Методичні рекомендації до самостійної роботи

Кредитоспроможність — це наявність у заявника кредиту/контрагента банку передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки.

У світовій практиці використовується багато методик оцінки кредитоспроможності, в основу яких покладено аналіз фінансового стану заявника кредиту та його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку.

У практиці американських банків застосовується правило "5С" як абревіатура від перших літер базових критеріїв кредитування:

Character (характер);

Сарасіtу (спроможності);

Саріtаl (капітал);

Calleteral (забезпечення);

Сопditinos (умови).

Українські комерційні банки повинні використовувати загальну методику оцінки кредитоспроможності заявника кредиту для юридичних осіб, яка надана у положенні «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат від кредитних операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000р. № 279. Дана методика може бути адаптована з урахуванням введення додаткових критеріїв.

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних заявників — юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів:

• аналізу фінансового стану;

• аналізу якісних показників діяльності підприємства.

Перший етап — розрахунок і оцінка показників фінансової діяльності потенційного отримувача кредиту на основі аналізу його фінансової звітності в розрізі таких компонентів, як прибутковість; платоспроможність; ділова активність (ефективність); фінансова стійкість.

Для здійснення оцінки фінансового стану заявника кредиту - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

• платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та за­гальної ліквідності);

  • фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

• обсяг реалізації;

• обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки заявника кредиту і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів -- у динаміці);

• склад та динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

• собівартість продукції (у динаміці);

• прибутки та збитки (у динаміці);

• рентабельність (у динаміці);

• кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

• ринкова позиція заявника кредиту та його залежність від цик­лічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

• наявність державних замовлень і державна підтримка заявника кредиту;

• ефективність управління заявника кредиту;

• професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

• інша інформація.

Другий етап оцінки кредитоспроможності - аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є:

1) аналіз історії заявника кредиту;

2) ринкова позиція заявника кредиту та ступінь його залежності від циклічних і структурних змін в економіці та відповідній галузі;

3) ефективність менеджменту заявника кредиту;

4) наявність забезпечення (застава, гарантія, поручительство).

Кінцева загальна рейтингова оцінка потенційного заявника кредиту визначається як середнє значення від рейтингової оцінки 2-го етапу і сукупної попередньої рейтингової оцінки 1-го етапу.

Виходячи зі значення кінцевої рейтингової оцінки, отримувач кредитуу присвоюється відповідна категорія надійності

клас А — фінансова діяльність дуже добра й дає змогу погашати основну суму кредиту та проценти за ним у встановлені строки;

клас Б — фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас В — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

клас Г — фінансова діяльність погана й спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

клас Д — фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за ним не можуть бути сплачені.

Згідно вищезазначеного положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат від кредитних операцій» погашення отримувач кредитуом кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за ним є:

добрим, якщо заборгованість за кредитом і процентами сплачується у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становлять не більше 90 днів чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти сплачуються;

недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом перевищує 90 днів і проценти не сплачуються.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами - табл. 2.1.

Таблиця 2.1

КЛАСИФІКАЦІЯ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ БАНКУ

Клас позичаль-ника	Погашення заборгованості
	добре	слабке	недостатнє
А	Стандартний	Під контролем	Субстандартні
Б	Під контролем	Субстандартний	Сумнівний
В	Субстандартний	Сумнівний	Безнадійний
Г	Сумнівний	Безнадійний	Безнадійний
Д	Безнадійний	Безнадійний	Безнадійний

Щодо формування резерву, у розрахунок його розміру вартість заставного майна (майнових прав) заявника кредиту (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50% вартості, визначеної договором застави.

Враховуючи кон'юнктуру ринку, комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а у разі пролонгації кредитного договору — під час кожної пролонгації проводити перегляд вартості заставного майна, визначеної договором застави.

Резерв має бути сформовано щодо кожної групи кредитів у повному обсязі відповідно до сум фактичної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют – табл. 2.2

Таблиця 2.2

Норми резервування залежно від ступеню ризику

кредитів юридичним особам

Категорія ризику	Коефіцієнт резервування, %
Стандартні	1
Під контролем	5
Субстандартні	20
Сумнівні	50
Безнадійні	100

Необхідно звернути увагу на те, що при визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним отримувачем кредиту окремо зменшується на вартість гарантій і застави – табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Показники для розрахунку резерву під кредитні ризики

Щодо процесу банківського кредитування – його можна представити у вигляді узагальненої схеми-рис.2.14:

Рис. 2.14. Процес банківського кредитування

Необхідно засвоїти, що банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких кредитних рахунків: простий, спеціальний, контокорентний.

Простий кредитний рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).

Спеціальний кредитний рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад при кредитуванні отримувача кредиту під заставу векселів.

Він є формою обліку кредитів до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок отримувача кредиту. Погашення кредиту може здійснюватися як за платіжними дорученнями отримувача кредиту, так і шляхом зарахування коштів, які надходять на користь отримувача кредиту від боржників за векселями, в кредит спеціального кредитного рахунку.

Контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відбивають, з одного боку (за дебетом), заборгованість банку і всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, а з іншого (за кредитом) — надходження коштів у банк від платників, у вигляді вкладів, повернення кредитів тощо.