3. Забезпечення касового виконання державного бюджету.
Повноваження НБУ щодо організації та касового виконання державного бюджету протягом останніх років істотно змінювалися, оскільки у своєму розвитку система касового виконання бюджету в нашій країні пройшла усі три її різновиди (банківську, змішану, казначейську).
Згідно з законом «Про банки і банківську діяльність», ухваленим ВРУ у 1991 р., касове виконання державного бюджету організовував НБУ через систему уповноважених комерційних банків. До середини 1993 р. в Україні функціонувала банківська система виконання державного бюджету, що перейшла у спадок від СРСР із його централізованою економікою та однорівневою банківською системою. Відповідно до цієї системи існувало дві схеми фінансування видатків за рахунок бюджетних коштів. Виконання місцевих бюджетів здійснювалося у межах доходів, що реально надійшли до цих бюджетів. Виконання державного бюджету ґрунтувалося на принципі авансування видатків на кредитній основі.
Схема виконання державного бюджету в Україні мала такий вигляд. Доходи, що надходили до державного бюджету, акумулювалися і протягом року накопичувалися на окремих рахунках в установах банків. Водночас організаціям та установам, що фінансувалися з державного бюджету, банки відкривали бюджетні видаткові рахунки і на підставі бюджетних доручень МФУ оплачували їхні видатки. Оплата відбувалася на кредитній основі, тобто без залучення відповідних коштів із бюджету. Наприкінці року дохідні й видаткові бюджетні рахунки в комерційних банках закривалися. НБУ проводив підсумкові обороти за цими рахунками і визначав суму емісії, здійсненої комерційними банками у процесі фінансування бюджету. На суму емісії оформлялася заборгованість МФУ Нацбанку.
Тогочасна практика касового виконання державного бюджету була розрахована на систему єдиного банку і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років. Дворівневою системою передбачено, з одного боку, відповідальність центрального банку за розмір емісії, а з іншого — економічну самостійність комерційних банків, що здійснюють операції у межах залучених коштів і власного капіталу.
Згідно з Указом Президента «Про порядок виконання державного бюджету України» від 18.06.1993 р. НБУ за згодою Міністерства фінансів України запровадив із другого півріччя 1993 р. єдину схему касового виконання бюджету — як державного, так і місцевих. Фінансування видатків почало здійснюватися у межах доходів, що реально надійшли до державного бюджету, а також за рахунок кредитів, наданих Нацбанком Міністерству фінансів України.
Касове виконання державного бюджету (до запровадження казначейської системи) здійснювалося через НБУ і систему уповноважених банків, коло яких визначали Кабінет Міністрів і НБУ. В установах уповноважених комерційних банків відкривались дохідні рахунки «Кошти Державного бюджету України», на які зараховувалися кошти, що безпосередньо надходили до державного бюджету. Установи банків щоденно не пізніше 10-ї год., переказували кошти на транзитні дохідні рахунки, відкриті в територіальних управліннях НБУ. У свою чергу, територіальні управління не пізніше 16-ї години переказували залишки коштів із транзитних рахунків на централізований дохідний рахунок МФУ в Операційному управлінні НБУ (ОПЕРУ).
МФУ фінансувало видатки із державного бюджету в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України, і залишків коштів на централізованому рахунку. МФУ подавало в ОПЕРУ НБУ платіжні доручення для переказування коштів на поточні бюджетні рахунки окремих міністерств і відомств, визнаних головними розпорядниками бюджетних коштів. У свою чергу, на основі платіжних документів цих міністерств і відомств кошти зараховувалися на поточні бюджетні рахунки організацій та установ (тобто безпосередніх розпорядників бюджетних коштів), що були відкриті в уповноважених банках.
Банківська система касового виконання державного бюджету, запроваджена в Україні, передбачала постійний рух бюджетних коштів по вертикалі. Спочатку вони концентрувалися на централізованому рахунку МФУ, проходячи шлях по ланцюгу: платник податків і зборів — банк платника — уповноважений банк — територіальне управління НБУ — ОПЕРУ НБУ. Потім кошти здійснювали зворотний шлях, кінцева мета якого — бюджетні рахунки безпосередніх розпорядників коштів.
Вертикальний рух коштів різко знижував ефективність банківської системи касового виконання державного бюджету. Як показала практика, певна частина бюджетних коштів затримувалася на проміжних ланках, зокрема розпорошувалася по рахунках міністерств і відомств. За умов гострого дефіциту державного бюджету на цих рахунках зберігалися значні залишки вільних коштів, унаслідок несвоєчасного перерахування міністерствами і відомствами отриманих із бюджету грошових ресурсів на рахунки підвідомчих установ.
Слабким місцем банківської системи касового виконання бюджету був контроль за використанням бюджетних коштів. До функцій комерційних банків та НБУ не входить контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та оперативне управління наявними бюджетними коштами.
Щоб поліпшити управління державними фінансами, 27.04.1995 р. Президент України підписав Указ «Про Державне казначейство України». Постановою КМУ від 31.07.1995 р. було затверджено Положення про Державне казначейство України. Основними завданнями цього відомства стали організація касового виконання державного бюджету і державних позабюджетних фондів, здійснення контролю за використанням бюджетних коштів, а також облік касового виконання бюджету і складання відповідної звітності.
КМУ і НБУ Постановою «Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету» від 14.01.1997 р. передбачили поетапне запровадження в Україні казначейської системи виконання державного бюджету. Відтак повноваження учасників бюджетного процесу змінюються. Кошти державного бюджету акумулюються на єдиному казначейському рахунку, через який органи Державного казначейства України здійснюють операції за бюджетними доходами і видатками згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, ухваленим ВРУ. Органи Державного казначейства здійснюють попередній контроль за витрачанням бюджетних коштів, ведуть облік цих коштів і складають відповідну звітність. За міністерствами й відомствами (головними розпорядниками бюджетних коштів) залишається право розподілу коштів за напрямами видатків, затвердженими в бюджеті. Органи Державної податкової адміністрації стежать за дотриманням податкового законодавства, забезпечують облік платників податків і зборів, контролюють своєчасність надання бухгалтерської звітності. Державна контрольно-ревізійна служба України і Рахункова палата Верховної Ради України здійснюють подальший контроль за використанням бюджетних коштів.
Казначейська система касового виконання державного бюджету, запроваджена в Україні в 1997 р., передбачає, що Головне управління Державного казначейства доводить до головних розпорядників бюджетних коштів затверджені обсяги фінансування за підрозділами бюджетної класифікації. У свою чергу, головні розпорядники на основі отриманих даних складають розподіл бюджетних коштів по областях за підвідомчими установами, організаціями, а також розділами, параграфами і статтями бюджетної класифікації. Головне управління Державного казначейства, отримавши від розпорядників розподіл бюджетних коштів, переказує гроші своїм територіальним управлінням, щоб забезпечити фінансування видатків державного бюджету.
Органи Казначейства зараховують одержані кошти на реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства на ім’я розпорядників коштів, з метою обліку як надходження грошей, так і їх витрачання. При цьому бюджетні рахунки розпорядників коштів (бюджетних установ та організацій) в установах банків закриваються. Фінансування та оплату їхніх видатків здійснюють органи Державного казначейства на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків. Кошторис є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільовий напрям і поквартальний розподіл коштів.
Для оплати видатків розпорядники бюджетних коштів подають до органів Казначейства платіжні доручення, до яких додаються відповідні рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти про виконані роботи тощо. Органи Казначейства перевіряють правильність заповнення розрахункових документів, необхідність і доцільність видатків, а також наявність коштів на відповідному реєстраційному рахунку. Розпорядники бюджетних коштів подають розрахункові документи за формами, установленими НБУ. Зазначені документи оформляються органами Казначейства і скріплюються відбитком його печатки.
Згідно з порядком, установленим у 1997 р., кошти державного бюджету були зосереджені на бюджетних рахунках, відкритих для органів Державного казначейства в установах уповноважених комерційних банків та НБУ. Із цих рахунків банки здійснювали оплату оформлених органами казначейства розрахункових документів, тобто оплату видатків розпорядників бюджетних коштів за виконані роботи, отримані послуги, придбані матеріальні цінності. Із цих самих рахунків на підставі належно оформленого грошового чека банки також видавали уповноваженим особам розпорядників коштів готівку на цілі, передбачені в їхніх кошторисах доходів та видатків.
Ураховуючи ризики, з якими пов’язана діяльність комерційних банків, а також нестабільність банківської системи України, Верховна Рада України згідно з Законом «Про НБУ», ухваленим у травні 1999 р., зобов’язала уряд зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів на рахунках Державного казначейства у НБУ. Умови та порядок обслуговування коштів Державного бюджету визначаються договором між Нацбанком та Державним казначейством України.
15 вересня 1999 р. Кабінет Міністрів і НБУ затвердили постанову «Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства». Відповідно до цієї постанови Державне казначейство мало, по-перше, зосередити всі кошти Державного бюджету на своєму єдиному казначейському рахунку в НБУ, по-друге, набути статусу учасника Системи електронних платежів НБУ замість статусу клієнта Національного банку.
26.06.2002 р. Державне казначейство України затвердило «Положення про єдиний казначейський рахунок». Згідно з Положенням єдиний казначейський рахунок — це рахунок, відкритий Державному казначейству України в НБУ для обліку коштів та здійснення розрахунків у Системі електронних міжбанківських переказів (СЕМП) НБУ. Фактично єдиний казначейський рахунок — це система поточних бюджетних рахунків, на які зараховуються податки, збори та інші обов’язкові платежі до державного бюджету України і з яких органами державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які виконали роботи та надали послуги розпорядникам бюджетних коштів, повернення надлишково перерахованих до бюджету коштів тощо.
У Нацбанку територіальним управлінням Державного казначейства (Територіальні управління Державного казначейства — це управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) рахунки не відкриті, оскільки безпосереднім учасником СЕМП НБУ виступає Державне казначейство України (Територіальним управлінням відповідно відкриті рахунки в Розрахунковій палаті Казначейства). У 2003 р. Державне казначейство України за погодженням з НБУ забезпечило переведення територіальних управлінь у 17 регіонах України на розрахунки через консолідований казначейський рахунок за восьмою моделлю обслуговування через Систему електронних міжбанківських переказів НБУ.
З 2002 р. запроваджується казначейська система касового виконання місцевих бюджетів, переводяться на обслуговування до органів Державного казначейства кошти державних цільових позабюджетних фондів. У 2003 р. практично завершено переведення місцевих бюджетів на казначейську форму обслуговування. Отже, у перспективі передбачається консолідація бюджетних коштів та позабюджетних фондів на рахунках Казначейства у НБУ. Надходження коштів до бюджету та державних цільових фондів, а також їх витрачання характеризуються значними коливаннями протягом року, що вимагає від Уряду і НБУ тісної співпраці, з тим щоб нейтралізувати вплив бюджетних коливань на грошову базу і забезпечити стабільність функціонування грошового ринку.
- Лекція 1. Національний банк україні як орган реалізації грошово-кредитної політики.
- 1. Призначення і роль центральних банків у грошовому регулюванні економіки.
- 2. Основні завдання і напрями діяльності нбу
- Лекція 2. Правова основа нбу.
- 1. Утворення Національного банку України
- 2. Особливість правового статусу нбу
- Лекція 3. Організаційна структура та мережа нбу.
- 1. Дворівнева система органів управління нбу
- 2. Організаційна структура нбу
- Лекція 4. Грошово-кредитна політика та механізм її реалізації.
- 1. Сутність грошово-кредитної політики та її інституційна основа.
- 2. Теоретичні моделі передавального механізму.
- 3. Типи грошово-кредитної політики.
- Лекція 5. Інструменти грошово-кредитної політики.
- 1. Класифікація інструментів грошово-кредитної політики.
- 2. Характеристика інструментів грошово-кредитної політики.
- 3. Механізм взаємозв’язку монетарної та фіскально-бюджетної політики в межах кон’юнктурної політики.
- Лекція 6. Формування грошово-кредитної політики в україні.
- 1. Основні засади грошово-кредитної політики нбу.
- 2. Особливості передавального механізму в перехідній економіці України.
- 3. Показники ефективності грошово-кредитної політики.
- Лекція 7. Організація готівкового грошового обігу.
- 1. Повноваження нбу як емісійного центру.
- 2. Організація емісійно-касової роботи в системі нбу.
- 3. Регулювання касових операцій банків.
- Лекція 8. Регулювання готівкового обігу у позабанківській сфері
- 1. Основні принципи організації обігу готівки суб’єктами господарювання.
- 2. Прогнозування готівкового обігу.
- 3. Інкасація та перевезення грошових знаків.
- Лекція 9. Організація відносин нбу з фінансовими установами.
- 1. Національний банк України як банк банків.
- 2. Цілі і методи рефінансування центральним банком комерційних банків.
- 3. Механізм рефінансування банків.
- Лекція 10. Організація міжбанковських розрахунків.
- 1. Платіжні системи та роль центрального банку в їх організації та регулюванні.
- 2. Організація міжбанківських розрахунків.
- 3. Становлення та розвиток міжбанківських розрахунків в Україні.
- Лекція 11. Обслуговування нбу державного боргу.
- 1. Основні напрями діяльності центрального банку з обслуговування уряду.
- 2. Основні методи фінансування дефіциту державного бюджету.
- 3. Забезпечення касового виконання державного бюджету.
- Лекція 12. Управління державним боргом країни.
- 1. Управління внутрішнім державним боргом.
- 2. Зовнішній борг України, його структура.
- 3. Роль Національного банку в управлінні зовнішнім боргом.
- Лекція 13. Сутність та інструменти валютної політики.
- 1. Зміст й основні завдання валютної політики центрального банку.
- 2. Інструменти валютної політики.
- 3. Особливості політики обмінного курсу нбу на різних етапах економічного розвитку.
- Лекція 14. Діяльність нбу у сфері валютного регулювання та валютного контролю.
- 1. Напрями та механізм регулювання нбу внутрішнього валютного ринку.
- 2. Основні напрями організації валютного контролю нбу.
- 3. Управління золотовалютними резервами.
- Лекція 15. Регулювання банківської діяльності.
- 1. Сутність та необхідність регулювання діяльності банків.
- Основні завдання регулювання діяльності банків:
- 2. Організація системи банківського регулювання.
- I. Адміністративне регулювання:
- II. Індикативне регулювання:
- 3. Регулювання діяльності комерційних банків за допомогою економічних нормативів.
- Лекція 16. Банківський нагляд.
- 1. Принципи та методи нагляду за діяльністю банків.
- 2. Дистанційний моніторинг діяльності банків.
- Адміністративні витрати до загальних витрат;
- 3. Інспекційні перевірки банків.
- 4. Заходи впливу за порушення банками вимог банківського законодавства.
- Лекція 17. Організація банківської статистики та статистики платіжного балансу.
- 1 .Проведення центральним банком аналітичної та дослідницької роботи.
- 2. Моніторинг процесів на мікрорівні.
- 3. Складання грошово-кредитної та банківської статистики.
- 4. Діяльність нбу з регулювання платіжного балансу.
- Лекція 18. Аудит нбу.
- 1. Класифікація контролю.
- 2. Визначення і складові фінансової звітності Національного банку.
- 3. Сутність та механізм проведення аудиту в нбу.