79. Валютна позиція банку.

Індикатором валютного ризику банку є валютна позиція. Валютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов’язань у тій самій валюті:

         VP = АV – LV.    (7.12)

Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Валютна позиція називається відкритою, якщо сума активів в іноземній валюті не збігається з сумою пасивів в тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції:

чиста довга валютна позиція (АV > LV) — сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповідних пасивів (показник валютної позиції має знак «плюс»);

чиста коротка валютна позиція (АV < LV) — сума зобов’язань перевищує суму активів у одній і тій самій іноземній валюті (показник валютної позиції зі знаком «мінус»).

Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумою пасивів у тій самій іноземній валюті (АV = LV), то така позиція називається закритою, або позицією зведення чи відповідності. У такому разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої однаково позначається як на вартості активів, так і на вартості пасивів, а це не потягне за собою ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.

На валютну позицію банку впливають такі операції:

купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги й зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

одержання та сплата іноземної валюти у формі доходів, витрат та нарахування процентних доходів і витрат;

надходження коштів у іноземній валюті до статутного фонду банку;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

інші обмінні операції з іноземною валютою.

Не всі з цих операцій однаковою мірою можуть бути використані для регулювання валютної позиції банку та її швидкого приведення у відповідність до нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку.

Проблема управління ціновими ризиками, до яких належить і валютний, полягає в тому, що категорія ризикованості пов’я­зується, насамперед, з можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправдане підвищення витрат). Разом з тим точно визначити, додатним чи від’ємним буде майбутній результат, одержаний від переоцінювання інструментів за ринковим валютним курсом, досить складно, адже це потребує точного прог­нозу динаміки валютних курсів.

Оскільки можливість точного визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, то індикатором рівня валютного ризику, на який наражається банк унаслідок незбалансованості структури та обсягів активів і пасивів в іноземній валюті, вважають валютну позицію.

Маючи відкриту валютну позицію банк може отримати прибутки чи зазнати збитків унаслідок зміни валютного курсу з огляду на таку залежність:

довга валютна позиція приносить прибутки за підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

коротка валютна позиція приносить прибутки за зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків за підвищення курсу.

80. Нормативи відкритої валютної позиції в банку.

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. У разі їх рівності позиція вважається закритою, у разі нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань. При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (НІ3-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (НІ3-2). Одночасно банк на власний розсуд установлює внутрішні ліміти валютних позицій: • ліміти на кожного дилера; • ліміти на філії; • ліміти за видами валют.

Розраховуючи норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів. Наприклад, для розрахунку нормативів розпорядження валютною позицією за 3-тє число звітного місяця береться розмір регулятивного капіталу, що розрахований за даними балансу за станом за 1-ше число цього місяця.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком зазначається у формі 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів».

Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти. На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

♦ купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах «своп», «форвард», «опціон» та ін.), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

♦ одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

♦ купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

♦ надходження коштів у іноземній валюті до статутного капіталу;

♦ погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунка витрат);

♦ інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів, і навпаки).

81. Поточні валютні операції.

поточні валютні операції - перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів, переказування процентів, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо.

Поточні валютні операції поділяються на торговельні і неторговельні.До поточних торговельних валютних операцій належать, зокрема: — розрахунки між юридичними особами-резидентами і юридичними особами-нерезидентами під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності у межах торговельного обороту, включаючи кредитування експортно-імпортних операцій на термін не більше як 90 днів; — розрахунки у межах торговельного обороту, які здійснюються на території України в іноземній валюті за умови наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України або у грошовій одиниці України за умови, що хоча б однією зі сторін операції є нерезидент; — розрахунки у межах торговельного обороту між юридичними особами-нерезидентами та юридичними особами-резидентами через інших юридичних осіб-резидентів відповідно до посередницьких договорів (контрактів), інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України; — операції на міжбанківському валютному ринку України; — оплата фізичними особами товарів (робіт, послуг) з використанням пластикових карток та чеків.

Значна частина поточних торговельних валютних операцій в іноземній валюті пов'язана з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності резидентів, зокрема з розрахунками за експорт-імпорт товарів (робіт, послуг). Відповідно до чинного законодавства України право на здійснення такої діяльності мають юридичні та фізичні особи, які зареєстровані як підприємці.

82. Строкові валютні операції.

Для страхування ризиків курсових коливань на ринку з’явилися нові інструменти — строкові валютні операції. Строкові валютні операції (форварди, ф’ючерси, опціони) — це угоди, при яких сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент їх укладення.

Сьогодні строкові валютні операції досить популярні, оскільки вони дають змогу не тільки страхувати ризики, а й ще мати великі прибутки на торгівлі валютними контрактами. Укладення валютних строкових угод відбувається на спеціалізованих біржах у великих міжнародних фінансових центрах, таких як Лондон (Лондонська біржа фінансових ф’ючерсів — LIFFE), Чикаго (Чиказька біржа опціонів — CBOE), Нью-Йорк (Нью-Йоркська ф’ючерсна біржа — NYFE).

Курс валют за строковими угодами відрізняється від курсу за операціями спот. Хоча, як правило, напрямок динаміки курсів за поточними і строковими угодами збігається, це не виключає відповідної автономності зміни курсів за строковими угодами, особливо в періоди криз або спекуляцій з валютами. Різниця між курсами становить відповідну величину, що називається дисконт чи премія. 

Курс валют за строковими угодами розраховується на базі курсу спот та відсоткових ставок за депозитними вкладами в країнах відповідних валют. Вплив відсоткових ставок на курс строкових операцій пов’язаний з тим, що для купівлі валюти в майбутньому необхідно буде взяти позику або зняти з депозиту, сплативши при цьому відсоток за кредит, або втративши його за вкладом. Водночас розміщення придбаної валюти на депозит приносить відсоток.

Строкові операції поділяються на: форвардні, ф’ючерсні та опціонні.

Форвардні операції — це угоди між двома контрагентами про майбутню поставку валюти за раніше обумовленим курсом, які укладаються поза біржею. Форвардні угоди є твердими та обов’язковими для виконання на відміну від ф’ючерсів та опціонів. Форвардна угода звичайно укладається з метою здійснення реального продажу або купівлі валюти та застосовується для страхування ризику зміни курсу валют. Разом з цим форвардні операції можуть використовуватись і для проведення валютних спекуляцій на курсовій різниці. Теоретично не існує гарантій виконання форвардної угоди, тому в практиці страхування ризиків використовуються ф’ючерсні валютні операції.

Ф’ючерсні операції — це угоди з купівлі-продажу валют у майбутньому між двома сторонами за раніше обумовленим курсом, які укладаються на біржових ринках. Особливістю ф’ючерсних угод є те, що вони стандартизовані і поставки валюти відбуваються в строго визначені терміни. Поставка валюти за контрактом повинна здійснюватись через рахункову палату біржі, яка гарантує виконання зобов’язань за угодами всіма сторонами. Але, як правило, реальна поставка валюти за ф’ючерсними угодами не відбувається.

Оціонні операції — це угоди, що дають право (але не зобов’язання) одному учаснику угоди купити або продати відповідну кількість іноземної валюти за фіксованим курсом протягом визначеного часу, тоді як другий учасник за грошову премію зобов’язується за необхідності забезпечити реалізацію цього права, будучи готовим продати або купити іноземну валюту за відповідною договірною ціною.

83. Склад, структура та джерела формування доходів банку.

Доходи - це збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у формі припливу, або зростання активів або зменшення зобов'язань, що спричиняють збільшення капіталу і не є внесками акціонерів.

До банківських доходів належать ті, які безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Банківські доходи поділяються на: - процентні; - комісійні; - торгівельні; - інші банківські операційні доходи.

Доходи банку: 1. Процентні доходи: - за коштами, розміщеними в НБУ; - за коштами, розміщеними в інших банках; - за кредитами суб'єктам господарської діяльності; - за кредитами органам загального державного управління; - за кредитами фізичним особам; - за цінними паперами; - за операціями з філіями та іншими установами банку; - інші процентні доходи. 2. Комісійні доходи: - за операціями з банками; - за операціями з клієнтами; - за операціями з філіями та іншими установами банку. 3. Результат від торгівельних операцій. 4. Інші банківські операційні доходи. - дивідендний дохід; - за операціями з філіями та іншими установами банку; - інші банківські операційні доходи. 5. Інші небанківські операційні доходи: - за операціями з філіями та іншими установами банку; - інші небанківські операційні доходи. 6. Зменшення резервів за заборгованістю. 7. Непередбачені доходи.

Останнім часом банкіри поставили мету зробити непроцентні надходження основним джерелом майбутніх банківських доходів. Це дасть можливість поліпшити підсумкові характеристики роботи комерційних банків, диверсифікувати джерела доходів і надійніше захистити банки від коливання процентних ставок.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є проценти, що стягуються з позичальників за користування позиками. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнились, і тими, у кого з них з’явилась тимчасова потреба.

Значні доходи банки отримують від проведення операцій з іноземною валютою. Доходи від цих операцій виступають як у вигляді комісійних за виконання операцій для клієнтів, так і у вигляді курсової різниці.

Банки отримують доходи і від операцій з цінними паперами. Але оскільки ринок цінних паперів в Україні тільки починається формуватись, то і доходи банків від цих операцій поки незначні.

Банки також отримують доходи і від надання різного роду послуг: надання гарантій і поручительств клієнтам, розрахунково-касове обслуговування, довірчі (трастові), консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові послуги, операції з монетарними металами тощо. Доля цих видів у валовому доході кожного банку неоднакова і залежить від здійснюваних операцій та їх обсягу.

84. Склад і структура витрат банку.

Витрати - це зменшення економічної вигоди у звітний період у формі відпливу або використання активів, виникнення заборгованості, що веде до зменшення власного капіталу і не є розподіленням між акціонерами. Якщо доходи збільшують суму капіталу, то витрати її зменшують.

Банківські витрати поділяються на: - процентні; - комісійні; - торгівельні; - інші банківські операційні витрати.

До процентних відносяться витрати, які обчислюються пропорційно в часі, впливають на фінансовий результат діяльності банку. До них належать: - витрати за кредитами і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, в тому числі за цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані; - витрати у вигляді амортизації премії за цінними паперами; - комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, витрати за розміщення коштів у вигляді позики або за зобов'язання її надати, що визначаються пропорційно до часу і суми зобов'язання. Основною складовою видатків банків є процентні виплати за депозитами. Найбільші витрати пов'язані з купівлею строкових депозитів. За вкладами до запитання, як правило, встановлюється невелика плата. До комісійних відносяться витрати за всіма послугами, отриманими від третіх сторін. До категорії комісійних належать: - витрати від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування депозитних рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами; - витрати за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів; - інші комісійні витрати за операціями

Торгівельні збитки - це чисті збитки від операцій купівлі-продажу різних фінансових інструментів. До них належать: - чисті збитки від діяльності на валютному ринку і ринку банківських металів; - чисті збитки від операцій із цінними паперами на продаж; - чисті збитки від торгівлі іншими фінансовими інструментами. Небанківські операційні витрати діляться на: - адміністративні; - інші небанківські операційні витрати. Адміністративні витрати пов'язані із забезпеченням діяльності банківської установи. До них належать: - витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії); - сплата податків та інших обов'язкових платежів, крім податку на прибуток; - витрати на утримання й експлуатацію основних засобів та нематеріальних активів; - інші експлуатаційні витрати (роботи і послуги, що використовуються банком у процесі комерційної діяльності, винагорода посередникам, охорона тощо). Інші небанківські операційні витрати виникають у процесі здійснення небанківських операцій, які є складовою діяльності банку. До них належать: - витрати від продажу основних засобів, нематеріальних активів і фінансових інвестицій (вкладів у цінні папери на інвестиції, в асоційовані і дочірні компанії); - витрати від орендних операцій; - створення резервів; - витрати від інших операцій. Витрати визнаються непередбаченими, якщо вони за змістом відповідають таким ознакам: - виникають у разі надзвичайних подій і мають одноразовий характер - збиток буде визначений тільки за фактом подій; - не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів і пасивів). Непередбачені витрати не можуть бути прийняті до уваги для фінансової оцінки банку.

85. Прибуток банку.

Прибуток банку — це фінансовий результат діяльності банку, який розраховується як різниця між його доходами та витратами.

У відповідності з існуючою методикою комерційні банки визначають прибуток або збитки від своєї діяльності щоквартально (щомісячно), в останній операційний день кварталу (місяця). Протягом кварталу доходи і витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банка здійснюється за підсумками діяльності за рік у відповідності з рішенням загальних зборів акціонерів (пайовиків) банку. Протягом року прибуток, як правило, розподіляється у вигляді авансу на основі встановлених зборами акціонерів (пайовиків) пропорцій.

В залежності від податкового законодавства банки сплачують податки в державний і місцевий бюджети із прибутку або із доходу. Звичайно, діюча методика стягнення податків впливає як на розмір, так і на порядок розподілу прибутку.

Після сплати податків і штрафів з прибутку банку робляться відрахування в його резервний фонд у певному розмірі від прибутку, що залишається у розпорядженні банка. Потім здійснюється відрахування у фонди економічного стимулювання банку, на благодійні та спонсорські заходи, на виплату винагороди керівництву банка.

86 Аналіз прибутковості банку Кількість коефіцієнтів, що можуть бути використані при аналізі фінансового стану, обмежена лише кількістю рахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати. Аналітики, законодавці, керівники банку та інвестори - всі мають свої завдання щодо висвітлення специфічних аспектів стану банку. Наступна таблиця 4 показує найбільш поширені коефіцієнти фінансового стану. Ці коефіцієнти подають дані у відсотковому виразі, протягом одного року, що може висвітлювати поточні тенденції, а тому внутрішнє керівництво та наглядацькі органи повинні обчислювати коефіцієнти щоквартально чи щомісячно. Найкориснішим буде аналіз тенденцій за кілька років, що дає змогу відокремити вплив сезонних ф4. Аналіз прибутковості та ефективності діяльності банку Найважливiшими показниками прибутковостi банку, якi рекомендуються розраховувати, є:· дохід на активи; · дохід на капітал. Дані показники розраховуються таким чином:акторів на ключові коефіцієнти фінансового стану

Дохід на капітал(%)= Показник доходу на активи характеризує ефективнiсть використання всiх ресурсів, які банк отримав у своє розпорядження, а показник доходу на на капітал - дохідність капiталу учасників. При цьому узагальнюючим показником банкiвської дiяльностi слiд вважати дохід на капітал, а показник доходу на активи пропонується вважати частковим показником, який вiдображає внутрiшню полiтику банку, професiоналiзм його апарату, який пiдтримує оптимальну структуру активiв та пасивiв з точки зору доходiв та витрат. Для пiдвищення доходу на капітал банку, необхiдно збiльшувати прибутковiсть його активiв i зменшувати частку статутного фонду в загальнiй сумi коштiв банку. Для збiльшення доходу на активи застосовуються такi заходи: · збiльшується ставка вiдсоткiв за активними операцiями та зменшується ставка вiдсоткiв за залученими коштами;· збiльшується частка власних коштiв банку в загальнiй сумi його коштiв (показник платоспроможностi);· зменшується спiввiдношення власних та залучених коштiв.Вимiрювання ефективностi дiяльностi банку визначається за допомогою таких показникiв:

Чистий серед(%)= Цей коефіцієнт повинен враховувати тільки активи та пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Таким чином, він виключає вплив безпроцентних депозитів "до запитання", капіталу та невиконаних вимог резервування на чисті отримані проценти, і - звідси - на прибутки банку. Це ізолює вплив процентної ставки на прибуток банку і цим самим дає більш глибоке розуміння джерел прибутку банку та наслідків уразливості надходжень.

87.Розрахунок чистого спредуЧистий спред ЧС (спред прибутку) є традиційним показником прибутковості банку і визначається як різниця між середньозваженими процентами за активами та за пасивами банку, %:

Ч

де ПА — активи, які приносять процентний дохід; ПП — пасиви, за якими виплачуються проценти.За допомогою цього показника оцінюються ефективність виконання банком функції посередника між вкладниками та позичальниками, а також рівень конкуренції на ринку. Як правило, при загостренні конкурентної боротьби спред скорочується і менеджери банку змушені шукати інші шляхи одержання прибутків.

88. Показники ділової активності банку Ділову активність банку аналізують через взаємозв’язок оцінки ресурсного потенціалу банку пасивів та його використання як в цілому в активах,так і його окремих вкладеннях – в інвестиції, в кр-й портфель, матеріально-тех.. забезпечення. Ділова активність визначається як рівень залучення пасивів так і рівень їх використання в активах,тому в першу чергу треба розглядати групи показників,які характерезують рівень ділової активності залучення пасивів і розміщення їх в певні групи активів.Ця група показників служить вимірником рівня ефективності діяльності банку на фін.ринку. Головним і єдиним інформа-м забезпе-м є бух.. баланс. Співставлення (А) і пасивів. Ресурси:1)власний капітал(стат.. фонд);2)залучені і позич.. кошти(депозити до вимоги,строкові депоз

90. Рейтингова оцінка діяльності банків CAMEL 1.Нагляд за діяльністю банків, що ґрунтується на оцінках ризиків діяльності банків за рейтинговою системою CAMELS (далі - рейтингова система), полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, які охоплюють діяльність банку за всіма напрямами. Метою оцінки діяльності банків за рейтинговою системою є визначення банків, у яких незадовільний фінансовий стан, операції або менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства банку та вимагають посиленого контролю з боку служби банківського нагляду Національного банку України (далі - служба банківського нагляду) і вжиття відповідних заходів для виправлення цих недоліків у діяльності банку та стабілізації його фінансового стану. Рейтингова система дає можливість Національному банку України (далі - Національний банк) оцінювати загальний стан та стабільність банківської системи. Така оцінка ризиків дає змогу отримати інформацію для визначення пріоритетів у діяльності банківського нагляду та необхідних матеріальних і людських ресурсів для здійснення належного контролю за банківською системою. Рейтингова система передбачає ретельний аналіз стану банку. Здійснення такого аналізу можна провести лише під час комплексної інспекційної перевірки (далі - інспекційна перевірка), яка дає змогу повною мірою визначити, як керівництво банку ставиться до ризиків і як здійснює управління ними. 2. Основою рейтингової системи є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами:

Достатність капіталу (C );

Якість активів (A );

Менеджмент (M );

Надходження (E );

Ліквідність (L );

Чутливість до ринкового ризику (S ).

Комплексна рейтингова оцінка за рейтинговою системою (далі - комплексна рейтингова оцінка) визначається для кожного банку відповідно до рейтингових оцінок, зазначених вище. Рейтингова система дає можливість оцінити всі фактори, за якими оцінюється якість управління, фінансовий стан та якість операцій кожного банку, за яким здійснює нагляд Національний банк.

91Різновиди банківських ризиків1. Кредитний ризик Кредитування — основний вид діяльності більшості банків. Кредитна діяльність вимагає від них уміння оцінювати кредитоспроможність своїх позичальників. Не у всіх випадках рішення банків виявляється правильним, і внаслідок впливу різних чинників кредитоспроможність позичальника може згодом знизитися. Таким чином, одним з основних ризиків, притаманним банківській діяльності, є кредитний ризик або нездатність партнера виконувати свої контрактні зобов'язання. Він виникає не тільки відносно кредитів, але і по інших балансових та позабалансових позиціях, таких, як, гарантії, акцепти та інвестиції в цінні папери. Банки стикалися із серйозними проблемами через те, що не зуміли вчасно ідентифікувати ослаблені активи, створити необхідні резерви для їх списання і припинити визнання прибутку від відсотків. 2. Ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик У доповнення до кредитного ризику партнера, який є невід'ємною частиною процесу кредитування, міжнародне кредитування включає в себе ризик неплатоспроможності суверенної держави, який, у свою чергу, породжений ризиками, пов'язаними з економічною, соціальною і політичною ситуацією в країні позичальника. Такий «країновий ризик» найбільш наочний при кредитуванні іноземних урядів чи їх установ, оскільки подібне кредитування здійснюється, як правило, без надання гарантій. Крім того, існує ще один компонент ризику неплатоспроможності незалежної держави, який називається трансфертним ризиком і виникає в тих випадках, коли зобов'язання позичальника деноміновано не у місцевій валюті. Незалежно від фінансового положення позичальника можуть виникнути обставини, коли «валюта зобов'язання» просто виявиться для нього недоступною. 3. Ринковий ризик Банки постійно стикаються з ризиком втрат по балансових і позабалансових позиціях внаслідок коливання ринкових цін. Як правило, завдяки застосуванню міжнародних принципів бухгалтерського обліку ці ризики досить чітко відбиваються в комерційній діяльності банку — чи мова йде про боргові зобов'язання, акції або ж про валютні позиції. Одним з конкретних елементів ринкового ризику є ризик валютний. Банки виступають на валютній біржі як учасники ринку валюти, постійно котируючи ставки своїх клієнтів і займаючи відкриті позиції у різних валютах. Ризик, пов'язаний з валютними операціями, особливо з відкритими позиціями в іноземній валюті, зростає в період нестабільності валютних курсів. 4. Процентний ризик Процентний ризик пов'язаний з уразливістю фінансової позиції банку до негативного впливу процентних ставок. Він впливає на надходження банку, на економічну вартість його активів та його зобов'язання і позабалансові інструменти. 5. Ризик ліквідності Ризик ліквідності виникає внаслідок нездатності банку справитися із зменшенням обсягів зобов'язань або фінансувати зростання своїх активів. Не володіючи достатньою ліквідністю, банк не спроможний отримати потрібні йому кошти за рахунок нарощування своїх зобов'язань або шляхом швидкої конверсії своїх активів по розумній вартості, що позначається на прибутковості його операцій. У крайньому разі недостача ліквідності може призвести до неплатоспроможності банку.6. Операційний ризик Найбільш важливі види операційного ризику пов'язані із збоями у внутрішньому контролі і корпоративному управлінні. Вони можуть спричинити фінансові втрати, викликані помилкою, шахрайством, нездатністю вжиття адекватних дій, або як-небудь інакше завдати збитків інтересам банку (наприклад, через дилерів, співробітників, відповідальних за кредитування або внаслідок дії працівників, що перевищують свої службові повноваження або здійснюють операції неетично чи ризиковано). Інші аспекти операційного ризику включають великі аварії обладнання інформаційних систем або такі явища, як пожежі тощо.7. Правовий ризик Банки схильні до різних форм правового ризику. Він може включати ризик того, що внаслідок неадекватних або неправильних правових консультацій або документації вартість активів може виявитися нижче, а розмір зобов'язань вище за очікувані.]8. Ризик репутаціїРизик репутації є наслідком операційних прорахунків, нездатності виконувати відповідні закони і положення тощо. Він має особливу небезпеку для банків, оскільки сам характер банківських операцій передбачає наявність довіри з боку вкладників, кредиторів та інших учасників фінансового ринку.

92Методи управління банківськими активамиНезважаючи на загальні тенденції в складі і структурі активів, кожний банк повинен прагнути до створення раціональної струк­тури активів, яка залежить насамперед від якості активів.Якість активів визначається їх ліквідністю, обсягом ризикованих активів, питомою вагою критичних і неповноцінних активів, обсягом активів, що дають прибуток.Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов´язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. З цією метою всі активи банку поділяються на групи за ступенем ліквідності залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні активи (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності.До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) належать: готівка і прирівняні до неї кошти, кошти на рахунках у централь­ному банку, державні боргові зобов´язання, кошти на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики за відра­хуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, і коштів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать до ліквідних, оскільки підлягають (у разі потреби) негайному вилученню з обороту банку.До складу ліквідних активів належать крім перелічених високоліквідних активів усі кредити, видані кредитною організацією в національній та в іноземній валютах, із терміном погашення протягом найближчих ЗО днів (крім пролонгованих хоча б один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше виданих позик), а також інші платежі на користь кредитної організації, які підлягають перерахуванню протягом найближчих ЗО днів (дебітори, а також суми переплати, які підлягають поверненню кредитній організації на звітну дату з фонду обов´язкових резервів).До активів довгострокової ліквідності належать всі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній валютах, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50 % гарантій і доручень, виданих банком на термін дії більше року, кредити прострочені, за відрахуванням позик, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів.Встановлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги до ліквідності, а отже, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних та довгостроково-ліквідних засобів стосовно зобов´язань з урахуванням їх термінів, сум та типів і викону­вати нормативи миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.Норматив миттєвої ліквідності розраховується як відношення суми високоліквідних активів банку до суми її зобов´язань щодо рахунків до запитання.Норматив поточної ліквідності являє собою відношення суми ліквідних активів кредитної організації до суми його зобов´язань щодо рахунків до запитання і на термін до ЗО днів.Норматив довгострокової ліквідності визначається як відношення виданих банком кредитів з терміном погашення понад рік до капіталу кредитної організації і зобов´язань понад рік.Ці нормативи застосовуються в процесі управління активами. Але найголовніше для побудови раціональної структури активів банку — витримати співвідношення між ліквідними і сумарними активами.Зважування активів за ступенем ризику проводиться шляхом множення залишку коштів на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або їх частини на коефіцієнт ризику (у %), поділений на 100.Практично всі банківські активи піддаються певному ризику. Ступінь ризику своїх активів банк повинен визначати і підтри­мувати на рівні, який відповідає чинному законодавству і політиці банку щодо цього. На підставі результатів вивчення структури активів банку можна аналізувати різні види ризику.