3.Управління андеррайтингом.

Андеррайтинг – вирішення страховиком питання шодо прийняття запропонованого ризику на страхування і визначення основних умов страхування. Він починається після отримання від страхувальника заяви про страхування. Це проміжна ланка між заявою і підписанням договору.

Практичний андеррайтинг вирішує 4 основні задачі:

треба оцінити запропонований на страхування ризик з точки зору характеристики об’єкту страхування і з точки зору вірогідності настання страхової події з цим об’єктом і з точки зору розмірів ймовірних збитків.

потрібно визначити: чи приймати ризик на страхування, чи ні.

Якщо ж прийнято ризик – визначити строки, умови і розмір страхового покриття, тобто визначити конкретні умови договору страхування.

Обчислити розмір страхової премії.

З метою формування збалансованого страхового портфелю у процесі андеррайтингу необхідно слідкувати за тим, щоб не відбувалось кумуляції ризику (настання с. випадку по одному договору стр-ня веде до настання с. випадків по ін. договору, або концентрація ризику на окремій території, що може призвести до катастрофічних збитків, наприклад, внаслідок повені чи землетрусу), щоб забезпечувалась диверсифікація ризиків, та недопущення підвищення рівня збитковості, або взагалі перевищення можливих виплат над надходженням с. премій.

Крім того, андеррайтинг має сприяти зменшенню ризику по конкретному договору страхування, що у свою чергу також впливає на збалансованість с. портфелю, шляхом визначення оптимальних як для страхувальника так і для страховика умов договору страхування.

Ідентифікація ризиків. Основні завдання: виявлення можливих ризиків та визначення причин імовірності їх настання.

Ризик у своїй першооснові є невизначеністю. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним або бути ліпшим чи гіршим за нього. Ризиком буде визначено лише ту невизначеність, яку можна оцінити кількісно. Дати найточнішу кількісну оцінку невизначених величин можна, обчисливши ймовірність їх появи. Ця ймовірність має ту характерну особливість, що вона одночасно як два необхідні компоненти загальної оцінки враховує такі взаємодоповняльні випадковості:

1)частоту настання події щодо місця та часу

2)розмір збитку, тобто абсолютну величину від,ємного відхилення фактичного результату від очікуваного.

Залежно від наявних можливостей розрахункової бази, а також характеру випадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів:

А)імовірність математична (апріорна) – обчислюється як відношення кількості ситуацій, за яких деяка випадкова подія настала, до кількості ситуацій, за яких вона може настати, за умови, що всі розглядувані ситуації однаково можливі та взаємонезалежні. Застосування цього типу ймовірності обмежене.

Б)імовірність статистична (апостеріорна)- відносна частота появи випадкової події певного виду в сукупності всіх можливих випадкових подій. Обчислення ґрунтується на законі великих чисел і завдяки практичній доступності та достатній об’єктивності обчислених значень імовірності. Застосовується найчастіше в економічній сфері.

В)імовірність експертна (естиматична)- має вимушений характер з огляду на брак необхідної математично-статистичної інформації про випадкові події. Досить широко використовується в економіці.

За своїм походженням ризики поділяються на природні та антропогенні.

Причини природних ризиків - випадкові події та стихійні явища – зовсім не залежать від діяльності людини, тоді як антропогенні ризики виникають лише внаслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей.

Ризики, сприймаються здебільшого за кількісними параметрами, і дуже важливим є їх поділ на класи за критерієм розміну. За цим критерієм розрізняють катастрофічні, великі, середні, малі та незначні ризики.

Ризик відноситься до однієї з цих категорій в залежності від імовірності настання більших чи менших матеріальних витрат, які можуть виникнути в кожному конкретному випадку.

Для отримання вірної інформації стосовно ризику, треба проаналізувати ряд таких критеріїв:

• наслідку(чистий, спекулятивний)

• причини(природні, антропогенні)

• обсягу( великі, масові)

• об’єкта (особисті, майнові)

Також треба зробити аналіз ризику.

Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого перед­бачається:

• діагностика, або ідентифікація, ризиків — кваліфікація;

• оцінювання ризиків кількісними методами — квантифікація;

• визначення послідовності подальших дій на підставі загаль­ної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

Контроль над ризиками здійснюється різними способами:

• уникненням ризику;

• зменшенням (мінімізацією) ризику;

• обмеженням (локалізацією) ризику;

• розсіюванням (поділом) ризику.

На появу ризиків впливають різні причини, які умовно можна поділити на зовнішні та внут­рішні. Зовнішні причини, як правило, виводяться з умов довкілля, розташування господарського суб'єкта на певній території, стану попереджувальної інфраструктури. Суб'єкт не має значного впливу на зовнішні причини. Внутрішні причини — це стан та вид належного суб'єктові майна, характер технології виробницт­ва чи іншої діяльності, а також стан засобів безпеки (попере­дження ризиків), що їх він має у своєму розпорядженні. Досить важливою внутрішньою причиною є ступінь усвідомлення суб'єк­том господарювання чи іншим носієм потенційного ризику оста­точних можливих наслідків появи ризику.

Слідом за ідентифікацією ризику та визначенням сфери йо­го поширення постає потреба кількісно оцінити ризик. Квантифікуючи ризик, потрібно брати до уваги два взаємозв'язані аспекти:

• максимальний розмір збитку, до якого може призвести да­ний ризик;

• імовірність настання події, яка може спричинити макси­мальний збиток.

Кількісно оцінюють ризики за допомогою актуарних розра­хунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та ма­тематичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.

Підсумки аналізу якісних і кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикованої діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлен­ня контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків.

Методика визначення та характеристика показників: ймовірності або частоти збитку, очікуваного значення збитку, максимального збитку та відхилень фактичних результатів від очікуваних.

Частота збитку – показник, що є елементом збитковості страхової суми. Визначається відношенням кількості страхових випадків до кількості застрахованих об,єктів або договорів страхування в розрізі видів страхування.

Очікуване значення збитку – значення збитку, яке було розраховане раніше. Визначається у відсотках і показує імовірність збитку зіставляючи фактичний і тарифний рівні.

Максимальний збиток – це максимальна шкода, заподіяна майновим інтересам страхувальника, що підлягає відшкодуванню страховиком.

Контроль за ризиком. Врахування факторів територіальної та часової розкладки ризиків. Доцільність перестрахування ризиків.

Уникнення ризику є найефективнішим і водночас найважчим для виконання методом. Уникнення означає фактичне ухилення від ризикованої діяльності (способу буття). Безумовно, про уник­нення може йтися лише за наявності альтернативних вирішень, які є менш ризикованими.

У тій ситуації, коли можливості раціонального уникнення ри­зику вичерпуються, постає потреба використовувати інші спосо­би антиризикованого характеру. Один із таких способів полягає в попереджувальній (превентивній) діяльності, спрямованій на зменшення ризику. Здійснення ефективної попереджувальної ді­яльності потребує значних фінансових витрат на придбання різ­номанітних технічних засобів та проведення організаційно-тех­нічних заходів, які могли б протистояти виникненню ризиків.

У тій ситуації, коли попри всі попереджувальні зусилля ризик на­стане, вживають заходів, спрямованих на його обмеження {локалі­зацію). Ці заходи мають здебільшого репресивний характер.

З метою обмеження наслідків ризику його можна поділити. Поділ ризику як форма контролю полягає в тому, що господарські суб'єкти можуть обмінятися пакетами акцій, віддавши, таким чином, частину власного ризику і взявши частину чужого. Такі операції відомі як опе­рації з диверсифікації портфеля активів господарського суб'єкта.

Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності.

Страхова претензія – вимога страхувальника (вигодонабувача) про відшкодування страховиком збитку, спричиненого випадком,що передбачає перелік страхових подій у договорі страхування. Коли угода закінчується виплатою, то СКо має забезпечити своєчасне і кваліфіковане врегулювання збитків, тобто розгляд необхідних документів, вирішення питання про виплату і фактичну сплату відшкодування.

Подання заяви про настання с. випадку входить до обов`язків страхувальника. СКо посилає спеціаліста на місце події для складання страхового акту (це вже обов`язок страховика), в якому зазначається:

– дата с. події

– зміст с. події

– обсяг ушкоджень

– вжиті страхувальником заходи щодо запобігання розповсюдження наслідків с. події

– перелік майна, що знищене або ушкоджене.

На підставі акту компанія вирішує питання щодо сплати відшкодування.