3.1. Сутність грошового обігу, грошових потоків, розрахунків і платежів

Функціонування національної економіки у сучасних умовах неможливе без належної організації грошового обігу в країні. Структура та ступінь розвитку національного господарства визна­чають особливості грошового обігу.

Трактування поняття "грошовий обіг" спричинює значний на­уковий інтерес поміж вітчизняних учених. Так, В. Лагутін вважає: "Грошовий обіг — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки" [11, с. 25]. Формування такої термінології пояснюється функціональним призначенням грошей. Завдяки реалізації таких функцій грошей, як обіг та платіж, можливим є суспільне відтворення. Доповнюю­чи висунуту тезу, В. Лагутін зазначає, що грошовий обіг — це су­купність усіх грошових платежів та розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Лаконічнішим у визначенні грошового обігу є М. Савлук, який під грошовим обігом розуміє "...процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у суспільному відтворенні" [14, с. 64]. Поглиблюючи досягнення згаданих учених, І. Михай- ловська та К. Ларіонова подають таке визначення: "Грошовий обіг — це безперервний рух грошей у процесі виробництва, роз­поділу й обміну суспільного продукту і перерозподілу національ­ного доходу; здійснюється через обіг готівки та шляхом безготів­кових розрахунків" [12, с. 48]. На наш погляд, влучним є допов­нення вже існуючих у теорії визначень грошового обігу щодо руху грошових коштів при перерозподілі національного доходу.

Досліджуючи сутність грошового обігу, доцільно звернути ува­гу на таке. Грошовий обіг здійснюється у визначеній економічній системі. Грошові кошти рухаються виключно завдяки волі влас­ників або розпорядників грошових ресурсів. Грошові платежі виконуються з метою погашення грошових зобов'язань. Грошово­му обігу притаманна циклічність.

Зважаючи на вищесказане, ми вважаємо, що грошовий обіг — це циклічний рух грошей у готівковій та безготівковій формі між суб'єктами певної економічної системи при виконанні ними грошових зобов'язань шляхом здійснення грошових платежів.

Грошовий обіг можна розглядати на макрорівні та мікрорівні.

Грошовий обіг на мікрорівні формує грошові потоки окремого суб'єкта економіки (юридичної чи фізичної особи). Індивідуальний грошовий капітал спрямовується на погашення боргових зобов'я­зань, інвестування з метою одержання прибутку, рекапіталізацію тощо.

На макрорівні грошовий обіг забезпечує процес суспільного відтворення, а саме: виробництво, розподіл, обмін та споживання суспільного продукту. Тому його називають ще сукупним грошовим обігом. У сукупному грошовому обігу гроші не є функціональною формою капіталу, тобто його зростання не збільшує сукупний ка­пітал суспільства. При сукупному грошовому обігу гроші викону­ють виключно функцію обігу та платежу.

Значна частина маси грошей, що обслуговує сукупний обіг, капіталізується і перетворюється на позичковий капітал. Капіталі­зація грошової маси сприяє прискоренню реалізації валового внутрішнього продукту, зростанню його обсягу, але власне грошові кошти на багатство не перетворюються. Капіталізація сприяє ли­ше швидшому обігу грошей між економічними суб'єктами. Отже, цілком логічним є твердження М. Савлука, що сукупний грошовий обіг — це не механічна сума обігів грошей у межах індивідуальних капіталів, а самостійне економічне явище, безпосередньо пов'язане з суспільним відтворенням загалом [14, с. 67].

Суб'єктами грошового обігу є всі фізичні та юридичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні валово­го національного продукту (ВНП). їх можна об'єднати у такі групи [2, с. 33]:

• фірми — суб'єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВВП;

• домашні господарства — суб'єкти, які забезпечують вироб­ництво ВВП основними факторами (робочою силою, засобами ви­робництва тощо) і є кінцевими його споживачами;

• державні структури — забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продук­ту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;

• фінансові посередники — суб'єкти грошового ринку, які спря­мовують потік грошових коштів від власників до позичальників.

Для з'ясування закономірностей та особливостей руху грошей у процесі суспільного відтворення зарубіжними економістами розроблено умовну модель грошового обігу, яка охоплює: рух про­дуктів; ринок ресурсів (земля, будівлі, робоча сила та інші засоби виробництва); грошовий ринок (на якому реалізуються тимчасово вільні грошові кошти); світовий ринок [7, с. 87]. Взаємодія ринків відбувається за допомогою грошових потоків, які здійснюють пе­релив грошових коштів з одного сегмента в інший.

Грошовий потік — це сукупність платежів, які обслугову­ють окремий етап (його частину) процесу розширеного відтво­рення [2, с. 34].

Рух грошових потоків найкраще ілюструє модель кругообігу ресурсів, доходів і продуктів, розроблена зарубіжними вченими. Вона налічує 16 грошових потоків (ГП) (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Модель кругообігу ресурсів, доходів та продуктів

Цю модель крізь призму руху грошових потоків можна описати так. Грошові кошти у формі платежів надходять на ринок ресурсів, де відбувається купівля землі, основних засобів, засобів виробниц­тва, оплата праці працівників з метою виготовлення та реалізації створеного продукту (ГП № 1). Наступною ланкою у суспільному відтворенні є формування ГП № 2, який спрямовує грошові кошти із ринку ресурсів у володіння та розпорядження сімейних госпо­дарств. Домашні господарства купують товари та послуги на віт­чизняному ринку продуктів (ГП № 3) та споживають імпортні то­вари та послуги (ГП № 10). Частину грошових коштів спрямовують на погашення податкових зобов'язань (ГП № 4). Невикористана частина коштів у формі заощаджень надходить на грошовий ринок (ГП № 5). Заощадження домогосподарств формують пасиви фінан­сових посередників, які трансформуються у кредитні й інвести­ційні активи та надходять у фірми для поповнення їхнього робо­чого капіталу (ГП № 6). Одержані кошти інвестуються у розши­рення діяльності й таким чином надходять на ринок продуктів, де придбаваються необхідні засоби (ГП № 7). На ринку продуктів реалізуються товари та послуги фірм. Тому при споживанні виго­товлених товарів та наданні послуг на вітчизняному ринку виторг надходить на рахунки фірм виробників (ГП № 12); при отриманні виторгу за експортовані товари та послуги формується грошовий потік №11.

Уряд, акумулюючи кошти від домогосподарств у вигляді подат­кових платежів (ГП № 4) та запозичаючи на грошовому ринку (ГП № 8), здійснює державні закупівлі на ринку продуктів (ГП № 9). Ресурси грошового ринку формуються через заощадження домо­господарств (ГП № 5) і за допомогою іноземних запозичень та ін­вестицій (ГП № 13), а спрямування грошових ресурсів на світовий ринок у формі експорту капіталу здійснюється через ГП № 14. Суттєвих змін грошовий ринок зазнає під дією інструментів гро­шово-кредитної політики. Так, зростання грошової маси відбу­вається при значному рефінансуванні банків, здійсненні емісії грошових коштів, проведенні операцій купівлі цінних паперів на відкритому ринку (ГП № 15), а вилучення надлишкових грошових коштів відбувається внаслідок емісії центральним банком депо­зитних сертифікатів, продажу цінних паперів, скорочення обсягів кредитування (ГП № 16). При цьому центральний банк корегує величину та динаміку грошової маси відповідно до суспільного відтворення економіки.

Отже, сукупний грошовий обіг реалізується за допомогою пла­тежів та розрахунків, що здійснюються у готівковій та безготів­ковій формі між економічними суб'єктами. Розрахунки між окре­мими суб'єктами за конкретні операції формують грошові потоки, що сприяють розширеному суспільному відтворенню. Адекватне регулювання грошових потоків, величини та динаміки грошових ресурсів, наявних в економіці країни, здатне забезпечити належне економічне зростання.