logo search
Данилко І

1.3. Банківська система України, її привабливість для іноземних інвесторів

За даними компанії «Ернст енд Янг» на основі результатів «Огляду інвестиційної привабливості країн Європи за 2011 рік», протягом останніх 5 років український фінансовий сектор залучив найбільшу кількість інвестиційних проектів (13% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну). Фактично Україна посідає третє місце як країна для прямих іноземних інвестицій у фінансові послуги у Центральній та Східній Європі, після Росії та Польщі (які отримали 18% і 14% проектів відповідно) [20].

Банківська система України — це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва[6, с. 19].

Банківська система е законодавче визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудова банківської системи:

Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити один державний банк, як це, по суті, було в СРСР. Не було двох рівнів банків і в докапіталістичних, слаборинкових економіках, коли кожний банк виконував весь набір функцій - і емісійно-касових, і кредитно-розрахункових.

Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України" відповідно до положень цього Закону. Кожен елемент банківської системи України має визначені чинним законодавством України функції та повноваження. В цілому банківська система України покликана забезпечити грошовий обіг країни [15].

Другий рівень банківської системи України представлений комерційними банками з різними формами власності, спеціалізації та сфери діяльності. 

У ринковій економіці комерційним банкам належить, велика роль, вони акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і розміщенням цінних паперів тощо. Основні функції комерційних банків: керування обертанням грошей; забезпечення платіжного механізму; акумуляція заощаджень; надання кредиту; фінансування зовнішньої торгівлі; довірчі операції; збереження цінностей; консультування та надання інформації. При цьому найважливішою функцією системи комерційних банків є керування обертанням грошей у країні[3, с. 29].

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки.

За сучасних умов спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універсалізації їх діяльності, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків. Проте існує низка основних, базових функцій комерційного банку, які дають змогу віднести цей фінансовий інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Банківська система України є одним з найбільш динамічно розвинених секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувався досить швидко і де реально відбувається процес демонополізації, діє конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового змісту.

Глобалізація фінансових ринків – рух від конгломерату національних ринків до всесвітнього ринку – набуває сьогодні все більших масштабів. Концентрація капіталу і пошук шляхів його примноження та збереження від інфляції були основними факторами, які підштовхнули процеси розширення присутності банківських установ промислово розвинутих країн у країнах з перехідною економікою. Саме процеси глобалізації знаходять свій вияв у тенденції до прискорення лібералізації доступу на фінансові ринки, яка є обов'язковою умовою членства в багатьох міжнародних організаціях, в тому числі і СОТ [26, с. 27].

Пряме іноземне інвестування відбувається шляхом інвестицій материнської компанії у філії розташовані в одній або більше країнах. Пряма інвестиція є достатнім інструментом для того, щоб материнська компанія контролювала ключові управлінські рішення. Материнська компанія є резидентом країни експортера капіталу, а філія міститься на території країни імпортера капталу [17, с. 116].

На сьогодні іноземні банки можуть функціонувати або у вигляді представництв (територіально відокремлений структурний підрозділ банку, що не здійснює банківської діяльності), або у вигляді дочірніх банків (банк, 50 % і більше акціонерного чи пайового капіталу якого належить материнському банку, який відповідає за зобов'язаннями дочірнього банку лише в межах свого внеску), або у вигляді банку з іноземними інвестиціями, які не перевищують 50 % [26, с. 27].

Як правило, на ранній стадії діяльність іноземних банків зводиться до обслуговування клієнтів із материнської країни. Потім основним мотиваційним фактором стає одержання ринкових переваг: потужні зарубіжні банки, пропонуючи складніші послуги, легко залучають кращих клієнтів, чим ускладнюють конкуренцію для решти банків [17, с. 116].

Отже, основними мотивами входження іноземних банків на східно- та центральноєвропейські ринки були ринкові (захоплення нових ринків та отримання вищих прибутків) та регуляторні фактори. Ділова стратегія іноземних банків мала схожий характер у Чехії, Угорщині та Польщі. На ранній стадії входження їхня основна діяльність зводилася до обслуговування клієнтів з материнської країни (ознаки так званої захисної експансії). На той час ці цільові клієнти були більш платоспроможними, ніж навіть великі внутрішні компанії. Тобто іноземний капітал підтримував передусім діяльність іноземного бізнесу, розширюючи тим самим його присутність на території країни і створюючи умови для експорту з неї прибутків.

Пізніше основним мотиваційним фактором стало одержання ринкових переваг. У країнах Східної та Центральної Європи обсяг банківських послуг є набагато нижчим, ніж у розвинених економіках. Однією з типових ознак відкриття ринків є «зняття вершків»: потужні іноземні банки, продаючи більш складні послуги, легко залучають кращих клієнтів, що несуть найнижчі ризики, чим ускладнюють конкуренцію для решти банків. Наприкінці 1990-х спостерігалася переорієнтація іноземних банків на роздрібний ринок.

Ще одним мотивом, яким керуються іноземні банки в своїй експансії на східноєвропейські ринки, є прагнення вирости будь-якою ціною, щоб зберегти свою незалежність. Це стосується передусім середніх за розмірами західноєвропейських банків, котрим не вдається збільшити обсяг операцій в Західній Європі через конкуренцію та обмеженість вільних ресурсів. Втім, саме регіональна експансія робить середні західноєвропейські банки першочерговими об’єктами для поглинання з боку потужніших конкурентів, багато з яких хочуть бути присутніми на швидко зростаючих ринках Центральної Європи. Наявність в австрійського Bank Austria Creditastalt сильних позицій у цьому регіоні стала вирішальним аргументом на користь його поглинання німецькою групою HypoVereins Bank.

Зрештою, мотивом також може бути присутність заради самої присутності. Банки, що претендують на статус глобальних гравців, схильні «відзначатися» в багатьох країнах світу з тим, аби мати перевагу «всюдисущості» в зонах реальної інтенсивності свого бізнесу [5].

Слід відмітити, що банки-резиденти надають кредити під високі кредитні ставки та під заставу, що зумовлює значні витрати коштів і часу на оформлення потрібних документів. Тому багато підприємств надає перевагу кредитам банків-нерезидентів або банків із переважною часткою іноземного капіталу, які використовують сучасні методи кредитування.

Причиною активнішої співпраці вітчизняних виробників із банками-нерезидентами і банками з переважною часткою іноземного капіталу є гнучка політика, зручні умови відтермінування платежів, легкість укладення договорів, можливість отримати додаткові кредити. Сьогодні немає змоги протистояти процесам глобалізації у фінансовій сфері. Але можна й потрібно протистояти і протидіяти впливу негативних факторів, притаманних цим процесам на нинішньому етапі їх розвитку. Необхідно управляти процесами входження іноземних банків на вітчизняний фінансовий ринок, регулювати їхню діяльність у тих напрямах, які відповідають інтересам вітчизняної економіки, забезпечують стабільність функціонування вітчизняної банківської системи [17].

Привабливість банківського сектора України стабільно зростала до фінансової кризи 2008-2009 років, особливо після вступу нашої країни у світову організацію торгівлі, унаслідок чого був лібералізований доступ до ринку фінансових послуг та дозволено відкривати філії іноземних банків. Зростає привабливість і після фінансової кризи. Відновлюється кредитування, зростають вклади фізичних осіб.

У результаті світової фінансової кризи банківський сектор України зазнав значних втрат, але українські банки виявилися достатньо стійкими до зовнішніх і внутрішніх потрясінь (хоча деякі з них отримали допомогу з боку держави). Приймаючи до уваги середньострокові перспективи розвитку української економіки та її фінансової системи, українські банки є достатньо привабливими для інвестицій іноземних інвесторів.

Необхідно розглянути основні чинники, що приваблюють іноземні банки. Чинниками, які впливають на покращення інвестиційного клімату, є рівень розвитку продуктивних сил та інноваційної сфери в країні, це: стан і структура виробництва; рівень розвитку робочої сили; стан ринку інвестицій та інвестиційних товарів, фондового ринку; створення відповідної законодавчої та нормативної бази.

За умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка інвестиційної сфери, а саме: створення відповідної законодавчої та нормативної бази, досягнення стабільності національної грошової одиниці, валютне регулювання, забезпечення привабливості об’єктів інвестування. Важливими чинниками формування інвестиційного клімату є стан фінансово-кредитної системи, діяльність фінансових посередників (інвестиційна діяльність банків та її рівень, рівень розвитку та функціонування парабанківської системи, інвестиційна політика НБУ), статус іноземного інвестора (режим іноземного інвестування, діяльність міжнародних фінансово-кредитних інститутів, наявність вільних економічних та офшорних зон), а також інвестиційна активність населення (відносини власності в державі, стан ринку нерухомості, виконання державної програми приватизації) [16, c. 13].

На третьому українському інвестиційному форумі «Політика процвітання», організованому російським Альфа-банком, учасники форуму визнали банківський сектор інвестиційно найпривабливішою галуззю.

Підвищена цікавість іноземних банків до України пояснюється бідністю українській громадян - населення багатших країн такої гострої потреби в кредитах не має. Приходу іноземців на український ринок банківських послуг сприяють непередбачуванно високі темпи зростання попиту на банківські послуги, низька конкуренція, слабкість національних банків, високі темпи інфляції, внаслідок чого останнім важко залучати дешеві ресурси [51, c. 15].

Європейські банки в Україні приваблюють два фактори. По-перше, це недорозвиненість власного банківського сектору, що означає високий потенціал зростання, і, по-друге, сусідство з Євросоюзом. Необхідно зазначити, що головною стратегією західноєвропейських банків є вихід на ринки Східної Європи. Це пов’язано з тим, що на Заході надто жорстка конкуренція, а можливості зростання на внутрішньому ринку -вичерпані. При цьому, Україні приділяється менше уваги інвесторів, ніж таким маленьким за кількістю населення країнам, як Боснія, Сербія і Чорногорія. Це пов’язано з тим, що наше законодавче поле є більш ризиковим.

Ще одна причина інтересу західних банків до Східної Європи - у пріоритетності роздрібного бізнесу. Інтерес зумовлений сповільненням темпів зростання європейської економіки і звуженням маржі в корпоративному сегменті. Важливим э те, що головним джерелом пасивів європейці останнім часом вважають кошти населення, яке, на відміну від корпорацій, не може вкласти вільні гроші в інвестиційні проекти. При цьому перевага України перед іншими країнами регіону в тому, що інвестиційні фонди не є серйозним конкурентом банків у боротьбі за гроші громадян.

Особливості регіональної мережі філій та відділень банків з іноземним капіталом зумовлені економічною привабливістю регіонів - це Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Запоріжжя, Одеса. Саме в цих регіонах виробляється близько двох третин ВВП і функціонують великі підприємства [35, c. 144].

Необхідно зауважити, що одним із чинників, що стимулюють іноземні банки до виходу на нові ринки, є їх намагання слідувати за власними клієнтами, що здійснюють бізнес за кордоном . Це вигідно й самим клієнтам, оскільки їм не доводиться змінювати банк, що потребує не стільки значних витрат, як створює тимчасові операційні незручності. Кредитні інститути, які йдуть за своїми клієнтами, на першому етапі повинні розуміти, що їх активність буде обмежена цими клієнтами. Такий підхід сповідують японські й корейські банки, причому внутрішнім ринком країни перебування вони майже не цікавляться, а з регіональними банками співпрацюють мало. Інші банки, такі, наприклад, як «АБН-Амро» і Дойчебанк, почали відкривати представництва в Україні не лише в інтересах обслуговування своїх найбільших глобальних клієнтів, а й для розширення своєї клієнтської бази за рахунок найпривабливіших регіональних підприємств. Третя група транснаціональних банків, до якої можна віднести Сітібанк, «HSBC», мала на меті всебічну інтеграцію у внутрішній ринок 31банківських послуг країни перебування - як корпоративний, так і споживчий [51, c. 3].

Фінансовий сектор є привабливим для зовнішнього інвестора передусім вищими порівняно з європейськими країнами процентними ставками і значними темпами динаміки банківської діяльності. Частка іноземного капіталу в банківському секторі перевищує третину, проте, за східноєвропейськими критеріями, це характеризує ще ненасичений ринок: в Угорщині, Румунії, Словаччині та Болгарії іноземний капітал сконцентрував майже 100 % банківських активів [4]. Основною негативною ознакою інвестиційного клімату в економіці України іноземні інвестори вважають політичну нестабільність, непріоритетні напрями розвитку економічної політики, нестабільну законодавчу базу з питань іноземного інвестування, хоча загалом правова система повинна функціонувати стабільно, щоб надати можливість іноземним інвесторам діяти з гарантіями від можливих змін в законодавстві і з мінімальними витратами. Тому необхідне комплексне вирішення цієї проблеми за допомогою законодавчої бази (зокрема, ухвалення Закону України "Про спеціальний режим валютного регулювання та оподаткування інвестиційних проектів, які здійснюються в пріоритетних галузях економіки України"), подолання перешкод, які існують на цей момент в державі, зокрема: відсутність стійкого валютного курсу, високий рівень інфляції, розвиток конкуренції, нерозвиненість банківського сектора та фондового ринку, регулювання зовнішньоекономічних відносин. Для великих інвестиційних проектів необхідно запровадити систему страхування валютного ризику через укладання валютних форвардних контрактів, тобто через строге хеджування. Зважаючи на досвід іноземних держав і рівень розвитку економіки України, доцільно почати реформування діючого в країні механізму інвестування зі створенням недержавної структури. У вигляді такої структури для довгострокового і середньострокового кредитування інвестиційних проектів доцільно створити Український банк розвитку і реконструкції, в заснуванні якого взяли б участь Національний банк України і уповноважені на це урядом України державні організації, недержавні організації, іноземні банки. Такий банк може взяти на себе функції агента уряду України, який має повноваження на одержання під його гарантії кредитів міжнародних і приватних фінансових структур, а також зобов'язання забезпечення їх ефективного використання і своєчасного повернення [7].

Україна потенційно може бути однією з провідних країн із залучення іноземних інвестицій, оскільки цьому сприяє величезний внутрішній ринок. Проте цьому перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, недостатнє інформаційне забезпечення, через що Україну віднесли до групи країн з найбільшим інвестиційним ризиком [16, c. 12].