові внески є цільовим загальнообовязковим платежем, який справляється на всій території України. Кошти Пенсійного фонду використовуються на: виплату пенсій; надання соціальних послуг; фінансування адміністративних витрат, повяза-них з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фон-ду; оплату послуг із виплати та доставки пенсій [41, 18].

Серед основних соціальних прав громадян велике значення має право на матеріальне забезпечення громадян в похилому віці. Дане право закріплене в Конституції України. Держава гарантує всім громадянам України при наступленні старості отримання різних видів пенсійного забезпечення, яке здійснюється за рахунок різних джерел фінансування. Проте, держава законодавчо закріплює не лише право на пенсійне забезпечення в разі наступлення конкретного віку. Громадяни також мають право на матеріальне забезпечення в разі наступлення таких умов, коли їх стан здоровя, або вік не дозволяють їм забезпечити своє проживання. Це матеріальне забезпечення в звязку зі стійкою втратою працездатності, тобто отриманням інвалідності. Це матеріальне забезпечення осіб, які по своєму віку і фізичному станові самі не можуть себе забезпечити. Таке забезпечення вони отримували від близьких їм людей, які померли, тобто матеріальне забезпечення в разі втрати годувальника. І, врешті решт, держава гарантує забезпечення непрацездатних громадян [40, 36].

Розглянемо тепер що ж являє собою пенсія.

Термін «пенсія» походить від латинського pension - тобто «платіж». У юридичній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного забезпечення, а зокрема поняття «пенсія» та її суттєві ознаки. Отже пенсія це:

- періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сімї у звязку з завершенням повного великого циклу його трудової діяльності або у звязку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників ;

- матеріальне забезпечення громадян у старості, по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат ;

- регулярна (періодична) грошова виплата соціально-аліментарного призначення, що провадиться особам похилого віку, інвалідам та іншим категоріям громадян та їх сімям у випадках, передбачених законом із суспільних фондів споживання у звязку з їх (або особи, на утриманні якої вони знаходяться) минулою трудовою або іншою суспільно корисною діяльністю, яка припинена або замінена більш легкою діяльністю з передбаченої законом поважної причини; виплата, розмір котрої співвідноситься, як правило, з минулим заробітком. Ця виплата є для непрацюючих пенсіонерів основним джерелом засобів до існування ;

- щомісячні грошові виплати громадянам за рахунок держави для їхнього матеріального забезпечення в старості, в разі інвалідності, втрати годувальника, а також за вислугу років ;

- щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, що призначаються в розмірах, співвіднесених з минулим заробітком, особам, які впродовж установленого строку займалися суспільно корисною діяльністю й досягли певного віку ;

- виплата, що провадиться державою у звязку з настанням певної обставини у житті людини, - досягнення певного віку, інвалідності, смерті годувальника ;

- державна виплата, яка провадиться з Пенсійного фонду з метою матеріального забезпечення непрацездатних громадян у звязку з їх минулою трудовою чи іншою суспільно корисною діяльністю у розмірах, як правило, співвіднесених з минулим заробітком пенсіонера ;

- щомісячні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного віку, настанні інвалідності, в разі втрати годувальника, а також у звязку з тривалою професійною діяльністю .

В.А. Ачаркан визначає пенсію як «грошове забезпечення отримуване з суспільних фондів споживання громадянами за наявності в них постійної чи стійкої непрацездатності, або за віковою ознакою, у звязку з вислугою років, або встановлюване через медичне обстеження (для визначення інвалідності), пенсія призначається громадянам за їхню працю в минулому чи іншу суспільно корисну діяльність і покликана служити для них постійним і основним джерелом засобів до існування».

Думку В.А. Ачаркана про те, що пенсійне забезпечення основане на втраті громадянином працездатності, поділяє Я.М. Фогель, який стверджує, що загальною передумовою виникнення пенсійних правовідносин є постійна чи тривала непрацездатність, тобто певний побутовий стан організму людини.

Щодо такого розмаїття визначень вченими висловлені думки. Так, Р.Іванова вважає, що відмінності з окремих ознак пенсії мають суто термінологічний характер і тому на них зупинятися не слід. І. Сирота, навпаки, не даючи власного визначення, детально зупиняється на ознаках, які пропонувались до включення у дефініцію пенсії, його міркування щодо недоречності введення окремих з них до визначення поняття «пенсія» і необхідності уточнити інші заслуговують на увагу [52, 39].

Наведені вище поняття належали до трудових пенсій або до одного з її видів - пенсії за віком, тобто по старості. Спочатку той чи інший дослідник давав перелік характерних, на його думку, ознак і за допомогою їх модулював саме визначення. Такий підхід, на наш погляд, є вірним. І підбивши підсумок можна узагальнити, пенсія - це грошова виплата учасникові пенсійного страхування, за рахунок держави, яка починає виплачуватися за умови втрати цим громадянином працездатності (досягнення пенсійного віку, настанні інвалідності чи вислуги років, або ж за умови втрати годувальника).

Нині діє єдина державна система пенсійного забезпечення, що залишилася нам у спадщину від колишнього Союзу РСР. Вона сформована на принципах старої бюджетно-розпорядчої моделі соціальної політики і не орієнтована на труднощі перехідного періоду до ринкової економіки, складну демографічну ситуацію в Україні. Іншими словами, солідарна система державного пенсійного забезпечення, це та, в якій пенсійні виплати фінансуються шляхом солідарного перерозподілу доходів між різними поколіннями населення. Ця система передбачає фінансування поточних пенсійних виплат пенсіонерам за рахунок перерозподілу частини доходів нині зайнятого населення -- обовязкових відрахувань до пенсійної системи. У такій системі роботодавці й працівники відраховують обовязкові страхові внески до державної пенсійної системи на виплату пенсій існуючим пенсіонерам, а не на створення окремого фонду, з якого б проводились пенсійні виплати відповідним працівникам після їх виходу на пенсію.

Але, як ми вже говорили раніше, солідарна система не спроможна забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів і не виправдовує себе з економічної точки зору, тому Україна зараз знаходиться в пошуку альтернативних форм пенсійного забезпечення. Однією з них є недержавне пенсійне забезпечення.

З 2004 року вступив в дію Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення», згідно з яким визначено організаційно-правові та економічні засади діяльності з недержавного пенсійного забезпечення громадян [43, 11].

Система недержавного пенсійного забезпечення створена для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне забезпечення у багатьох країнах світу є одним з основних інструментів для підвищення рівня пенсійного забезпечення населення. Відповідно до цього ж Закону система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообовязкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Отже, як бачимо, додаткову недержавну пенсію можна одержувати поряд з державною. Розмір пенсійних виплат визначається, виходячи з суми накопичених коштів учасника, яка залежить від розміру пенсійних внесків, терміну їх накопичення та розподіленого інвестиційного доходу.

Відповідно до чинного законодавства недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

- недержавними пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

- страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

- банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до чинного законодавства недержавний пенсійний фонд - це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному порядку [16, 10].

За словами Васьковича І.М. недержавні пенсійні фонди - це механізм, який дозволяє забезпечити працівників підприємства гідними пенсіями, враховуючи при цьому інтереси роботодавця [15, 191].

Отже можна зробити невеличкий висновок. Недержавний пенсійний фонд має статус неприбуткової установи, тобто не має на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками фонду. Весь отриманий фондом інвестиційний дохід розподіляється тільки між його учасниками.

Недержавні пенсійні фонди є новими інститутами в економіці України. У відповідності з нормами законодавства недержавні пенсійні фонди створюються у вигляді відкритих, корпоративних та професійних пенсійних фондів. Зазвичай у структурі недержавних пенсійних фондів переважають відкриті пенсійні фонди, що обумовлено більшою свободою діяльності (вкладником фонду може бути будь-яка фізична або юридична особа, розмір пенсійних внесків може встановлюватися індивідуально для кожного учасника). Така ситуація сприяє конкуренції на ринку послуг з недержавного пенсійного забезпечення, що дає можливість обирати пенсійний фонд з найбільш вигідними умовами [24, 164-167] .

Питання щодо участі в НПФ як для громадян, так і для роботодавців є справою добровільною. З часом, після прийняття відповідного закону, для роботодавців буде запроваджено обовязкову сплату пенсійних внесків до НПФ на користь тих працівників, які працюють у шкідливих та важких умовах праці. Такі обовязкові пенсійні відрахування сплачуватимуться до професійних та корпоративних фондів.

Передбачені податкові пільги для працівників і роботодавців при сплаті внесків на недержавне пенсійне забезпечення, а також при здійсненні пенсійних виплат.

Функції НПФ виконуються відповідно до договорів про обслуговування фонду такими ліцензованими юридичними особами:

- адміністратор НПФ - укладає пенсійні контракти з вкладниками, веде облік пенсійних внесків та інвестиційного доходу на індивідуальних пенсійних рахунках учасників, оформляє пенсійні виплати;

- компанії з управління активами (КУА) -- забезпечують примноження пенсійних коштів шляхом їх інвестування в різні фінансові інструменти (акції, облігації, депозити та інші) відповідно до вимог законодавства; банк зберігач - контролює дотримання таких вимог, провадить операції з перерахування пенсійних коштів та забезпечує їх зберігання.

У НПФ будь-якого виду існують вкладники - фізичні або юридичні особи, які здійснюють перерахування пенсійних внесків на свою користь, на корить своїх близьких або своїх співробітників, та учасники - громадяни, на користь яких здійснюються внески. Пенсійні накопичування учасника НПФ формуються за рахунок пенсійних внесків, сплачених самим учасником, його роботодавцем або членами сімї, та інвестиційного доходу, отриманого в результаті інвестування коштів. Усі кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду (пенсійні внески та інвестиційний дохід), є власністю учасника НПФ незалежно від того, хто платив внески - сам учасник, його роботодавець або родичі. Тому ніхто інший, крім учасника, не може розпоряджатися цими коштами. Пенсійні кошти учасника можуть успадковуватись його спадкоємцями [43, 10-12].

Держава здійснює постійний нагляд за діяльністю НПФ та субєктів системи: діяльність НПФ, адміністраторів та страхових організацій контролює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, діяльність КУА та зберігачів - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, діяльність зберігачів -- Національний банк України.

Варто зауважити, що більшість країн світу надає питанню контролю та нагляду за діяльністю НПФ а також захисту інтересів та активів членів недержавних пенсійних фондів дуже важливе місце. Наприклад, у Великобританії вагому роль у системі нагляду за недержавними пенсійними фондами відіграють аудитори та актуарії, які при виявлені порушень у діяльності попечителів зобовязані повідомляти про це Регулюючий орган. Останній повинен миттєво на це зреагувати - перевірити факт порушення, а при його підтвердженні - звернутись до суду про обмеження функцій попечителів. Слідчі піднімають питання ефективності системи внутрішнього контролю, проводять подальші розслідування, а при необхідності можуть призначити незалежних попечителів. Перевірки на місцях слідчі Пенсійного Регулятора можуть здійснити і при відсутності скарг на дії попечителів. Пенсійний Регулятор контролює своєчасність перерахунку коштів від роботодавців до призначених попечителів. В разі невиконання зобовязань роботодавцем на протязі кількох місяців, регулюючий орган проводить розслідування з встановлення причин такого невиконання. Якщо це сталось через погане управління з боку роботодавця, - проводять розяснювальну освітню роботу та у подальшому здійснюють моніторинг своєчасності виплат внесків. При повторному порушенні такого роботодавця притягають до відповідальності відповідно до законодавства. У випадку умисного невиконання взятих зобовязань - Пенсійний Регулятор звертається до суду про стягнення заборгованості по внескам [45, 19].

Природно, питання фінансової стабільності недержавних пенсійних фондів ще залишаються актуальними, але разом з тим складна ситуація нинішнього пенсійного забезпечення все одно буде підштовхувати до пошуку можливих альтернативних шляхів.

Підбиваючи підсумки цієї частини роботи слід зауважити, що під альтернативними формами пенсійного забезпечення слід розуміти пошук нових варіантів пенсійного забезпечення та прагнення держави оптимізувати саму систему пенсійного забезпечення, зробити її менш обтяжливою для бюджету, суспільства та економіки в цілому на шляху її трансформаційних перетворень.