50. Суть та класифікація банківських інвестицій

Під банківськими інвестиціями розуміють, як правило, вкладання коштів у цінні папери з терміном погашення понад один рік, що переслідують ціль одержання прибутку. Проте в сучасних умовах України, зважаючи на інфляційні процеси та недостатній розвиток ринку цінних паперів, враховуючи низьку ліквідність більшості об'єктів інвестиційних вкладань, до банківських інвестицій також відносять вклади у ЦП з терміном обігу до одного року.

Банківські інвестиції класифікуються за такими ознаками та поділяються на такі види :

Класифікація банківських інвестицій

КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ.

ЗА СКЛАДОМ - прямі, вкладання у статутний капітал, через паї та частки; портфельні, придбання цінних паперів.

ЗА ТЕРМІНОМ - короткострокові, середньострокові, довгострокові.

ЗА ВИДАМИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ - вкладання у акції, вкладання в облігації, вкладання в інші боргові зобов'язання.

Як правило, банки здійснюють розміщення коштів у цінні папери різних емітентів, на різні терміни та у різні види інструментів, що дозволяє створювати диференційовані банківські інвестиційні портфелі.

Основні цілі банківських інвестицій стандартні:

- отримання доходу;

- збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової вартості ЦП;

- регулювання та забезпечення ліквідності банку.

Цілі, що переслідує банк здійснюючи інвестиційну діяльність, реалізуються через вироблення інвестиційної політики. При її виробленні банки керуються традиційними критеріями: ліквідність, дохідність, ризик та величина банківських процентних ставок. Таким чином, прийнято розрізняти два основні види інвестиційної політики банків:

- агресивну: надається перевага ЦП із великим ступенем ризику, проте із значною потенційною дохідністю (акції);

- консервативну: значну частину інвестицій займають вклади в облігації та інші короткострокові боргові зобов'язання, що призводить до зменшення ризику, підвищення ліквідності, проте до зменшення дохідності.

51. Формування інвестиційного портфеля банку.

Інвестиційний портфель банку — це набір цінних паперів, які придбані для отримання доходів і забезпечення ліквідності. Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.

У концепції формування інвестиційного портфеля банку знаходять відображення такі основні моменти:

-Визначення основної мети інвестиційної політики, необхідності та доцільності портфельних інвестицій.

-Визначення строків придбання і зберігання цінних паперів у портфелі.

-Визначення видів цінних паперів, із яких планується сформувати портфель та критерії як відбір фінансових інструментів.

-Визначення структури інвестиційного портфеля і його складових частин. Тут визначаються інвестиційні ліміти, які використовуються для ефективних інвестицій у сегменти фінансового ринку.

-Визначення класифікації і принципів створення інвестиційного портфеля (агресивний, поміркований, консервативний).

-Диверсифікація складових частин портфеля. Визначення принципів диверсифікації і кількісних характеристик.

-Формування механізмів страхування від ризику. Особливості роботи з похідними цінними паперами.

-Схеми управління інвестиційним портфелем.

-Оцінка дохідності, ризику та ліквідності інвестиційного портфеля, який проектується.

-Податкове планування, оптимізація оподаткування операцій з цінними паперами та доходів від інвестиційної діяльності.

- Юридичні питання.

-Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями дохідності, ризику та ліквідності.

При розробці своєї інвестиційної стратегії банк може дотримуватися відповідної класифікації і формувати інвестиційні портфелі.

52.Посередницькі операції банків з цінними паперами.

Посередницькі операції з цінними паперами дають можливість банку залучити тимчасово вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб та перетворити їх у капітал, інвестуючи у реальний сектор економіки. Якщо метою банківської діяльності на фондовому ринку виступає одержання доходу у вигляді комісійної винагороди від операцій з цінними паперами та надання клієнтам широкого спектра послуг за всіма напрямки банківської діяльності, то банк буде проводити так звані клієнтські операції, тобто здійснювати комісійну діяльність.Посередницька діяльність з цінними паперами представляє собою цілий комплекс операцій, які здійснює банк для задоволення потреб своїх клієнтів в частині купівлі або продажу цінних паперів за дорученням клієнтів

Операції банків з цінними паперами в якості посередниківБрокерська діяльність по цінних паперах – це: – здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів;

- купівля – продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінних паперів від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи. Банки, виконуючи даний вид діяльності можуть бути як брокерами так і дилерами. При цьому вони здійснюють операції, як на біржовому ринку (біржові посередники), так і на ринку реального активу.

Дилери – посередники, які здійснюють діяльність за свій рахунок і від свого імені (біржові дилери мають місце на біржі), проводять котирування; прибутки одержують за рахунок різниці в ціні купівлі та продажу базових активів, а також за рахунок зміни курсів цінних паперів та т.і. Функції дилерів:

Виявлення можливостейдля проведення спекулятивних біржових операцій;

Здійснення купівлі та продажу цінних паперів, ф’ючерсних та опціонних контрактів від свого імені та за власний рахунок з метою отримання прибутку від різниці в цінах;

Документальне оформлення угод, згідно з встановленими правилами. Емітенти (підприємства, фірми) звертаються з відповідним проханням у банки тому, що бажають використати їх технічні можливості з випуску і розміщення цінних паперів, ресурси банків, кваліфікацію працівників, інвестори ж більше довіряють банкам, аніж іншим акціонерним товариствам, отже, швидше купують випущені цінні напери.

Організовуючи роботу щодо посередницької діяльності з емісії та розміщення цінних паперів, банк бере на себе роль інвестиційної компанії.