Сегменти фінансового ринку (ринок банківських позик і ринок цінних паперів), їх загальна характеристика.

На сьогодні існують численні підходи до сегментації фінансового ринку, що є результатом тривалого вивчення прояву його різноманітної сутності. Виділимо основні структури фінансового ринку.

Торгівля фінансовими ресурсами може здійснюватися в різних формах і різними методами, що визначає розгалуженість і різно­манітність фінансового ринку. Його структуризація проводиться за двома основними ознаками: формою ресурсів і організацією торгівлі ними.

За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів, які обєднуються у ринок банківських позик.

Ринок грошей має справу з короткотерміно­вими фінансовими активами, що є високоліквідними та малоризикованими. Придбання короткотермінових боргових зобов'язань здійснюється тільки у тимчасове користування. Інструментами цього ринку є казначейські векселі і короткострокові комерційні ве кселі. Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зо­бов'язань. Включення довгострокових зобов'язань до ринку капі­талів пояснюється саме тривалим терміном використання ресурсів, що певною мірою наближає їх за умовами кругообігу до власного капіталу. Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за довгостроковими позиками.

За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кре­дитний та ринок цінних паперів. Кредитний ринок відображає ту части­ну фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кре­дитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.

Грошові потоки, що відображають функціонування фінансо­вого ринку, характеризуються досить складними схемами руху фінансових ресурсів. На кредитному ринку центром концентрації і координації руху грошових потоків є комерційний банк. На ри­нку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим суб'єктом цього ринку виступає фондова біржа.

Особливе місце у структурі фінансового ринку посідає ринок фінансових послуг, які надаються юридичним і фізичним особам відповідно до чинного законодавства під контролем держави або інших визначених законодавством органів.

Фінансовий ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові: ринок грошей, ринок кредитів, ринок цін­них паперів, ринок фінансових послуг.

Усі ці складові фінансового ринку перебувають у тісному вза­ємозв'язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових ко­штів, що є у населення і підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів зни­жує потребу у фінансуванні народного господарства за рахунок кредитів і акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.

Взаємозв'язок кредитного ринку і ринку цінних паперів про­являється в їх сек'юритизації. З одного боку, кредити мають ха­рактеристики цінних паперів, оскільки приносять дохід і обертаються (тобто купуються і продаються). З іншого боку, цінні папери є документами, що підтверджують боргові або пайові зо­бов'язання на кредитному ринку.

Основне призначення ринку грошей полягає у забезпеченні оптимальної структури грошової маси та її кругообігу. Обсяг цього ринку визначається кількістю грошей в обігу, а його струк­тура — співвідношенням різних грошових агрегатів. Оскільки грошовий ринок охоплює всі аспекти використання грошей, у тому числі як засобу нагромадження і платежу, то саме у цьому сегменті він пересікається із фінансовим ринком.

Складовою ринку грошей є національний валютний ринок, на якому предметом торгівлі є іноземна валюта. Об'єкт валютного ринку— валютні операції з продажу й обміну національної та іноземної валют. До суб'єктів ринку належать продавці валюти, її покупці й посередники: банки, валютні біржі, брокерські фірми, підприємницькі структури, міжнародні валютні, кредитні й фі­нансові організації. Обов'язковим суб'єктом валютного ринку є також держава, яка своїм законодавством установлює правила функціонування валютного ринку. Операції купівлі-продажу ва­люти можуть здійснюватись з різними цілями. Суб'єкти підпри­ємницької діяльності купують валюту для проведення міжнарод­них розрахунків. Комерційні банки здійснюють валютні операції як за дорученням клієнтів, так і з метою отримання доходів (ва­лютні спекуляції). Центральні банки можуть здійснювати як ко­мерційні операції з іноземною валютою, так і валютні інтервен­ції. Звідси можна визначити такі функції валютного ринку:

• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

• регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів;

• регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Ринок кредитних ресурсів — це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності й строковості. Кредитний ринок є одним із найстаріших і найважливіших сег­ментів фінансового ринку.

Суб'єктами ринку кредитів є кредитори, позичальники і дер­жава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів і регулює ри­нок за допомогою економічних методів.

Організаційно-функціональними учасниками ринку кредитних ресурсів є комерційні банки, брокерські контори, дисконтні ком­панії та інші фінансово-кредитні інституції. Усі вони виконують посередницькі функції, залучають вільні фінансові ресурси від юридичних і фізичних осіб і надають їх у тимчасове користуван­ня іншим економічним агентам, які потребують додаткових кош­тів. У такий спосіб фінансові посередники забезпечують міжга­лузевий та міжрегіональний перерозподіл грошового капіталу.

Джерелом коштів, що циркулюють на кредитному ринку, є кошти, акумульовані на депозитних рахунках банків, залишкикоштів на розрахункових та інших рахунках юридичних осіб, ві­льні кошти населення і кошти, акумульовані центральним банком держави. Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надання короткострокових, середньострокових та довгостроко­вих позичок. Короткострокові кредити залучаються, як правило, для поповнення обігових коштів та усунення тимчасових розри­вів у фінансуванні. Вони надаються терміном до одного року і за своєю економічною сутністю є ринком грошей.

Розміщення акумульованих коштів здійснюється на основі кредитних угод між банками, юридичними та фізичними особа­ми. Ціною кредиту є процент як плата за користування фінансо­вими ресурсами. Ціна кредиту залежить від строку повернення по­зики, а також ураховує ризик. У визначенні рівня процентних ставок важливу роль відіграє облікова ставка національного банку, оскільки за цією ставкою можна отримати кредити Національного банку. Висока облікова ставка — показник наявності інфляційних процесів у державі, високого ризику кредитного ринку.

Крім облікової, національний банк затверджує ломбардну став­ку — процентну ставку, за якою центральний банк надає кредити під заставу державних цінних паперів.

Сегментом кредитного ринку є також небанківські кредитні установи (квазібанки — майже банки). Квазібанки поділяються на дві групи. Першу становлять фінансові інституції банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові) центри). До другої групи належать фінансові інституції небанків-ського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійс­нюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії). Вони здійснюють кредитування обмеженої кількості юридичних і фізичних осіб відповідно до законодавства та своїх статутів.

Важливою складовою фінансового ринку є ринок цінних папе­рів, який ще називають фондовим ринком. Фондовий ринок охо­плює частину кредитного ринку і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх по­хідних, що виражається через випуск спеціальних документів (цінних паперів), які мають власну вартість і можуть продавати­ся, купуватися та погашатися.

Фондовий ринок виступає засобом забезпечення нормального функціонування всіх галузей економіки, а також засобом поєд нання державних, інституційних та індивідуальних інтересів, за­хисту грошових коштів населення від інфляції та поліпшення йо­го матеріального становища.

Розглядаючи поняття фондового ринку відзначимо, що це сфера, в якій реалізуються відносини власності, здійснюється вільне пере­міщення цінних паперів між різними секторами економіки, форму­ються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються інвестиційні ресурси, створюються умови для доб­розичливої конкуренції й обмеження монополізму. Ринок цінних паперів об'єктивно створює механізм ефективного використання фінансових ресурсів, оскільки розміщення паперів здійснюється на основі вільного вибору об'єкта вкладення з певними майновими га­рантіями. Інвестуючи свої вільні кошти у цінні папери, фізичні і юридичні особи перетворюють їх на капітал, а підприємницькі структури мають можливість отримати додаткові фінансові ресурси для розширення своєї господарської діяльності.