logo
МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ

1.1. Економічна роль і зміст діяльності комерційного банку в умовах ринкової трансформації

За своєю природою банки пов’язані з грошовими та кредитними відносинами. Саме на основі цих відносин і зародилося таке специфічне утворення як банк. Ці відносини – головна сфера діяльності банків, які призначені забезпечувати їх належну організацію. Роль банків в організації грошових та кредитних відносин є пріоритетною порівняно з іншими фінансовими інститутами. Банки, перебуваючи у центрі економічних відносин, що набувають грошово-кредитного характеру, не лише на мікроекономічному рівні перерозподіляють вартість між господарюючими суб’єктами, а й забезпечують належні умови регулювання грошових і кредитних відносин в економіці країни загалом.

Центральний банк виступає головним організатором грошових та кредитних відносин на макроекономічному рівні, визначає основні умови їх ефективного здійснення в економіці. А комерційні банки призначені забезпечити безпосередньо реалізацію цих відносин шляхом взаємодії з економічними суб’єктами в різних галузях господарства на мікроекономічному рівні.

Із приводу застосування терміна “комерційний банк” у ході дисертаційного дослідження виявилися певні труднощі щодо законодавства, оскільки в Законі України “Про банки та банківську діяльність”, подається тлумачення лише дефініції “банк”. А саме, банк визначений як “…юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності наступні банківські операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб” [1]. Хоча зміст даного визначення та окремі його положення, зокрема “… на підставі ліцензії НБУ…, залучення у вклади грошових коштів фізичних… осіб… відкриття і ведення банківських рахунків фізичних… осіб” дають підстави стверджувати, що запропоноване визначення відображає базові аспекти функціонування саме комерційного банку, діяльність котрого спрямована на отримання доходу. У зв’язку з тим, що предметом нашого дослідження є механізм управління фінансовою стійкістю комерційних банків, вважаємо за необхідне вживати термін “комерційний”, який вказує на специфіку банків другої ланки. Центральний банк розглядатимемо тільки як регулятор діяльності комерційних банків щодо забезпечення фінансової стійкості банківської системи.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Тобто, платоспроможність є здатністю банку здійснювати всі необхідні платежі як у готівковій, так і в безготівковій формах відповідно до зобов’язань та вимог клієнтів.

Якщо комерційний банк має недостатню ліквідність, то, відповідно, він уже автоматично не буде платоспроможним (окрім окремої дати, на яку сума абсолютно ліквідних активів буде не меншою за обсяги короткотермінових зобов’язань). Тому ліквідність можна розглядати як необхідну та обов’язкову умову платоспроможності, як засіб її забезпечення, контроль за виконанням котрої перебирає не тільки банк, а й певний орган зовнішнього контролю і нагляду.

Ліквідність відіграє важливу роль як у діяльності комерційних банків загалом, так і в забезпеченні належного рівня їх фінансової стійкості зокрема. Банки мають щоденно підтримувати достатній рівень ліквідності, професійно управляти останньою, що є необхідною умовою їх самозбереження та виживання.

Щодо етимології терміну “ліквідність” (від латинського “liquidus” – текучий, рідкий, той, що розтікається), то в буквальному значенні даний термін означає здатність змінювати свою форму. З економічної точки зору – легкість реалізації, продажу, перетворення цінностей (активів) у грошові кошти (готівку) [57, с. 98; 58, с. 56; 59, с. 41]. Зрозуміло, що банкам, як й іншим суб’єктам господарської діяльності, необхідні кошти у ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко перетворені у готівку з незначним ризиком втрат або ж взагалі без ризику.

Відзначимо, що навколо поняття ліквідності (liquidity) завжди точилися дискусії серед науковців та економістів. Зважаючи на різноманітність та кількість підходів щодо трактування, вважаємо за необхідне визначити два базових напрямки, що відображають дискусійне розуміння дефініції “ліквідності”:

  1. Визначення ліквідності як здатності відповідати за зобов’язаннями [2, 4, 5, 16, 39, 47, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69].

  2. Визначення поняття “ліквідність” як “запас”, “потік” та “прогноз” [5, 56, 58, 70].

Аналіз даних підходів свідчить на те, що йдеться про структурну побудову банківської ліквідності, тобто кожний із зазначених підходів є структурною частиною загального змісту ліквідності банку і займає відповідне місце у понятті ліквідності з точки зору своєї “ієрархії”. На нашу думку, варто детальніше охарактеризувати дані підходи.

1. Порівняно поширеним визначенням ліквідності є те, де ліквідність розглянута як здатність відповідати за зобов’язаннями перед клієнтами за допомогою ліквідних активів, що є у розпорядженні банку, а також коштів із нижчим рівнем ліквідності та коштів, запозичених на грошовому ринку. Зокрема, Є. А. Лєбєдєв запропонував наступне визначення: “поняття ліквідності комерційного банку означає можливість банку своєчасно та у повноті забезпечити виконання боргових та фінансових зобов’язань перед усіма контраґентами” [4, с. 438]. Ліквідність комерційного банку деякі науковці розглядають як “здатність перетворювати фінансові чи матеріальні активи у грошові кошти з метою вчасного виконання зобов’язань перед вкладниками” [2, 16, 47, 61, 62, 63].

Професор О. І. Лаврушин визначив поняття “ліквідність” як “здатність забезпечити своєчасне виконання в грошовій формі своїх зобов’язань за пасивом” [5, с. 445]. В іншій праці автор навів ідентичне за змістом визначення ліквідності банку, зокрема як “здатності своєчасно і без втрат виконати свої зобов’язання перед вкладниками і кредиторами” [60, с. 140].

Ліквідний банк має постійно розпоряджатися такою кількістю грошових коштів (насамперед коштів у касі), щоб їх було достатньо для своєчасного виконання зобов’язань перед клієнтами за їх розрахунково-платіжними операціями, а також щодо повернення депозитів (кредитів) вкладникам (кредиторам) відповідно до термінів договору. Крім цього, банкові необхідний резерв коштів у вигляді високоліквідних активів для збереження своєї ліквідності під час виникнення непередбачуваних та надзвичайних обставин (наприклад, у випадку одночасного дострокового вилучення депозитів, стихійного лиха у районі місцезнаходження банку).

2. Зважаючи на часовий інтервал розрахунку, ліквідність можна розглядати як: 1) “запас” (стаціонарна ліквідність), котру визначають на певний момент часу як можливість відповідати за зобов’язаннями “до запитання”; 2) “потік” (поточна, динамічна ліквідність) визначають як можливість за певний період часу відповідати за даними зобов’язаннями; 3) “прогноз” – здатність відповідати за своїми зобов’язаннями на перспективу.

Розуміння ліквідності як “запасу” зводиться до ліквідності банківського балансу і до оцінки його активів, що можна швидко та з мінімальними втратами перетворити на готівку. Тобто, такий підхід дає змогу розуміти ліквідність як запас коштів. Варіант визначення ліквідності як “запасу” характерний одноманітністю, і йому притаманні наступні риси: 1) визначення ліквідності на основі залишків за активними та пасивними статтями балансу, на визначену дату; 2) рівень ліквідності оцінюють за фактом минулого періоду. Даний підхід характеризує ліквідність як здатність банку за рахунок використання високоліквідних коштів виконати зобов’язання за пасивом

Ліквідність як “запас” зазвичай оцінюють на основі розрахунку показників, аналізу їх динаміки та порівняння з нормативними значеннями. Проте, недоліком даного підходу є, на нашу думку, те, що він не враховує можливі зміни в структурі й термінах активів банку.

Оскільки ліквідність на певну дату не є ґарантом ліквідності в майбутньому, то відповідно до уваги беруть “динамічну” ліквідність (ліквідність як “потік”). У даному випадку враховують здатність банку виконувати зобов’язання не лише за рахунок ліквідних коштів у запасі, але й активно залучати кошти зі зовнішніх джерел (міжбанківські кредити, кредити центробанку тощо). Зауважимо, що стан банківського балансу не дає змогу визначити, чи здатний банк до залучення коштів ззовні. Відповідно, оцінка ліквідності як “потоку” є широкою та потребує постійної уваги з боку менеджменту банку до позицій ліквідності, а не лише на визначену дату. Варіант “потоку” характеризує ліквідність, як здатність банку погасити зобов’язання за рахунок запасу ліквідних активів, а також здатність отримати кредит у необхідний момент.

Зокрема, в Інструкції “Про порядок регулювання та аналіз діяльності банків в Україні” ліквідність банку визначена як “здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками й сумами виконання зобов’язань банку, а також строками й сумами інших джерел та напрямів використання коштів” [71]. Даний підхід характеризує ліквідність як “потік”.

Отже, поняття “ліквідність як запас” характеризує ліквідність балансу банку, а поняття “ліквідність як потік” характеризує поняття ліквідності банку.

Особливо важливого значення набуває оцінка перспективної ліквідності – “прогнозу”, тобто визначення її на майбутній період. Отже, з метою оцінки сукупної ліквідності варто розглядати постійну (стаціонарну) ліквідність – “запас”, поточну (динамічну) – “потік” та перспективну – “прогноз” і, чим вищий рівень перспективної ліквідності, тим, відповідно, фінансово стійкіший є банк.

Слід зазначити, що всі наведені визначення відрізняються між собою наповненням, проте основний зміст полягає у тому, що комерційний банк, будучи ліквідним, має здатність до своєчасного перетворення своїх активів у готівкові кошти з метою розрахунку за зобов’язаннями, передумовою чого є необхідність банку зберігати відповідність (баланс) між статтями активу та пасиву (за сумами, термінами розміщення та обсягами й термінами залучення).

Отже, відповідно до першого підходу ліквідність можна визначити як можливість швидкого та безперешкодного використання активів банку, а також мобілізації грошових коштів із зовнішніх джерел на прийнятних умовах для своєчасного та повного виконання зобов’язань.

Другий підхід дає змогу визначити ліквідність як здатність банку підтримувати ліквідність балансу, залучати додаткові кошти ззовні, а також здатність постійно підтримувати оптимальну структуру вхідних та вихідних грошових потоків.

Варто зауважити, що фінансово стійкі комерційні банки, які приділяють значну увагу підтримці своєї ліквідності, не пропонують високих відсотків за депозитами, на відміну від тих банків, котрі володіють нестабільною ресурсною базою та пропонують значно вищі відсотки, і в подальшому прагнуть до вкладення коштів у прибутковіші й відповідно зумовлені високим ризиком фінансові проекти. Саме такі високоризикові операції можуть поставити під сумнів ліквідність, платоспроможність та фінансову стійкість комерційного банку в цілому.

Банк може відчувати проблеми з ліквідністю не лише у зв’язку з поведінкою вкладників, іншою не менш важливою стороною є вибір оптимального рішення при вирішенні дилеми “прибутковість – ліквідність” у контексті загальнобанківської стратегії й тактики.

Чим вищий рівень фінансової стійкості комерційного банку, тим більше він незалежний від несподіваних змін на фінансовому ринку, від змін ринкової кон’юнктури. Для забезпечення стійкості банк має бути гнучким, оперативним, мобільним. Слід відзначити, що важливе місце тут має і тип політики (консервативна чи аґресивна), що здійснює банк. Кожній із них притаманні певні переваги та недоліки. Зокрема, консервативна політика є менш прибутковою, але водночас її проведення передбачає і менший рівень ризиків. При аґресивному типі політики – навпаки: банк має бути вдвічі обережнішим, щоби не зашкодити власній стійкості. Водночас дана політика може швидше привести до поліпшення фінансового стану банку. Безумовно, ступінь ділової активності банку відображається на величині та динаміці його рентабельності.

Варто зазначити, що всі питання, пов’язані зі забезпеченням фінансової стійкості, необхідно вирішувати на докризовому етапі. Кризовий стан, банкрутство є антиподами “стійкості”. Поліпшити своє фінансове становище, подолати кризову ситуацію банк може за рахунок внутрішньої мобілізації власних ресурсів або ж за допомогою зовнішнього втручання з боку органів банківського нагляду та регулювання, зокрема шляхом переведення банку в режим фінансового оздоровлення. Також необхідно додати, що на практиці абсолютно фінансово стійких комерційних банків нема, все відносне, проте кожен із них має прагнути до поліпшення власного фінансового стану, що в кінцевому підсумку позитивно відобразиться на рівні фінансової стійкості банківської системи у цілому. Фінансову стійкість банківської системи ми визначаємо як певний інтеґральний показник, що характеризує спроможність системи та її складових економічних підсистем функціонувати і розвиватися відповідно до загальноекономічного та соціально–політичного становища держави. Стійкий фінансовий стан банківської системи, крім цього, характеризується підвищенням рівня прибутковості банківського сектору економіки, збільшенням обсягів реалізації та асортименту банківських продуктів в умовах розширення кола банківської клієнтури, а також зростанням рівня капіталізації комерційних банків.

Отже, в результаті дослідження поняття “фінансова стійкість” банку, можемо сформулювати його концептуальні засади фінансової стійкості, зміст яких, на нашу думку, полягає у наступному: