3.3. Маса грошей, грошові агрегати та грошова база

Реалізація економічних відносин здійснюється за наявності певної величини грошової маси. Грошова маса впливає на швид­кість обігу грошей, величину платоспроможного попиту, обсяги основних макроекономічних показників, таких, як валовий внут­рішній продукт та інфляція.

Грошова маса — це номінальний вираз сукупності загально­визнаних платіжних засобів (грошей), які є у розпорядженні економічних суб'єктів у певний момент часу [6, с. 160].

До складу грошової маси входять як готівкові, так і безготівкові гроші. Грошова маса має кількісний вираз та специфічну структу­ру. Грошова маса обслуговує грошовий обіг. Центральний банк при регулюванні грошово-кредитного ринку значну увагу приділяє визначенню оптимальної величини грошової маси для обслугову­вання процесів суспільного відтворення. При цьому важливо грошо­ву масу визначати в таких параметрах, щоби створювалося підґрун­тя для економічного зростання, пожвавлювався платоспроможний попит за відсутності значних інфляційних коливань.

У структурі грошової маси вирізняють грошові агрегати. Грошо­вий агрегат — це елемент грошової маси, який об'єднує певні категорїі обігових активів, класифікованих за ознакою ліквід­ності, тобто рівнем здатності перетворюватися на грошові кошти.

Національний банк України трактує грошовий агрегат як зо­бов'язання депозитних корпорацій — Національного банку та ін­ших депозитних корпорацій (банків України), — що мають віднос­но високий ступінь ліквідності, перед іншими секторами економіки, крім депозитних корпорацій та сектора загального державного управління. До зобов'язань депозитних корпорацій належать го­тівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями, переказні депозити, інші депозити та цінні папери, крім акцій. Починаючи з 2002 p., грошові агрегати формуються на підставі даних стандар­тизованих форм звітності Національного банку України та інших депозитних корпорацій (банків) за методологією МВФ.

Грошові агрегати формуються шляхом приєднання до поперед­ніх величини нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожен наступний грошовий агрегат вміщує попередній і доповнюється новим блоком фінансових активів.

У грошово-кредитній статистиці розвинутих країн світу зазви­чай виокремлюють різну кількість грошових агрегатів. Так, напри­клад, у СІЛА і Росії — чотири агрегати; у Швейцарії, Німеччині та Японії — три; у Франції — два; в Англії — п'ять.

Починаючи з 1993 p., вітчизняна грошово-кредитна статистика групує грошові кошти за рівнем ліквідності у чотири грошові аг­регати: М₀,М₁,М₂, м_з.

Грошовий агрегат М₀ відображає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями. Цей агрегат об'єднує готівку, що є у володінні фізичних осіб, та готівку, яка перебуває у касах юри­дичних осіб. Готівкові кошти в касах банків сюди не належать. Готівка має абсолютну ліквідність.

Грошовий агрегат М₁ охоплює грошовий агрегат M_Q та переказ- ні депозити в національній валюті (M_l — M_Q). Під переказними депозитами розуміють фінансові активи, що за першою вимо­гою можуть бути обміняні на готівкові кошти за номіналом та безпосередньо використані для здійснення платежу.

Грошовий агрегат М₂ охоплює грошовий агрегат М^, переказні депозити в іноземній валюті та інші депозити (М₂ — М_х). До кате­горії "інші депозити" належать не переказні депозити, що в корот­кий термін можуть бути обміняні на готівкові чи переказні кошти, а саме кошти на вимогу, які безпосередньо не використовуються для здійснення платежу, строкові кошти та ощадні депозити.

Грошовий агрегат М₃ — це грошовий агрегат М₂ та цінні папери, крім акцій (М₃ — М₂). До цінних паперів, крім акцій, належать фінансові інструменти, що обіговуються на ринку та є підтвер­дженням про зобов'язання бути погашеними готівковими кошта­ми, фінансовим інструментом чи економічно цінним об'єктом. Це облігації, казначейські зобов'язання, векселі, ощадні (депозитні) сертифікати корпорацій тощо.

Агрегат М₁ — це найбільш еластичний та активний елемент у структурі грошової маси. Інші агрегати мають менший ступінь еластичності та використовуються здебільшого для нагромаджен­ня капіталу. Величина грошових агрегатів М₂ та М₃ залежить від рівня капіталізації грошових доходів населення та суб'єктів гос­подарювання: стану розвитку кредитних відносин, рівня розвитку інфраструктури грошового ринку тощо. Структура та динаміка грошової маси відтворені у табл. 3.1 [5].

Таблиця 3.1. Структура та динаміка грошової маси у 2007— 2010 pp. (дані на кінець року, млн грн)

Дані табл. 3.1 ілюструють тенденцію до зростання грошової маси впродовж 2007—2010 pp. Протягом зазначеного періоду гро­шова маса збільшилась в 1,5 раза. Проте темпи зростання у 2008 р. були нижчими у порівнянні з попередніми роками, а у 2009 — від'єм­ними, що пояснюється проведенням жорсткої монетарної політики НБУ, спрямованої на приборкання інфляційних процесів. Частка готівки залишається ще доволі високою. У структурі грошової маси в середньому за зазначений період вона становила 30,2 % .

Для оптимізації структури грошової маси необхідно створити сприятливі умови розвитку фондового ринку та продовжувати започатковані карткові проекти серед населення, розвивати інфра­структуру для проведення швидких та якісних безготівкових роз­рахунків юридичних і фізичних осіб, розробити комплекс заходів щодо боротьби з тіньовою економікою, грошовий обіг якої обслу­говується переважно готівковими коштами.

Для аналізу сукупності грошових коштів, що обслуговують суспільне відтворення, використовується ще один показник — гро­шова база. Це не грошовий агрегат, а якісно інший показник, який характеризує масу грошей щодо її відображення на балансі цент­рального банку.

Грошова база — це сукупність готівкових коштів, випуще­них в обіг Національним банком, коштів обов'язкових резервів, коштів на кореспондентських рахунках та коштів інших де­позитних корпорацій (банків), коштів державних нефінансових корпорацій і домашніх господарств (працівників Національно­го банку) у Національному банку України.

Грошова база налічує три компоненти: готівкові кошти, випу­щені в обіг; переказні депозити інших депозитних корпорацій; переказні депозити інших секторів економіки (табл. 3.2) [5].

Таблиця 3.2. Грошова база у період 2007—2010 pp.

Готівкові кошти, випущені в обіг, характеризують готівкові кошти, які є поза банками та перебувають у касі банку. Тому цей компонент є більшим за обсягом від грошового агрегату М₀ на суму наявної готівки у касах банків.

Переказні депозити інших депозитних корпорацій — це кошти на кореспондентських рахунках банків у Національному банку, норми обов'язкового резервування, які згідно з чинним законо­давством зберігаються банками на кореспондентському рахунку в НБУ або на окремому рахунку в НБУ.

До категорії переказних депозитів інших секторів економіки належать кошти державних нефінансових корпорацій та праців­ників НБУ, обслуговування поточних рахунків яких здійснює центральний банк.

Таким чином, безготівковий елемент грошової бази якісно і кількісно відрізняється від грошових агрегатів М_у, М₂, М₃. Гро­шові агрегати вміщують зобов'язання банків перед своїми клієн­тами, а безготівковий елемент грошової бази охоплює зобов'язання центрального банку перед його клієнтами.

Грошова база у взаємодії з грошовим мультиплікатором формує грошову масу. Тому між грошовою базою та грошовою масою про­стежуються схожі тенденції.

Грошова база впродовж 2007—2010 pp. зросла в 1,6 раза. Це стосується таких компонентів, як готівкові кошти, випущені в обіг, та переказні депозити інших депозитних корпорацій. У 2010 р. від'ємне значення темпів приросту в річному обчисленні щодо попереднього періоду набули переказні депозити інших сек­торів економіки. Це можна пояснити проблемою ліквідності у бан­ківських установах та відсутністю у банках комплексного управ­ління активами та пасивами.

Зважаючи на отримані результати дослідження, можемо ствер­джувати: подальша політика регулювання грошової маси та гро­шової бази вимагатиме від Національного банку особливої про­фесійності та компетентності, оскільки економічна криза країни, що виявила себе восени 2008 p., супроводжується зростанням ін­фляційних процесів при скороченні ВВП за відсутності вільних коштів у банківських структурах, які могли б пожвавити еконо­мічне відтворення.