Види фінансових послуг, їх зміст.

Фінансовими вважа­ються такі послуги:

1. випуск платіжних документів, платіжних карток, до­рожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми за­безпечення розрахунків;

2. довірче управління фінансовими активами;

3. діяльність з обміну валют;

4. залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

5. фінансовий лізинг;

6. факторинг;

7. надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

8. надання гарантій та поручительств;

9. переказ грошей;

10) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

11) торгівля цінними паперами;

12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

За змістом факторинг є специфічною різновидністю короткост­рокового кредитування та посередницької діяльності.

Факторингові операції з'явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями по­купцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення обороту коштів викликала необхідність для постачальників шукати шляхи рі­шення проблеми дебіторської заборгованості.

Факторинг є порівняно новою ефективною системою по­кращання ліквідності та зменшення фінансового ризику при ор­ганізації платежів. Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою. Відповідно до Кон­венції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 році Міжна­родним інститутом уніфікації приватного права, операція вва­жається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум дві із наступних чотирьох вимог:

• наявність кредитування у формі попередньої оплати бор­гових вимог;

• ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все обліку реалізації;

• інкасування його заборгованості;

• страхування постачальника від кредитного ризику.

Разом з тим, у ряді країн до факторингу відносять і облік рахунків-фактур, тобто операцію, що задовольняє лише першу вимогу. Ці операції проводять спеціальні фактор-фірми, які, як пра­вило, тісно пов'язані із банками або є їх спеціалізованими філіями і дочірніми компаніями. Факторингові операції застосовуються в нашій країні з грудня 1989 року і здійснюються комерційними бан­ками. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерською, інформаційного, рекламного, збуто­вого, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів.

Форма взаємного кредитування не нова на сучасно­му банківському ринку. Але в політиці, яку проводять банки, існують певні недоліки: нерозвинені механізми кредитування приватних осіб, малого бізнесу тощо. До сьогоднішнього часу ця сфера поповнюється із приватних позичок і заповнюється далеко не на 100 відсотків.

Звертаючись до досвіду зарубіжних країн, починаючи від США та післявоєнної Західної Європи і закінчуючи нашими сусідами - Польщею, Чехією, Угорщиною, де малий бізнес відіграє дуже важливу роль у забезпеченні економічного росту, не­можливо не звернути увагу на роль кредитних спілок. Станов­лення малого підприємства майже завжди пов'язане з трудноща­ми в отриманні початкового капіталу. Банки зацікавлені у креди­туванні вже стабільного бізнесу з постійними грошовими потока­ми. Тому основним інвестором малих проектів виступають такі інститути, як кредитні спілки. Переносячи цю схему в наші умови, визначимо відразу потреба українського малого бізнесу в інвестиціях величезна, особливо якщо врахувати, що розвиток виробничого бізнесу робить тільки перші кроки і вимагає більших капіталовкладень, ніж торгова діяльність.