39. Форми кредиту.

Залежно від об'єкта виділяють товарну і грошову форми кредиту. При цьому банківський кредит може надаватися тільки у грошовій формі, за винятком лізингу та споживчого кредиту. Найпростішою формою кредитування є одноразове перерахування всієї суми кредиту на розрахунковий рахунок позичальника або безпосередньо банком за цільовим напрямом кредиту.

40. Принципи кредитування.

Кредитування відрізняється від інших видів фінансування своїми принципами. Принципи повернення, строковості і платності означають, що кредит має бути повернений у визначений термін із відповідною платою у вигляді відсотків за користування ним. Принцип забезпеченості передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів і недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника шляхом установлення певного виду забезпечення кредиту. Принцип цільового характеру використання передбачає вкладення позикових коштів на певні потреби, обумовлені кредитним договором. У цьому разі забороняється використання кредитних ресурсів на покриття збитків від господарської діяльності позичальника, формування статутних фондів, придбання цінних паперів інших підприємств та організацій, а також на погашення раніше отриманих позик.

41. Етапи процесу кредитування.

Класичний процес кредитування складається з п'яти етапів:

1) отримання заявки на кредит і співбесіда з позичальником;

2) оцінка кредитоспроможності позичальника і ризику, пов'яза­ного з видачею позики;

3) структурування позики - визначення основних параметрів позики та узгодження їх із позичальником;

4) укладання кредитного договору і надання кредиту;

5) кредитний моніторинг - контроль за виконанням умов договору, сплатою відсотків, поверненням основної суми боргу.

На першому етапі працівник кредитного відділу формує уявлення про клієнта. Відповідно, позичальник обґрунтовує потребу кредитних ресурсів і свою кредитоспроможність. Для цього до заяви на отримання кредиту додають: фінансові документи, установчі документи, бізнес-план, документи, що підтверджують право власності на майно, запропоноване у заставу.

На другому етапі банк детально оцінює кредитоспроможність позичальника та якість запропонованої застави. Кожен банк має власну методику такої оцінки, яка напрацьована досвідом діяльності та закріплена в меморандумі кредитної політики. Після детального аналізу кредитоспроможності позичальника ухвалюють рішення про співпрацю з ним або дають обґрунтоване письмове пояснення про відмову у видачі кредиту.

Якщо результати аналізу кредитоспроможності є позитивними й ухвалено рішення про надання кредиту, на третьому етапі банк починає розробляти умови кредитного договору, тобто визначає:

- вид кредиту;

- мету кредитування;

- обсяг кредитування;

- відсоткову ставку за кредитом;

- валюту кредитування;

- форму забезпечення;

- спосіб надання та погашення кредиту.

На четвертому етапі відбувається підписання кредитного договору представниками банку і позичальника. За необхідності договір може підписувати ще й третя сторона - гарант. Кредитний договір складається з таких розділів: І - Предмет договору (мета кредитування, сума, відсоткова ставка тощо); II - Умови забезпечення (може містити посилання на додаткові документи, наприклад, на договір застави); III - Зобов'язання банку; IV - Зобов'язання позичальника; V - Права банку; VI - Права позичальника; VII - Особливі умови договору (може містити порядок зміни умов договору, порядок вирішення спірних питань);VIII - Реквізити сторін.

П'ятий етап передбачає здійснення постійного контролю за виконанням умов договору – кредитного моніторингу. Мета кредитного моніторингу - забезпечення своєчасного погашення кредиту разом з відсотками. У разі несвоєчасного погашення кредитної заборгованості, банк застосовує до позичальника штрафні санкції - штрафи, що встановлюються як відсоток від суми непогашеної заборгованості за кожен день протермінування. Якщо позичальник не може вчасно погасити кредит, то він повинен повідомити про це банк, обґрунтувавши причини неповернення. Тоді банк і позичальник можуть домовитися про реструктуризацію заборгованості - пролонгацію, списання, зміну графіка погашення, зміну відсоткової ставки, зміну форми забезпечення кредиту тощо.

42. Оцінка кредитоспроможності позичальника.

Для уникнення появи безнадійних кредитів банк оцінює кредитоспрожність позичальника. При цьому кожен банк застосовує свою унікальну систему оцінки, яка, зазвичай, поєднує елементи кількох загальноприйнятих технологій і власні напрацювання банку. Найпоширеніша система оцінки передбачає аналіз фінансо­вого стану позичальника за коефіцієнтами, які розраховуються на підставі його балансу. НБУ в Положенні "Про порядок форму­вання та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" № 279 від 6 липня 2000 р. рекомендує банкам для здійснення оцінки фінансового стану позичальника враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

1) платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності);

2) фінансова стійкість (коефіцієнт маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

3) обсяг реалізації та рентабельність;

4) собівартість продукції;

5) прибутки і збитки;

6) обороти за рахунками;

7) склад та динаміка дебіторської та кредиторської заборго­ваностей;

8) собівартість продукції, прибутки та збитки, рентабельність у динаміці;

9) наявна кредитна історія.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності ( ):

= , де , - абсолютно ліквідні та високоліквідні активи (готівка, кошти на поточних розрахункових рахунках, поточні фінансові інвестиції); - поточні зобов’язання (кредиторська заборгованість і короткострокові пасиви). Значення 0,2 означає, що підприємство може негайно погасити щонайменше 20% своїх поточних зобов’язань.

Коефіцієнт поточної (швидкої) ліквідності :

, де ДЗ – дебіторська заборгованість.

Загальний коефіцієнт ліквідності , де – усі оборотні активи.

Крім об'єктивних економічних показників діяльності, НБУ пропонує враховувати суб'єктивні чинники:

- ринкова позиція позичальника;

- залежність позичальника від циклічних і структурних змін в економіці або галузі;

- наявність державних замовлень чи державної підтримки галузі;

- ефективність менеджменту на підприємстві;

- професіоналізм управлінців, керівників, їхня ділова репутація;

- будь-яка інша інформація.

При визначенні кредитоспроможності позичальника-фізичної особи потрібно враховувати кількісні і якісні характеристики позичальника, що підтверджуються достовірними документами. До якісних характеристик позичальника належать: загальний матеріальний стан клієнта, його соціальна стабільність, вік, кредитна історія. Основними кількісними показниками оцінки фінансового стану є сукупний чистий дохід, накопичення на рахунках у банку (інформація надається за бажанням позичальника), коефіцієнти, що характеризують поточну платоспро­можність, забезпечення.

Для аналізу кредитоспроможності позичальників також використовуються принципи раціонального кредитування CAMPARI, що розшифровують так:

С - character (особисті дані клієнта, його фінансова і кредитна історія й перспектива);

А - ability (здатність до повернення кредиту);

М - margin (дохідність проекту);

Р - purpose (мета отримання позики);

А - amount (необхідна сума);

R - returning (умови погашення кредиту);

І - insurance (страхування ризику неповернення).

Ці принципи дають змогу проаналізувати кредитну заявку клієнта, зробити висновки про можливість співпраці з ним. Такий аналіз зазвичай застосовується першим та доповнюється коефіцієнтним методом.

Метод cash-flow передбачає аналіз надходження-витрачання коштів за певний період часу на підставі звітності. Стійка перевага надходження коштів дає змогу зробити припущення про кредитоспроможність клієнта, а у випадку нестабільної, стрибкоподібної переваги чи значніших відтоків виникають сумніви щодо можливості вчасного погашення кредиту. Цей метод використовується, зазвичай, як доповнення до аналізу за допомогою фінансових коефіцієнтів.