57. Механізм здійснення розрахунків чеками.

Чек — це безумовна пропозиція власника рахунку (чекодавця) банку здійснити платіж зазначеної у чекові грошової суми певній особі або пред'явникові (чекоотримувачу) готівкою чи перерахуванням грошей на рахунок у банку. Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших формах, пов'язаних з обігом чеків як засобу платежу. Використання чека як засобу платежу дає змогу заощаджувати на обігу готівки і прискорює платежі, оскільки всі чеки оплачують після подання. Виписаний чекодавцем документ повинен мати відповідне фінансове покриття на його банківському рахунку. Для гарантованої оплати чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками" у банку-емітенті. Для цього платник подає в банк заяву про видачу чекової книжки і платіжне доручення, для депонування коштів. Чеки виготовляє на замовлення банку Банкнотно-монетний двір НБУ чи інше спеціалізоване підприємство на спеціальному папері з дотриманням усіх вимог, передбачених Інструкцією. Чеки брошуруються в розрахункові чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової книжки - один рік (день оформлення чекової книжки не враховується). Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватись за погодженням із банком-емітентом і використовуватись для розрахунків із будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками.

58. Механізм використання векселя у платіжному обороті. Вексель — це боргове зобов’язання чітко визначеної форми (цінний папір), що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі.Вексель постійно перебуває в русі і з огляду на особливості цього руху, а також залежно від того, хто — боржник чи кредитор — виписує вексель, розрізняють про-стий і переказний векселі.Вексель є формою оформлення комерційного кредиту, який надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки сплати боргу за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Простий вексель— просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику векселя у вказаний строк у вказаному місці вказану суму. Переказний вексель— це письмовий наказ векселедавця платнику (трасату) про сплату векселедержателю певної суми грошей у визначеному мiсцi у визначений час. Причому отримувачем коштiв може виступати як перший векселедержатель (ремiтент), так i кожний з наступних векселедержателiв (iндосат).

Документообіг і операції при розрахунку за допомогою простого векселя мають такий вигляд: 1. Укладання угоди між продавцем і покупцем з установленням форми розрахун-ку у вигляді розрахунку за допомогою простого векселя. 2. Поставка товару (надання послуг, виконання робіт) покупцеві (замовнику).

3. Виставлення боржником векселя. 4.Пред’явлення кредитором векселя для оплати в момент, визначений як термін розрахунку за векселем. 5. Переказ грошей боржником на користь кредитора (продавця). 6. Повернення погашеного векселя.

Дещо складніша схема руху документів за умови розрахунків переказаним векселем. Рух документів і операції в цьому випадку мають такий вигляд: 1.Угода між постачальником і покупцем про поставку товару (надання послуг, ви коння робіт і т.ін.) з розрахунком через виставлення переказного векселя. 2.Поставка товару покупцеві (боржнику). 3.Виставлення векселя кредитором (трасантом) третій особі, яка й отримує век-сель (ремітент). 4.Пред’явлення ремітентом векселя боржнику для акцепту. 5.Акцепт векселя боржником (трасатом). 6. Пред’явлення векселя боржникові для оплати. 7. Оплата векселя. 8. Погашення векселя.

59. Розрахунки акредитивами та механізм сплати.Акредитив являє собою форму організації розрахунків, за якої банк платника (банк емітент) за дорученням свого клієнта зобов’язаний перерахувати гроші в банк замовника (виконуючий банк), який здійснить платіж відповідно до складеної акредитивної угоди.

Загальна технологія організації акредитива така. Покупець-платник звертається у свій банк із заявою про відкриття акредитива. Сума, призначена для оплати за акредитивом, утворюється або за рахунок залишку коштів на рахунку покупця, або за рахунок кредиту банку. Банк платника повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива із зазначенням терміну, суми, імені постачальника й умов платежу. Постачальник у міру відвантаження товарів або надання послуг подає відповідні документи у свій банк на оплату.

У процесі здійснення платежу виконуються такі операції:

-Укладання угоди про поставку товарів з розрахунком у вигляді акредитива.-Завдання банку на розробку акредитива із зазначенням суми платежу, термінів і умовйого розкриття.-Повідомлення банку платника про розробку акредитива.-Повідомлення банку постачальника про відкриття акредитива і про його умови.-Ознайомлення постачальника з умовами акредитива.-Відвантаження товару, надання послуг, виконання робіт.-Передача банку всього комплексу підписаних покупцем документів, передбачених акредитивною угодою.-Повідомлення банку-емітента про використання акредитива.-Виписка з розрахункового рахунка про зарахування коштів на рахунок постачальника.

Акредитиви можуть мати різну форму. Найбільш поширені такі їх види: відзивний безвідзивний, а також покритий та непокритий.

Відзивний акредитив — це такий акредитив, за яким платник до моменту розрахунку з постачальником може відкликати з банку гроші, призначені для оплати згідно з даною акредитивною угодою. Такий акредитив захищає інтереси платника на шкоду інтересам постачальника і тому останні погоджуються на такий акредитив не дуже охоче.Акредитив безвідзивний — це акредитив, за яким гроші, призначені для розрахунку, платник не може забрати (відкликати) з банку без взаємної згоди покупця і постачальника. При цьому на акредитиві має бути вказівка на те, що він є безвідзивним акредитивом. Якщо такого запису немає, то він вважається відзивним акредитивом.Покритий акредитив ще називають депонованим. Він має місце тоді, коли банк-емітент бронює кошти, необхідні для оплати за акредитивом у повній сумі і на окремому рахунку в комерційному банку.На відміну від покритого, непокритий акредитив відрізняється тим, що за ним необхідні кошти не бронюються, а оплата за акредитивом гарантується банком і здійснюється за рахунок кредиту за умови виконання постачальником своїх зобов’язань.

60.Міжбанківські кореспондентські відносини - це договірні відносини між банками, мета яких - здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одному. Вони регламентуються угодою про кореспондентські відносини між банками, які знаходяться як усередині країни, так і за її межами.

Міжбанківські відносини можуть бути: - між комерційними банками (установами) і регіональними управліннями Національного банку; - безпосередньо між комерційними банками.

Кореспондентські відносини встановлюються комерційним банком (установою) з регіональним управлінням НБУ на підставі укладеного між ними договору про відкриття кореспондентського рахунку для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку з іншими банками.

У разі проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційний банк відкриває кореспондентський рахунок в іншому комерційному банку, який здійснює банківські операції за його дорученням на підставі укладеної угоди. Кореспондентські відносини можуть бути як односторонні, так і взаємні. Комерційні банки, які встановили між собою кореспондентські відносини називаються банками-кореспондентами. Рахунок "Лоро" - рахунок, відкритий комерційним банком банку-кореспонденту. Рахунок "Ностро" - рахунок даного комерційного банку в банку-кореспонденті. Рахунок "Ностро" одного комерційного банку є рахунком "Лоро" для банку-кореспондента.

Враховуючи, що на території України введено систему електронних платежів, яка дає можливість здійснювати розрахунки протягом одного робочого дня, і її учасниками є всі комерційні банки, прямі кореспондентські відносини між комерційними банками встановлюються в окремих випадках. Наприклад, при здійсненні операцій, пов'язаних із купівлею та продажем валютних коштів на міжбанківській валютній біржі, при розрахунках між клієнтами банків за операціями, що мають постійний характер.

Встановлення між комерційними банками прямих кореспондентських відносин здійснюється з метою прискорення розрахунків. В усіх випадках, дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин надає регіональне управління НБУ.

61. Сутність, форми і причини інфляції Інфляція — це процес знецінення грошей та загальне підвищення цін на товари і послуги внаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігугрошовою масою, яка виявилась не забезпеченою економічними благами.

. За формами прояву інфляції можна виділити:

— цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

— інфляцію заощаджень — при зафіксованих державою цінах, доходах, повальному дефіциті товарів знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощадженнях у населення;

— девальвацію, за якою знецінення грошей проявляється у падінні їхнього курсу до іноземних валют.

Інфляція є складним економічним явищем і не має однозначного тлумачення серед економістів. Щодо причин інфляції існує кілька теорій. Одна з найпоширеніших — теорія інфляції попиту, засновником якої був Дж. Кейнс.

У кейнсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляції є перевищення попиту над пропозицією (тобто надмірний попит на гроші відносно пропозиції товарної маси) — теорія інфляційного розриву.

Пізніше в умовах відсутності надмірного попиту кейнсіанська ідея була доповнена і розвинута теорією інфляції витрат. Сутність цієї теорії заключається в тому, що підприємці для покриття своїх зростаючих витрат намагаються весь час продати свою продукцію за більш високою ціною, а профспілки весь час намагаються підняти заробітну плату. Це, в свою чергу, змушує роботодавців підвищувати ціни.

Така низка причин, на думку прихильників цих теорій (попиту та витрат), і спричинює інфляцію.

По-іншому пояснюють причини інфляції представники монетаристської теорії. М. Фрідмен, засновник монетаристської школи, стверджує, що основними чинниками формування інфляції є зміна грошової маси, тому причини її виникнення требашукати у сфері обігу.

Чинники, які призводять до інфляції, не діють окремо, проте їхнє різномаїття в цілому можна класифікувати так:

 вплив на інфляцію мілітаризації економіки: особливість її полягає в тому, що для виробництва військової техніки залучаються найпередовіші технології, використовуються дорогі, найвисокоякісніші матеріали, залучаються наукові та інші пра цівники найвищої кваліфікації — усе це веде до збільшення витрат

державного бюджету, спричинюючи інфляційне його фінансування;

 вплив на інфляцію зростання витрат виробництва: перевищення темпів зростання заробітної плати над темпами зростання продуктивності праці; перевищення темпів зростання податків над темпами зростання доходів; зростання цін на сировину та енергоресурси. Ця негативна динаміка веде до збільшен-

ня собівартості продукції товаровиробника, яка врешті-решт призводить до збільшення середнього рівня цін на всі кінцеві товари та послуги, спричинюючи інфляцію;

 вплив на інфляцію зростання сукупного попиту: він може бути з декількох причин:

- по-перше: безпосередньо пов’язаний з дією монетарних факторів, насамперед з надлишковою емісією грошей;

- по-друге: зростанням сукупного попиту, не пов’язаним зі збільшенням грошової маси.

- по-третє: зміни структури ринку, пов’язані з владою монополій, олігопо лій та держави, яка реалізується вадміністративному монопольному зростанні цін.

Форми: за зовнішніми ознаками: - відкрита; - прихована.

За темпами: - повзуча, помірна, галопуюча, гіперінфляція, супергіпер інфляція.

62. Теоретичні концепції інфляції.В даний час існує три основних напрями у теорії інфляції: кейнсіанська теорія інфляції, монетаристська кількісна концепція і теорія надзвичайних витрат.

Кейнсіанська теорія інфляції. Представники цієї теорії (Дж. М. Кейнс і Б. Хансен) виходять з аналізу доходів та видатків господарюючих суб'єктів та впливу їх на збільшення попиту. Вони вважають, що збільшення попиту з боку держави та підприємців призводить до збільшення виробництва та зайнятості. В той же час збільшення попиту населення, оскільки він (попит) носить невиробничий характер, призводить до інфляції. В зв'язку з цим вони рекомендують стимулювати приватні та державні інвестиції, але обмежувати заробітну плату працюючих. В даній концепції активну роль відіграє, за словами Кейнса, "ефективний" або грошовий попит, який, ніби-то, і створює грошову масу. Причому Кейнс розглядає два види інфляції:

- напівінфляція (повільна або повзуча), тобто таке збільшення грошової маси в умовах безробіття, яке не завдає небезпеки, оскільки не стільки призводить до зростання цін, скільки сприяє залученню безробітних до процесу виробництва;

- справжня інфляція (галопуюча) - вона можлива при досягненні повної зайнятості, коли зростання грошової маси цілком проявляється у зростанні цін на товари та послуги.

На базі кейнсіанської теорії інфляції з'явилась так звана "крива Філіпса", яка відображає обернену залежність в розвитку цін і зайнятості у Великобританії. Новозеландський вчений А. Філіпс на базі аналізу тенденцій в економіці Великобританії з 1861 по 1957 р. прийшов до висновку, що за допомогою інфляції протягом майже ста років вдавалося переборювати спад виробництва і збільшувати зайнятість, а стабілізація цін супроводжувалась зниженням рівня зайнятості та економічної активності.

Згідно з "кривою Філіпса" були розроблені рекомендації щодо призупинення інфляції, утриманню її на певному рівні: або довести безробіття до високого рівня, або ж профспілкам вести більш стриману політику при переговорах про підвищення заробітної плати.

Монетаристська концепція інфляції. Представники даного напрямку (М. Фрідмен та ін.) розглядають інфляцію як грошовий феномен, тобто результат надлишкової кількості грошей в обігу. З цією метою вони порівнюють індекси грошової маси та фізичного обсягу ВНП. Тут гроші відіграють активну роль, тобто грошова маса "створює" попит.

Монетаристи виступають проти неокейнсіанських заходів антициклічного регулювання, розглядаючи розвиток промислового циклу як зміну інфляції (підйом) та дефляції (криза). Звідси вони роблять висновок: оскільки інфляція викликає підйом промислового виробництва, її слід підтримувати в помірних розмірах.

Теорія інфляції, викликаної надлишковими витратами виробництва (Д.М. Кейнс, У. Торн, Р. Куен). Ця теорія пояснює зростання цін збільшенням витрат виробництва, вона тісно пов'язана із концепцією Кейнса, який вважав, що якщо перша стадія інфляції (напівінфляція) подає собою інфляцію попиту, то друга стадія (справжня інфляція) - результат інфляції витрат виробництва. На думку представників даної теорії, інфляцію викликають лише витрати, пов'язані з заробітною платою, на чому базується теорія інфляційної спіралі "заробітна плата - ціни", якої притримується більшість західних економістів, в тому числі П. Самуельсон, Дж. Гелбрейт. Ця теорія е основою антиінфляційних заходів по "замороженню" заробітної плати, політики обмеження доходів населення. Разом з тим слід відмітити, що сучасний період НТП характеризується підвищенням заробітної плати, тому західні економісти висувають тезу про те, що її збільшення не повинно перевищувати зростання продуктивності праці, інакше відбудеться розкручення "інфляційної спіралі".

63. Види інфляції.Залежно від мети дослідження та причин виникнення ми можемо розрізняти різні види інфляції:

1. За характером інфляційного процесу:

- відкрита інфляція відбувається годі, коли макроекономічна нерівноваїа проявляється в нічим не стримуваному, вільному зростанні цін, що явно впливає на споживчий кошик. З відкритою інфляцією можна боротися, бо вона проявляється явно у зростанні цін, динаміку яких можна вивчати й аналізувати;

- приховали інфляція виникає під впливом державного контролю цін. Тоді ціни на товари не зростають, але замість якісних товарів за тими ж цінами продаються неякісні. Виникає дефіцит хороших товарів, що веде до перепродажу продукції за завищеними цінами. Така інфляція була характерна для СРСР.

2. За місцем розповсюдження:

- локальна інфляція - ріст цін проходить у межах однієї держави;

- світова інфляція охоплює групу країн або всю глобальну економіку.

3. З погляду передбачення:

- очікувана інфляція, яку можна передбачити, спрогнозувати її рівень заздалегідь, готуватись до неї;

- неочікувана, яка вища за спрогнозований рівень інфляції для даного періоду.

4. За темпами підвищення цін:

- повзуча, прискорене зростання маси грошей в обороті без помітного підвищення цін – 5% на рік;

- помірна, коли ціни ростуть 5-10 % за рік; прискорене знецінення грошей;

- галопуюча, коли ціни ростуть в інтервалі від 20 до 50% в рік; інколи 100%.

- гіперінфляція, надзвичайно високі темпи зростання цін – понад 100%.

- супергіперінфляція – катастрофічне зростання цін понад 100-% за рік.

5. За причинами:

- інфляція попиту — це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Інфляція попиту має місце в тому випадку, коли грошові доходи населення та підприємств зростають швидше, ніж реальний обсяг товарів.

інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення виїраг виробництва чи зменшення сукупної пропозиції, інфляція пропозиції, в основі якої знаходиться взаємозв'язок витрат і цін. Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції на ринку, що веде до зростання цін. Причинами збільшення витрат можуть бути олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати, і т.і. Вона може також з'явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку;

інфляція очікувань, що проявляється, в першу чергу, в поведінці споживача. Кожна людина, стикаючись з дефіцитом товарів, діє цілком природно: купує будь-які товари в запас, тому що завтра їх може і взагалі не бути.

64. Наслідки інфляції. Інфляція негативно впливає на суспільство в цілому. Погіршується еко но мічне становище: знижуються обсяги виробництва, оскільки коливання та зро стання цін роблять непевними перспективи розвитку виробництва; відбувається пе реливання капіталу з виробництва в торгівлю та посередницькі операції, де швидший обіг капі-талу та більший прибуток, а також легше ухилитися від сплати податків; розширю-ється спекуляція в результаті різкої зміни цін; обмежуються кредитні операції; змен-шуються фінансові ресурси держави.

Виникає соціальне напруження у зв’язку з тим, що інфляція перерозподіляє на-ціональний дохід не на користь найменш забезпечених верств суспільства. Вона зни-жує реальні доходи (кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальний

дохід), а отже, і загальний рівень життя населення, якщо номінальний дохід буде від-ставати від зростання цін.

Особливо важка інфляція для осіб з фіксованими доходами: пенсіями, стипенді-ями, заробітною платою працівників бюджетної сфери. Крім того, інфляція знецінює заощадження громадян. У зв’язку з цим, щоб стримати різке падіння життєвого рівня, держава здійснює індексацію доходів та податкових пільг. Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечнос-тей, що держави починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу. Основні форми боротьби з інфляцією — грошові реформи та анти-інфляційна політика.