Питання № 43

В умовах ринкової економіки організація заробітної плати та умови праці забезпечують мотивацію трудової поведінки працівників, їхню зацікавленість у роботі саме на цьому підприємстві, використанні особистісного потенціалу для покращення власних і колективних показників роботи.

Світовий досвід організації заробітної плати виробив соціально-економічний та правовий механізм регулювання відносин між роботодавцями і працівниками. Вони спрямовані на взаємореалізацію їхніх інтересів та розв’язання існуючих між ними суперечностей. Це знайшло відображення у трудових відносинах.

Трудові відносини–це відносини і зв’язки між соціальними групами та особами з роботодавцями, а також їхні відносини з суспільством загалом, що обумовлені трудовою діяльністю.

Визначне місце у механізмі реалізації трудових відносин відведено державі. Через свої органи і законодавчі акти вона встановлює мінімальну заробітну плату, тривалість робочого тижня, регулює зайнятість, регламентує використання праці жінок і молоді, забезпечує мінімальні соціальні гарантії працівникам і створює базу для формування тарифно-окладної системи, контролює умови праці, її охорону тощо.

Критерієм оцінки трудових відносин є якість умов праці, справедлива оплата праці та стимулювання високих кінцевих результатів діяльності підприємства. [1, 344-345]

Існує декілька розповсюджених визначень заробітної плати:

ñ по-перше, заробітна плата – це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства ( або його представником ) і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості( доходу );

ñ по-друге, заробітна плата – це винагорода, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану роботу;

ñ по-третє, заробітна плата – це елемент ринку праці, що є ціною, за якою найманий працівник продає послуги робочої сили. З огляду на це, заробітна плата виражає ринкову вартість використання найманої робочої сили;

ñ по-четверте, для найманого працівника заробітна плата – це його трудовий доход, який він отримує в результаті реалізації здатності, до праці і який має забезпечити об`єктивно необхідне відтворення робочої сили;

ñ по–п`яте, для підприємства собівартості продукції, робіт ( послуг ), і водночас головний чинник забезпечення матеріальної заінтересованості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.