87. Оцінка платоспроможності підприємств при отриманні кредиту.

Платоспроможність — здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання. Підприємство, яке бажає отримали кредити, подає до банку кредитну заявку з інформацією про: мсту кредиту; суму кредиту; строк користування кредитом; конкретні дати погашення; коротку характеристику заходу, що кредитується, і а економічний ефект від його здійснення. На вимогу банку позичальник надає, крім заявки, інші матеріали: копії установчого договору, статуту або інших документів, що підтверджують його правоздатність в отриманні кредиту; техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план) заходу, що кредитується, з розрахунками надходжень, які очікуються від його реалізації; копії контрактів, угод, інших документів, що стосуються даного заходу; зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (угода застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво тощо); бухгалтерську звітність, звіт про прибутки та збитки, декларацію про доходи, виписки з рахунків, що відкриті в інших банках.

На основі наданої інформації банк: вивчає формальну і неформальну інформацію про підприємство; оцінює ділову репутацію та імідж підприємства; аналізує кредитоспроможність підприємства, поглиблено досліджує його фінансовий стан і ступінь ризику неповернення позики; визначає перспективи розвитку підприємства; перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту; відвідує підприємство (при необхідності).

Вирішальне значення при видачі кредиту підприємству здійснюють підсумки проведеної оцінки кредитоспроможності. Кредитоспроможність підприємства означає його здатність повністю і в строк розрахуватись за всіма борговими зобов'язаннями. Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела оборотних засобів, результати фінансової діяльності підприємства. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності і побудови балансу, галузевих особливостей, форми власності.

У світовій практиці є ряд підходів до оцінки платоспроможності позичальника. Вітчизняна методика оцінки фінансового стану позичальника включає поєднання об'єктивних аналітичних даних, сформованих на основі бухгалтерського обліку і звітності (ф. №1 і №2), та суб'єктивних даних, що формуються експертами (керівниками відповідних управлінь). Цим забезпечується єдиний підхід та обґрунтованість при вирішенні питань оцінки платоспроможності позичальника та доцільності надання йому позик.

Аналіз господарсько-фінансової діяльності позичальника дає можливість не тільки здійснити експрес-аналіз фінансового стану позичальника, а й виявити негативні тенденції в його фінансово-господарській діяльності в цілому і здійснити прогнозування розвитку діяльності підприємства в майбутньому. Це надасть можливість своєчасно вносити корективи в кредитні взаємовідносини банку та позичальника. Установи банку повинні здійснювати оцінку фінансового стану позичальника перед наданням йому позики, а в подальшому - щоквартально для визначення групи ризику та розміру відрахувань до загального та спеціального резервів.

88. Відсоток загального кредиту (позиковий кредит). Норма відсотка (відсоткова ставка). Відсоток за кредит або позичковий відсоток означає плату позичальника у боргових (кредитних) відносинах за надані в позику гроші чи матеріальні цінності. Відсоток належить до числа категорій товарного виробництва, яке і визначає суть кредитних відносин. Величина норми відсотка відображає економічні відносини між власником позичкового капіталу і підприємцем, який прибутково використовує у своєму обороті чужу власність, і становить собою ціну капіталу, що взятий у кредит.

У ринковій економіці суть показника рівня відсотка тлумачиться як кількісна характеристика плати за кредит, яка показує міру реалізації власності у формі отриманого доходу від її реалізації. Норма відсотка — динамічна величина, що залежить насамперед від середньої в даній країні норми прибутку як міри прибутковості ка- пітальних вкладень у виробництво. Дж. Кейнс суть відсотка розглядав як «плату за розставання з ліквідністю» і відносив до дії загального психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найліквіднішій формі багатства. Величина позичкового відсотка, за Кейнсом, залежить від двох факторів:

1) прямо пропорційна перевагам ліквідності;

2) обернено пропорційна кількості грошей, що перебувають в обігу.

Реальна динаміка норми відсотка не перевищує норми прибутку. Зокрема, серед- ня норма прибутку становить максимальну межу норми прибутку. Мінімальної межі норми відсотка не визначають. Водночас її розмір має покривати витрати кредитора, пов’язані з даною кредитною операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід. Якби мінімальна межа норми відсотка становила 0. то кредитні відносини втратили б свій економічний сенс. Залежність розміру відсоткової ставки за кредит на макро- і мікроекономічному рівнях показано на рис..

Розмір відсоткової ставки на макроекономічному рівні залежить від попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, стабільності монетарного рин- ку в країні, рівня облікової ставки національного банку. Як правило, комер- ційні банки за основу позичкового відсотка беруть облікову ставку національ- ного банку з додачею маржі. Маржа (від франц. marge — край) — різниця між відсотковою ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку сплачує банк за куплені ресурси. Її розмір, як правило, не регламентується, але в певних ситу- аціях НБУ може це робити, особливо коли кредити комерційними банками надаються за рахунок куплених ресурсів у національному банку.

На розмір відсоткової ставки на мікроекономічному рівні впливають мета ви- користання кредитних ресурсів, розмір кредиту, термін його використання та рівень ризику. Як правило, кредитна ставка за надання кредиту на поточне фінансування виробничих потреб — найнижча і визначається короткостроко- вим її використанням, а найдорожчою стає відсоткова ставка, що надається торгово-посередницьким фірмам, операції яких носять спекулятивний харак- тер з підвищеним ризиком. Розмір ставки користування дрібними кредитами вища, ніж за користування великими кредитами, бо останні потребують по- рівняно менших витрат банків і надаються надійним позичальникам. Залеж- ність величини позичкового відсотка від терміну використання позичкових ресурсів позичальником залежить не тільки від величини ризику неповернен- ня, а й від вірогідності знецінення позичених коштів унаслідок інфляції.

89. Вартість кредиту. В зв’язку з тим, що в умовах ринкової економіки позичковий капітал виступає в ролі своєрідного товару, він також має свою ціну у вигляді певного процента за його використання. Але це своєрідна ціна, оскільки вона представляє не грошовий прояв вартості товару, а виражає споживну вартість капіталу як товару, здатного приносити певний дохід. В цьому розумінні процент є ірраціональною формою вартості. Величина процента, чи його норма, визначається як відношення річного доходу до суми капіталу, наданого в кредит. Наприклад, якщо у позику був даний капітал в 100 тис. доларів, який приніс річний дохід у вигляді процентів в розмірі 4 тис. доларів, то норма процента склала 4%.

В умовах ринкової економіки величина процентної ставки залежить від співвідношення попиту і пропозиції на позичковий капітал. Однак специфікою сучасного ринку капіталів є множина процентних ставок, які знаходяться у певному зв’язку між собою і утворюють у сукупності національну структуру ставок. Структура ставок ділиться на дві основні частини – на гуртові й роздрібні. Гуртові (оптові) ставки представляють собою проценти по великих операціях між кредитними і фінансовими організаціями, які стихійно встановлюються на ринку співвідношенням попиту та пропозиції. Роздрібні ставки – це проценти по операціях з клієнтами. На відміну від гуртових, вони змінюються рідко, і їхня динаміка залежить від неринкових чинників. В основі структури ставок лежать ставки національного грошового ринку, тобто проценти по масових короткострокових операціях до одного року. Вони і служать базою для визначення всіх ставок національного ринку позичкових капіталів.

А на світовому ринку позичкових капіталів широке застосування отримала ставка ЛІБОР (London interbank offered rate – LIBOR), лондонська міжбанківська ставка пропозиції грошових коштів. За цією ставкою лондонські банки надають один одному незабезпечені короткострокові кредити терміном від одного місяця до одного року. Позики за ставкою ЛІБОР, як правило, надаються в доларах, але для цього можуть бути використані й інші валюти. Практично лондонську міжбанківську ставку визначають великі банки Лондона, які кожний день о 11 годині ранку фіксують свої власні ставки ЛІБОР.

Процентні ставки, які застосовуються на світовому ринку позичкових капіталів, диференційовані. З кінця 60-х років, кредитори стали використовувати переважно плаваючі ставки, які залежно від кон’юнктури світового ринку змінюються через кожні шість чи навіть через три місяця. Ці коливання процентних ставок пов’язані з динамікою валютних курсів, зі ступенем кредитного ризику міжнародних операцій, зі станом банківської ліквідності, з темпами інфляції й загальним станом національних економік кредиторів і позичальників.

90. Роль кредиту в розвитку ринкових відносин. Роль кредиту характеризується результатами застосування для економіки в ці- лому і населення зокрема. Кредит впливає на процеси виробництва, реалізації і спо- живання продукції, а також на сферу грошового обороту.

Одним із проявів ролі кредиту виступає його вплив на безперервність процесів виробництва і реалізації продукції. Завдяки наданню позикових коштів для задо- волення тимчасових потреб відбуваються «припливи» і «відливи» коштів позичаль- ників. Це сприяє подоланню затримки відтворювального процесу, забезпечує безпе- рервність і сприяє його прискоренню. Кредит відіграє важливу роль у задоволенні тимчасової потреби в коштах, яка може бути зумовлена сезонністю виробництва і реалізацією певних видів продукції. Використання позикових коштів дозволяє ство- рювати сезонні запаси і здійснювати сезонні витрати підприємств відповідних галузей народного господарства.

Значна роль кредиту і в розширенні виробництва. Позикові кошти сприяють збільшенню запасів і витрат, необхідних для розширення виробництва і реалізації продукції; використовуються для збільшення основних фондів.

Кредит у сфері грошового обороту забезпечує надходження готівки та її вилучен- ня з обороту через банки на кредитній основі. Таким чином, кредит відіграє важливу роль в утворенні коштів для готівкового і безготівкового обороту і забезпечує безпе- ребійність безготівкового.

Слід мати на увазі, що роль кредиту, сфера його застосування не є незмінними, стабільними. Із зміною економічних умов в країні відбувається і зміна ролі кредиту та сфери його застосування.

Особливо важлива роль кредиту в умовах функціонування неповноцінних грошей, грошей нерозмінних на дорогоцінний метали. Це пов’язане із збільшенням гро- шової маси при функціонуванні неповноцінних грошей на основі кредитних відносин.

Виходячи з того, що в сучасних умовах інфляція є постійним явищем в економіці, зростає роль кредиту в цих умовах. Регулювання грошової маси в обороті здійснюється за допомогою кредиту, що забезпечує підтримку стабільної купівельної спроможності грошової одиниці.

Таким чином, роль кредиту зростає за такими напрямами: 1) перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах виробництва і реалізації продукції за допомогою надання позик і залучення коштів юридичних і фізич- них осіб;

2) вплив на безперервність процесів відтворення через надання кредитів;

3) участь у розширенні виробництва через видачу позикових коштів на поповнення основного капіталу та лізинговий кредит;

4) економне використання позичальниками власних і позичених коштів;

5) прискорення споживачами отримання товарів, послуг за рахунок використання позикових коштів;

6) регулювання випуску в обіг та вилучення з нього готівкових грошей на основі кредитних відносин і забезпечення безготівкового грошового обороту платіжними засобами.

Позитивна роль кредиту проявляється проведенням ефективної грошово-кредитної політики, яка в сучасних умовах, головним чином, полягає у використанні жорстких заходів з регулювання обсягу кредитних і грошових опера- цій. Особливо важливе значення має підтримка стабільності і стійкості національної грошової одиниці і захист інтересів позичальників та кредиторів.

91. Кредитна система та її структура. Кредитна система — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об’єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи, тобто створюють трирівневу структуру :

1) центральний банк;

2) банківський сектор (комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпо- течні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки);

3) спеціалізовані кредитні установи (небанківські кредитно-фінансові посеред- ники):

— інвестиційні компанії;

— страхові компанії;

— ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки;

— пенсійні та інші фонди.

Роль окремих ланок у кредитній системі не рівнозначна. Головною її ланкою є банківські установи (вони традиційно посідають перше місце за розмірами ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, які здійснюють переваж- но кредитування промисловості і торгівлі.

92. Національний банк України та його функції. Основним координатором діяльності усіх кредитних інститутів, най- важливішим провідником кредитно-грошової політики держави ви- ступає центральний банк. В Україні це Національний банк, діяльність якого регулюється законом «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року. Національний банк — економічно самостійний орган, що здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих ви- падках — і за рахунок Державного бюджету. Національний банк не відповідає за зобов’язання органів державної влади та інших банків, а органи державної влади та інші банки не відповідають за зобов’язання Національного банку.

В Україні центральним банком є Національний банк України (НБУ). Він являє собою перший рівень банківської системи. НБУ створений згідно із Законом Украї- ни «Про банки і банківську діяльність» і діє на підставі Закону «Про Національний банк України». Як центральний банк, НБУ виконує такі основні функції:

— емісія грошей та організація їхнього обігу;

— є кредитором останньої інстанції для комерційних банків;

— організація розрахунків між банками;

— обслуговування державного боргу країни;

— проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку;

— видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

— контроль за діяльністю комерційних банків.

— визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує і контролює електронні платіжні засоби;

— складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

— здійснює валютне регулювання і валютний контроль, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті;

— забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними;

— організовує інкасацію та перевезення банкнот та інших цінностей;

_{— здійснює інші функції в межах Закону «Про НБУ».}

Він виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: є емісійним і розрахунковим центром держави, «банком банків» і банкіром уряду. Він здійснює регулювання і контроль за кредитно-фінансовою системою країни в цілому.

Основна функція Національного банку України — це організаційне забезпе- чення грошово-кредитної політики (ГКП). За її організацію відповідає та спе- ціальна структура — рада — НБУ на правах одного з двох керівних органів цього банку, перед якою поставленні завдання грошово-кредитної політики на кожний рік, засади якої розробляються та затверджуються до 15 вересня по- точного року. До реалізації завдань, визначених в основних засадах, залуча- ється й апарат НБУ.

Національний банк України як емісійний центр країни здійснює випуск в обіг грошей на кредитній основі. Це відбувається шляхом кредитування комерційних банків, уряду, а іноді й великих підприємств. Для цього банк прогнозує необхідну для розвитку економіки грошову масу (як готівкову, так і безготівкову), стежить за співвідношенням грошей в обох сферах грошового обігу

НБУ організовує касове виконання бюджету банківською системою України, на- дає кредити уряду. На нього покладене виконання операцій щодо розміщення державних цінних паперів, обслуговування внутрішнього державного боргу.

Крім того, на Національний банк покладене виконання операцій, пов’язаних із функціонуванням валютного ринку України. Він, за узгодженням із Кабінетом Міністрів, установлює офіційний курс національної грошової одиниці, створює валютні резерви, організовує операції з монетарними металами.

93. Державні банки: ознаки, функції та управління.Державні банки являють собою кредитні установи, що знаходяться у власності держави. Найбільшого розвитку державні банки набули в умовах державно-монополістичного капіталізму у зв’язку з посиленням тенденції до усуспільнення виробництва. Вони виникали в ре- зультаті націоналізації кредитних установ, а також шляхом створення держав- них кредитних інститутів. Існують три види державних банків: центральні, комерційні банки, спеціальні кредитні установи.

В Україні функціонують два банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і ко- штів бюджетних установ.

У сучасних ринкових умовах банки відіграють важливу економічну роль у сус- пільстві та суттєво розширили сферу своїх основних функцій:

— мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал;

_{— кредитування підприємств, держави та населення;}

— випуск кредитних засобів обігу (кредитних грошей);

— здійснення розрахунків та платежів в господарстві;

— емісійно-засновницька діяльність;

— консультування, надання економічної та фінансової інформації.