4.2. Види грошового ринку та їх систематизація

Одним з елементів методології наукового дослідження є струк- турно-функціональний підхід до аналізу предмета, що вивчається. Тому забезпечити ефективність механізму функціонування гро­шового ринку неможливо без чіткої його структуризації.

Грошовий ринок структурується за кількома ознаками:

• за економічним призначенням ресурсів, що купуються на грошовому ринку;

• за інституційними властивостями грошових потоків;

• за видом фінансових інструментів, які використовуються суб'єктами грошового ринку (продавцями й покупцями грошей).

Розглянемо детальніше ці основні структурні елементи грошо­вого ринку й визначимо їх функціональне призначення.

За економічним призначенням ресурсів, що купуються на грошовому ринку, виокремлюємо ринок грошей і ринок капі­талів.

На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк — до одного року. Позичальник використовує їх для активізації руху вже накопиченого капіталу. Ці кошти швидко вивільняються з обігу і повертаються кредиторові. На ринку грошей здійснюють­ся операції з міжбанківського кредитування, з обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими дер­жавними зобов'язаннями, короткострокові вклади фінансово-кре­дитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям тощо. Система відносин на ринку грошей передбачає не лише відносини між фінансово-кредитними інституціями та їхніми клієнтами, а й відносини між нефінансовими суб'єктами (якщо вони вкладають свої "короткострокові" гроші у банки, або передають їх у розпорядження інших фінансово-кредитних інсти­туцій, або беруть у них короткострокові позички тощо).

Необхідно наголосити на тому, що особливістю ринку грошей є його висока чутливість до будь-яких змін в економіці, а відтак — висока мінливість попиту, пропозиції та процента (як "ціни гро­шей"). Ось чому ринок грошей вважається реальним індикатором кон'юнктури грошового ринку загалом, а також підґрунтям фор­мування державної процентної політики.

На ринку капіталів гроші купуються на більш тривалий строк (понад рік) і використовуються для збільшення як основного, так і оборотного капіталу. На ринку капіталів функціонують усі суб'єк­ти грошового ринку — кредитори, позичальники й фінансові по­середники. Основними операціями на такому ринку є операції з фондовими інструментами — акціями, середньо- і довгостроко­вими облігаціями, довгостроковими депозитами та позичками комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній. Попит і пропозиція на ринку капіталів менш рухливі, рівень процентної ставки — стабільніший; він не так активно реагує на зміну економічної кон'юнктури, як ринок грошей. Отже, процентна політика банків має враховувати ці особ­ливості для створення сприятливих умов інвестування економіки.

За інституційними властивостями грошових потоків гро­шовий ринок поділяється на фондовий ринок, ринок банківських кредитів і ринок послуг небанківських фінансово-кредитних уста­нов.

Фондовий ринок — це сегмент грошового ринку, на якому відбувається розміщення, купівля-продаж випущених акцій та інших приватизаційних і похідних цінних паперів (середньо- і довгострокових облігацій, інших фінансових інструментів тривалої дії). Розвиток фондового ринку сприяє активізації ін­вестування економіки. У провідних країнах світу фондовий ринок є головним джерелом фінансування основного і оборотного капі­талу. Інституційними органами реалізації фондового ринку є фон­дові біржі.

Фінансові інструменти фондового ринку поділяються на дві групи: 1) акції, за якими пред'являються вимоги на частку чисто­го доходу і активів корпорації; 2) боргові зобов'язання середнього (від одного до десяти років) і тривалого (десять років і більше) строку дії. Це зобов'язання емітентів перед власниками сплачува­ти погоджену суму грошового доходу до повного погашення основ­ного боргу та проценти за цією сумою.

За ступенем ризикованості вкладання коштів, залежно від дже­рел і сфер застосування, фондовий ринок поділяють на первинний і вторинний. Після продажу першим власникам — після розміщен­ня на первинному ринку — цінні папери стають об'єктами купівлі- продажу на вторинному ринку. Вторинний ринок сприяє швидко­му розміщенню цінних паперів від одних власників до інших і та­ким чином забезпечує їх ліквідність.

Необхідно зазначити, що акції, боргові зобов'язання та інші фінансові інструменти грошового ринку мають як певні переваги, так і певні недоліки. Наприклад, дохід за борговими зобов'язаннями завжди фіксований і має високий ступінь гарантії його одержання. Акції ж не мають такої переваги, але дають їх власникам мож­ливість одержання більшої вигоди за умови збільшення прибутку корпорації та зростання її активів. Проте недоліком акцій є необхід­ність оплати вимог їх власників після здійснення виплати за вимо­гами власників боргових зобов'язань. Ось чому в розвинутих краї­нах світу ринок акцій є вужчим від ринку боргових зобов'язань.

Ринок банківських кредитів — це сегмент грошового ринку, на якому банківські установи надають клієнтам здебільшого ко­роткострокове кредитування для забезпечення руху переважно оборотного капіталу.

Ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ функціонує завдяки посередникам — небанківським фінансовим інституціям, які акумулюють заощадження й розміщують їх у дохідні активи. Такими посередниками є страхові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди, ломбарди, лізингові та факторин­гові компанії, кредитні спілки тощо. Вони мають багато спільного з банками (функціонують у тому самому секторі грошового ринку, формують власні ресурси, випускають боргові зобов'язання, роз­міщують свої ресурси в дохідні активи тощо). Але небанківські фінансові інституції мають суттєві відмінності від банківських інституцій: вони не пов'язані з низкою операцій, що виконують банки; не впливають на динаміку пропозиції грошей; є більш спе­ціалізованими тощо.

За інституційними ознаками грошових потоків грошовий ринок можна поділити на сектор прямого фінансування і сектор опосередкованого фінансування. Детальніше про них ітиметься в підтемі 4.3.

За видом фінансових інструментів, які використовуються суб'єктами грошового ринку (продавцями й покупцями грошей), грошовий ринок поділяється на ринок кредитних угод, ринок цін­них паперів і ринок валюти.

Ринок кредитних угод, з одного боку, — це певний сегмент грошового ринку, а з іншого, як було зазначено у попередній під­темі цієї теми, — це певний інструмент грошового ринку, за допо­могою якого формуються й розміщуються кредитні ресурси. На ринку кредитних угод укладаються кредитні угоди, в яких креди­тор (банк чи інша кредитна організація) і позичальник визначають певні взаємні права й обов'язки щодо надання кредитних послуг і користування кредитними коштами. У кредитній угоді зазнача­ються сторони кредитної угоди, їх організаційно-правова форма; сума кредиту і розмір процента, умови повернення, порядок на­дання й погашення кредиту; гарантії й кредитні застави; механіз­ми розриву кредитної угоди до завершення строку дії угоди тощо.

Кредитна угода укладається у письмовій формі, а також за до­помогою електронної пошти. Кредитор має право контролювати цільове використання наданого ним кредиту, перевіряє стан та збереження заставного майна, своєчасне погашення кредиту тощо. В Україні кредитна угода формується відповідно до чинного зако­нодавства.

Ринок цінних паперів, як і ринок кредитних угод, з одного бо­ку, — це певний сегмент грошового ринку, а з іншого — інструмент, за допомогою якого реалізуються переважно прямі відносини між продавцями і покупцями грошового ринку (комерційними та ін­вестиційними банками, фондовими біржами та інституціональни- ми інвесторами — страховими компаніями, пенсійними та інве­стиційними фондами) щодо організації та купівлі-продажу акцій, облігацій і спеціальних цінних паперів [3, с. 254].

З-поміж цінних паперів, що продаються й купуються на ринку, вирізняють цінні папери з фіксованим доходом (наприклад, дер­жавні й комунальні позики, комунальні облігації та заставні листи, промислові облігації) та нефіксованим доходом (прості акції). Купівля-продаж акцій і облігацій здійснюється переважно вели­кими банками.

Валютний ринок — це сегмент грошового ринку і його певний інструмент, за допомогою якого реалізуються іноземна валюта і платіжні документи (чеки, векселі тощо) в іноземній валюті. Операції на валютних ринках здійснюються за допомогою корес­пондентських зв'язків (через систему телексів і телефонів) між банками різних країн, а також між банками та їх клієнтами. На валютному ринку виконуються операції із зовнішньоторговельних розрахунків, міграції капіталів, туризму, страхування ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквід­ності, валютної інтервенції, отримання спекулятивних прибутків (у вигляді різниці курсів валют), міграції робочої сили тощо.

Серед названих операцій перше місце за обсягом посідають спе­кулятивні валютні операції. В умовах "плаваючих" валютних курсів вони інколи змінюються на 3—5 % щодня. Операції на ва­лютному ринку можуть здійснюватися на умовах негайної постав­ки валют, на умовах строкових угод з поставкою через певний час (переважно через місяць) за обумовленим на час укладання угоди курсом. Наприкінці XX ст. валютний ринок значно активізувався у зв'язку зі зростаючими темпами міжнародної торгівлі (у порів­нянні з темпами зростання виробництва), з багатократністю ва­лютних переказів тощо.

Структурні елементи грошового ринку, систематизовані за озна­ками, а також взаємозв'язок цих елементів схематично зображено на рис. 4.1.

Завершуючи аналіз структурно-функціонального складу гро­шового ринку, необхідно зазначити, що всі його елементи тісно пов'язані між собою. Адже запозичення грошей на короткий строк на збільшення обігового капіталу не означає, що позичальник не збільшить свій капітал протягом цього строку, а запозичення гро­шей на більш тривалий строк не означає, що вони будуть вико­ристані для здійснення короткострокових платежів. Окрім того, банки й інші інституційні суб'єкти кредитування надають кредити як на короткий, так і на більш тривалий строк. Тому розмежуван­ня структурних елементів грошового ринку є дуже умовним.